здоров’я й тимчасово сховатися від недругів, давши змученій голові час уладнати всі проблеми і знайти їм рішення, впало під облогою ворога! Хто він? Антон давно шукав відповідь на це питання. Безумовно, його смерті бажав хтось із Її близьких, і він їх розумів…
Події тієї страшної ночі, коли його життя полетіло шкереберть, закрутилися в голові німими сценами. Ось він удома — не сам, а з дружиною: чвари, крики, втеча, злива і машина… А ще — алкоголь. Антон згадав про пляшку в сейфі й, забувши про засоби безпеки, підійшов до металевої шафи. Він і незчувся, як гаряча рідина полилася стравоходом прямісінько всередину, розносячи тілом знайоме тепло. Міцний напій обпікав ротову порожнину, але в такому стані Антон ні на що не зважав. Як завжди, у скрутну хвилину алкоголь виявився напохваті. З часу трагедії він жодного разу не перехиляв чарки. Чоловік зарікався більше не пити, але то ж не в’язниця… Хоча, з огляду на здобуту інформацію, опинитися там він має всі шанси, і це не найгірше, що тепер може статися. Найстрашніше — це пустота, точка невороття, звідки душа вирушає в мандрівку без права на повернення. І квиток у цю подорож йому дарує Павлович зі своїми поплічниками. Здається, приводів затягувати лікування більше немає.
Градус висновків виявився міцнішим за напій, і Антонові запаморочилося в голові. Що далі? Куди тікати? Як вирватися з рук незнайомців, що довгий час женуть його в могилу найжахливішими методами. Як вони про все дізнались і чому просто не вб’ють його, а зводять зі світу такими жахливими способами? Запитання тягли Антона в непролазні хащі, з яких, либонь, годі знайти шлях назад.
Антон зупинився. Людські голоси повернули його до реальності. Вони долетіли до кабінету з боку сестринського посту. Хлопець повернув на місце пляшку, замкнув сейф і вкинув ключ до кишені халата. З висновками він збирався розібратися наступного дня, а зараз треба вшиватися. За хвилину голоси вщухли, і Антон вислизнув із кабінету Павловича, замкнувши відмичкою двері. Повернутися вже знайомим шляхом йому було неважко. Діставшись підвалу, він роздягнувся, спакував одяг із ключем у поліетиленовий пакет і пірнув у брудну воду.
Антон з’явився просто перед Бемолем, який з переляку відсахнувся від свого товариша:
— Господи Боже, до смерті налякав…
Водолаз звільнив легені потужним видихом і одразу ж набрав повні груди свіжого повітря. Бемоль поморщився. Його нюх уловив терпкий аромат алкоголю.
— Ти що, пив? — ремствуючи на підозрілий запах, спитав Бемоль.
— Трішки, — відказав Антон і взявся обтиратися власним одягом.
Бемолю уривався терпець. Заклопотаність Антона не викликала в нього підозр, і він знову напосівся на товариша:
— Ну, чого мовчиш? Тобі вдалося?
Нарешті Антон зміряв напарника оком:
— Так, усе гаразд. Давай своїм «добро» на операцію.
По цих словах Антон вийшов із підвалу, залишивши Бемолю привід міркувати, чому це в його друга такий кепський настрій.
11
У день великої перемоги, як охарактеризував його Бемоль, небо над лікарнею затягнули сірі хмари. Мало хто з учасників операції звернув на це увагу. Бемоль увесь час серфінгував на хвилях «Радіо-Ельмар»; тимчасом Антон цілеспрямовано шукав вихід із лабіринту своїх проблем.
Подальше перебування в шпиталі ставало небезпечним: завдати удару у відповідь і втекти, не підставивши себе під кулі, — таким був план Антона, і, згідно з ним, ця ніч мала стати останньою в закладі, де мордують людей. Найближче майбуття докладному аналізу не підлягало. З ним взагалі була катма варіантів.
Ніхто з пацієнтів навіть не звернув уваги, що вранці Шрек із Чахлим проігнорували обхід, а замість Косметички до хворих навідалась інша медсестра з головного корпусу. Так у відділенні «Аляска» починався новий етап з нейтралізації «щура».
Темної пори, коли всі спали, а Бемоль з Антоном імітували цей процес, двері тринадцятої палати прочинилися, і напівсонний Антон, уловивши їхній скрип, не видав себе жодним чином. Чиїсь кроки повільно наближалися до середини палати. Страх такою мірою охопив пацієнта, що він лежав долілиць, дослухаючись до розміреної ходи чужинця. Невже по нього?
Кроки наближалися. Вони порівнялися з ліжком Антона, який наїжачився, переконуючись, що прийшли саме по нього. Несподівано дві фігури санітарів попрямували до ложа Міхаеля. Санітари обступили сплячого з двох сторін, і лише тоді один із них торкнув Міхаеля за плече. Той прокидався неохоче. Спросоння в глухій пітьмі він не одразу збагнув, що перед ним санітари. Міхаель щось пробурмотів і перевернувся на інший бік. Тоді Чахлий полив його голову залишками вечірнього чаю з горнятка. Пацієнт одразу ж схопився й сів у ліжку.
— Що таке? — протираючи заспані очі, запитав хлопець.
— Прокидайся, психу, час на процедури, — металевим голосом сповістив Чахлий.
Нічний візит санітарів уже розбудив усіх мешканців палати. Усі до одного спостерігали за марним пручанням Міхаеля, який, утім, лише словами
