Ще блукають відгуки мови,
Відбиваючись з серця луною…
Та зотліли колишні обнови…
Місяць човником наді мною…
А колись був серпом золотавим,
І сніжинки кружляли, мов зорі…
Залишились пташині октави…
У житті однім – дві різні долі…
Часом буває здається,
Що світ розколовся мов крига,
Вибухнув в нетрях ночі,
Уламки падають в небо.
І кожен зорею зветься,
Що крутить вселенська дзиґа.
Та марно вдивляються очі,
Шукаючи барви Феба.
Бурштинами лід франтує,
Веселками полихає,
Так начебто вабить свято
Злетіти у мрячний шлях.
Та марно кликати всує,
Коли до нас не лунає,
Ні звука… Хоч слів багато,
Всі порохом на вустах.
Що ти маєш мені сказати?!
Все дарма, лише пара з роту.
Золоті неспроможні грати
Душу втримати від польоту.
Кам’яниця, немов ялинка
Новорічна, с зорею в стрісі…
Та миліше пожухла стеблинка
На весняній проталині в лісі.
Хай думки мої не гонорові,
Та твій розум даремно марить,
Коли в людях нема любові,
То ніщо вже їм не зарадить.
Прочини нам Боже брами
До казок,
