«Аляска»

У мертвій тиші лихе пророцтво відбилося громом в Антонових вухах.

Тілом пробігли дрижаки, стискаючи до болю переполохане серце. По відповідь Антон звернувся до Міхаеля:

— Хто це?

Сусід притиснув указівний палець до вуст.

— Тихіше, — попросив Місько пошепки і додав: — Це Васька Довгоносик — ходяче радіо. Пхає свого носа куди не треба, але чуйку має правдиву, тому ти краще прикинься сплячим.

Із глибини коридору почулися чоловічі голоси. Хтось увімкнув світло й загупав у бік тринадцятої палати. Антон вирішив не випробовувати долю і вклався в ліжко за мить до появи у дверях лиховісних санітарів. У темній кімнаті їхні силуети чітко вимальовувалися на тлі матового скла, підсвіченого коридорними лампочками. Першим заговорив Чахлий:

— Здоров, психи! Що робимо?

Міхаель, який за звичкою завжди вступав у перемовини з адміністрацією лікарні від імені всієї громади, узяв слово і цього разу:

— Спимо. Ніч-бо на дворі.

Голос Міхаеля вібрував через хвилювання. Він мужньо витримував погляд худого санітара, ігноруючи власну небезпеку втрапити під коток шпитальних репресій. Санітар тим часом інтригував мовчанкою, від якої повітря наелектризовувалося щосекунди. Чахлий по черзі зміряв поглядом кожного з пацієнтів і промовив першу фразу:

— Нам потрібні два пацієнти, лише два…

Бемоль маскувався під білим простирадлом, що з головою накривало його тіло. Дивовижно, але слова санітара розбудили в ньому співочого персонажа. Раптом він ворухнувся. З-під тканини прорізався тихенький голосок, що наростав у міру того, як розспіваний фантом спинався на ноги.

Два життя, два сонця, два крила,
Цей шалений світ добра і зла,
Дві струни, дві ноти, дві зорі,
Чорно-білі дні в календарі.

Два обличчя бачу на стіні,
Двоє посміхаються мені;
Все життя здається диким сном,
Назви його ім’ям Фантом![2]

Бенефіс артиста обірвав Чахлий, який гаркнув у бік скрипучого ліжка.

— Заглухни, Бемолю. Твій сольний виступ іще попереду.

Власна дотепність так насмішила санітара, що він зареготав, чхаючи на шпитальні порядки й нічний час. Лише погляд кремезного напарника втихомирив його зухвалу поведінку. Важким басом Шрек озвучив мету візиту:

— Шоу скінчилося: Григорій і Шпряха йдуть за куліси для отримання медичної допомоги.

Анатолій Шпряха — той самий, що перебував у лабетах зеленого змія, огризнувся:

— Мені не потрібна ваша допомога!

Попри гучну заяву голос Шпряхи відгонив переляком.

Відповідь Шрека лише підсилила ці відчуття:

— Тут не ти вирішуєш, — відказав велетень, хапаючи Толю за комір сорочки.

Розгніваний таким поводженням із власною персоною, Шпряха вибухнув:

— Та відчепіться від мене! Я не хворий! Не алкоголік — чуєте?! То моя відьма все влаштувала! Нічого, я дістануся її і виведу на чисту воду!

Шпряха, якого виснажили тривалі запої й нетрадиційне лікуванням місцевих ескулапів, даремно тріпався в дужих руках Шрека. Виставлений санітаром за двері, він і далі проклинав свою дружину та виконавців її примхи, аж поки його голос не ковтнули шпитальні нетрі.

У гармидері, що зчинився через бранця санітарів, оживився Бемоль. Залишаючись увесь час під простирадлом, він пошепки тримав ритм пісні, і, коли буча перекотилася за межі палати, артист додав звуку, волаючи приспів: