3
Уночі в законспірованій частині лікарні, де тримали Антона й до нього подібних, діяли суворі правила. Без крайньої потреби пацієнтам заборонялося покидати палати, вмикати світло і тим паче порушувати режим тиші. Дотримання внутрішніх правил адміністрації забезпечували провірені слуги — Чахлий і Шрек, а також молодші медсестри, які інколи чергували на посту неподалік тринадцятої палати.
Ламаючи всі табу, нічної пори Антон прошкував до пункту чергування медсестри, яка, на диво, виявилася на місці. Лише в надзвичайних випадках за її відсутності дозволялося здіймати тривогу, натиснувши червону клавішу, обрамлену в скляний футляр, який зазвичай замикали, аби психам не здумалося даремно тривожити персонал у нічний час. На щастя для пацієнтів, Антон пройшов повз кнопку.
Медсестра дрімала, схиливши голову на руки. Її розкішне волосся розсипалося по столу пшеничним ланом, привертаючи увагу пацієнта, що прокрадався коридором. Антон не квапився. Йому заважав гострий біль усередині. Він пошепки покликав медсестру, заледве стримуючи біль.
— Сестро-о-о. Поможи-и-и…
Схоже, перед кодексом жорстких правил пасували й закони фізики, які, утворивши вночі суцільний вакуум, поглинали звучання Антонових голосу й кроків, що мали без перешкод дістатися вух білявки. Тиша перед усім! Така аномалія давала медсестрі змогу спокійнісінько вивчати розкладені на столі папери й не зважати на розлюченого пацієнта, що крадькома підходив іззаду. Антон спробував удруге:
— Сестро, мені зле. Живіт…
Байдужість жалібниці викликала в пацієнта лайку:
— Стерво!
Як і раніше, його голос потопав у лабіринті брудних стін.
Остання воля, зібрана в кулак, допомогла Антонові дістатися пункту призначення. Долаючи біль, чоловік застогнав:
— Сестро, ти що оглухла? Я гукаю тебе від самої палати!
На останньому подиху Антон доплівся до медсестринського посту й торкнувся плеча дівчини. Воно зустріло прохолодою, яка скрізь тканину халата колола в пальці. Здається, всесильний вакуум долав навіть температуру людського тіла.
Утім, від медсестри не було жодної реакції. Як і раніше, вона займалась своїми справами, що вивело Антона з рівноваги.
— Ах ти ж… — просичав пацієнт і штовхнув дівчину сильніше.
Нарешті чергова схаменулася й підвелася. Розкішне волосся хльоснуло по обличчю — аж очі закрились. Антон заревів, схопився за тендітні плечі двома руками і, сіпнувши їх, опинився лицем до лиця з підстаркуватим, беззубим дідуганом, що дивився на Антона крижаними очима, яким бракувало зіниць.
Хтось висмикнув Антона зі сну і втягнув до реальності раніше, ніж божевільного вигляду дідуган учепився в горло порушникові свого спокою. Ліжко застогнало під вагою ноші. Антон рвучко сів, сполохавши своїх сусідів, які з’юрмилися докупи перед його ложем.
— Чого витріщилися? — гаркнув Антон на юрбу пацієнтів, що стовбичила біля ліжка.
Захищати товаришів узявся Міхаель.
— Ти нас реально висадив, братухо. Такий ґвалт зчинив.
Бемоль погодився з почутим, спроквола похитавши головою.
Ставка віч-на-віч із кожним пацієнтом, що стовбичив біля ліжка Антона, закінчилася для нього справедливим відчуттям провини.
— Вибачте, — перепросив Антон своїх сусідів.
Невдоволення вщухло, хоча засапаний Анатолій, перебуваючи в стані вічного бодуна, все ще роздратовано щось бурмотів собі під ніс.
Тим часом двері палати прочинилися. Закутаний у темряву ночі й пошарпану гамівну сорочку, рукава якої звисали мало не до колін, на порозі стояв висушений, мов таранька, Васька Довгоносик. Своє прізвисько він дістав не за видовжений орган нюху, а за любов пхати його в чужі справи. Очі візитера, як і абсолютно лиса голова, маячили в коридорних сутінках. Непроханий гість мав кепський вигляд. Стара з косою вже волочилася за ним тінню, готуючись підкосити жертву за першої-ліпшої нагоди, проте «ніс» останньої і тут згодився. Довгоносик мав природжене відчуття небезпеки. За тутешньою легендою, одного разу пацієнтів повезли в обласний театр, де місцевий драмгурток давав виставу для схожої публіки. Довгоносик рішуче відмовився їхати, мотивуючи це поганою чуйкою, і його лишили, аби не сіяв паніку серед хворих. За дивним збігом обставин того вечора в театрі обвалилася підвісна стеля, скалічивши чимало людей. Відтоді шпитальна тусовка застережливо ставилася до прогнозів Довгоносика.
Васька прислухався до ватаги чоловіків, по-собачому зчитуючи інформацію з повітря носом. Нарешті його помітили. Кілька пар очей увіп’ялися в непроханого гостя, який пояснив своє вторгнення почутим шумом, після чого по- недоброму провістив:
— Вони йдуть. Ховайтеся!
Зловіщий тембр голосу Довгоносика урвав розмову пацієнтів. Усі, хто стояв довкола ліжка новенького, чемно полягали на свої місця, і лише Довгоносик, вистеживши в темноті очі Антона, заговорив:
— Вони виберуть тебе. Я знаю.
