завдяки незворушності постаті, що моделювала в голові Антона найгірші варіанти розвитку подій, якщо нічний гість спробує увійти до кабінету. Нарешті фігура зрушила з місця й пішла своєю дорогою. Її зникнення зі скляного полотна дверей дещо заспокоїло Антона, і він полегшено відсапнув. Залишилося зробити останнє і з’ясувати мотиви сьогоднішньої поведінки санітарів. Як і минулого разу, Антон підійшов до вішака, де висів халат Павловича, і встромив руку до кишені. Ключ від сейфа лежав на місці. У лічені секунди інструмент опинився в його руці, і сповнений цікавості пацієнт підійшов до металевої шафи та відчинив дверцята. Уже знайомий зошит перекочував до рук хлопця, відкриваючи йому всі таємниці Павловича, одначе прізвища Міхаеля в списках не зазначалось. У запаморочливому лабіринті нинішніх подій з’явився ще один глухий кут.
Вирішення цих ребусів потребувало значного часу, якого Антон не мав. Він замаскував сліди свого перебування на ворожій території і покинув кабінет.
Протяг снував назад-уперед коридором головного корпусу. Він залюбки прийняв до своєї компанії полохливого пацієнта, і в парі вони розпочали шлях до підвалу. Тримаючи в руках знаряддя вторгнення в кабінет найвпливовішої персони цього закладу, Антон занервував удвічі сильніше. Від будь-яких сторонніх звуків плечі здригались, а серцебиття пришвидшувалося. Нічна пора зайвий раз містифікувала лікарню, насичену поодинокими стогонами й шарудіннями її жителів. У таких умовах мандрівка видавалася справжнім випробуванням, та, на щастя, усе йшло за планом. Там, за їдальнею, поворот до «Аляски», а відтак — і до волі. Обітницю перед Бемолем дотримано, і тепер ніщо не завадить йому покинути стіни шпиталю.
Передчуття тріумфу, що з’явилося на обрії, притупило Антонів слух. На щастя, вчасно почутий галас незнайомців, які про щось теревенили, зорієнтував хлопця в ситуації, і він хутчіш смикнув за ручку дверей до їдальні. Вона виявилася зачиненою. Голоси зазвучали так чітко, що Антон розібрав: промовці були невдоволені розміром своєї зарплати. Рятуючись від небажаної зустрічі з персоналом лікарні, Антон кинувся до перших-ліпших дверей у палату.
Різка зміна освітлення осліпила втікача. Він прикрив за собою двері та притулився до стіни спиною, боячись зайвим рухом виказати своє перебування на забороненій території. Голоси порівнялися з палатою. У рамці дверей, яку вкривало матове скло, пропливли два чоловічі силуети, і хлопець ще щільніше втиснувся в стіну. Стражі лікарні проминули Антонів форпост, уселивши в пацієнта надію на порятунок. Дарма. Очі поступово звикли до напівсутінок, що царювали в палаті, і натрапили на жінку, яка досі мовчки стояла в центрі кімнати, прикриваючи простирадлом пласкі груди. Її обличчя видалось йому знайомим. Антон хутко приставив до вуст указівний палець, благаючи жінку помовчати, але це «німе» прохання жодним чином не подіяло на пацієнтку. Щойно їхні погляди зустрілись, як жінка зчинила справжній ґвалт. Почувши крик, Водолаз одразу впізнав у пацієнтці Зою Олексіївну, яка в перші дні його лікування здійняла схожий гармидер у їдальні через кавалок масла. Антон сполотнів. Її галасливий крик руйнував усю операцію, ретельно сплановану Бемолем. За якусь мить сюди увірвуться санітари й усе полетить шкереберть. Злі думки матеріалізувалися наступної секунди.
Двійко санітарів улетіли до палати, яка здригалася від вереску пацієнтки. Прослідкувавши за її поглядом, вони одразу ж виявили чоловіка, який був зайвим у жіночій палаті. Здивування з їхніх облич стер гнів. Аби не бути схопленим, Антон зіграв на випередження. Він майстерно скривив гримасу, зображаючи безтямного пацієнта й підсилюючи цей образ емоційними вигуками.
— У-у-у-у-у, — мичав Антон, тицяючи в жінку.
Збентежені санітари рушили до пацієнтки, кидаючи в його бік погляди, сповнені запитань. Нарешті один із них отямився й спитав:
— Ти що робиш у жіночій палаті?
Тримаючись за голову й жонглюючи звуками, Антон вислизнув у коридор. Поки санітари вгамовували бідолашну Зою Олексіївну, він щодуху рвонув за поворот і мчав до самого підвалу. Від його гупання прокинулися кілька пацієнтів, які одразу ж повиходили в коридор розвідати причину нічного шуму. У небі вкотре загриміло. За спиною втікача лунали ображені голоси, грім, грюкання дверей, але все це його вже не цікавило. Антон штовхнув двері та влетів у підвальний простір, наповнений темрявою. Скинутим із себе одягом він розігнав комарину зграю, що зраділа новій поживі, і, сховавши одежину в поліетиленовий пакет, пірнув у воду.
Цього разу розпечене тіло не відчувало прохолоди. Антон успішно долав необхідну відстань. Дістатися своєї палати зараз було завданням номер один, доки санітари з головного корпусу не поставили на ноги всю лікарню. З нетерплячки пацієнт трохи розплющив очі, шукаючи в кінці тунелю промінчик світла, покликаний зорієнтувати його в просторі на випадок необачного відхилення від маршруту. Умовний маяк Бемоля був на місці й виконував свою функцію бездоганно. Підбадьорений витримкою співучасника Антон направився до орієнтиру. Натреноване професією тіло легко подолало залишки відстані й на переможному куражі Антон випірнув із води.
— Забираймося геть, здається, я спалився! — гукнув плавець до Бемоля, жадібно ковтаючи повітря.
Раптом голос Антона охрип: горло стиснула чиясь рука.
Кисню знов забракло, а сталева хватка боляче звела горлянку. Нічого не розуміючи, Водолаз учепився вільною рукою в бетонні сходи, але тільки-но вуха вчули знайомий бас — лавровий вінець переможця впав із його голови.
— А нам усе вже відомо, — загарчав санітар.
Мов пір’їнку, Шрек витягнув Антона з води на сходи й, щоб підкріпити власну позицію, завдав жертві два міцні удари в живіт. Сила стусанів зігнула Антона навпіл. Киснева недостатність підсилилася страшним болем, який зменшував шанси пацієнта в цьому двобої. Порятунок лежав у рідній для Антона стихії, тому нову атаку Шрека він зустрів з обіймами. Замкнувши за спиною напасника руки, Антон відштовхнувся ногою від сходинки і з повними легенями
