То не дивно, що Ярема не тільки надів фартух, а ще був тому й радий.
Перед цим його влаштували чистильником вікон в Центральному Домі Фасонів. Високо над вулицею їздив він на дошці, як на летючому килимі, і старанно витирав вікна. Внизу сновигали іграшкового розміру люди й машини. А йому товариство розділяв лише вітер, що поривався з моря. На такій високій посаді знання мови не конечно потрібне, але почуття одинокости висить в чоловіка на плечах важким тягарем.
Одного разу він заглянув крізь вікно в Дім Фасонів і там, серед мерехтіння люстер і тихого переливу шовків, угледів непорушну постать жіночого манекена: тендітні голі руки, обведені синім по-стародавньоєгипетському очі, коротко підстрижене кучеряве волосся. Вражений мистецькою красою видовища, Ярема навіть забув про чищення вікон і притиснувся чолом до скла.
«Яка ж ти незрівнянно гарна, – подумав він. – Я так тебе люблю, як ще не любив нікого в житті».
Його раптом охопило непереможне бажання викрасти манекен з Дому, заховати в себе і не розлучатися з ним ані на один день. Та його радощам не було кінця, коли видовище повернулося до нього і усміхнулося. Бо в дійсності це не був ніякий манекен, а була модель з Центрального Дому Фасонів, колишня Міс Модерна Цивілізація, панна Глинка. Вона, чого Ярема не міг підозрівати, прочитала його секретні думки про крадіжку і вже думками розмовляла із своєю подругою Жилкою:
– Чуєш, Жилко, цей чужинець так закохався, що хоче мене викрасти.
– Навіть не вміючи розмовляти нашою мовою, щоб заробити як слід на твоє утримання?
– Так.
– Навіть не маючи пристойних шаф, де б повісити твої сукні і спакувати твої численні капелюшки?
– Так.
– Навіть не маючи зручного ліжка, куди покласти тебе шлюбної ночі?
– Так.
– Він божевільний.
– Ні, він закоханий.
– Ну, що ж, хай викрадає. В нас кохають лише неповнолітні і кохають непристосовані до життя, як страждають сліпі, що не бачать, глухі, що не чують, і святі мученики, що вмирають за свою віру. Я, наприклад, вже давно виросла з того віку, коли закохуються. І якби якийсь непристосований потрапив до моїх рук, – Жилка з ентузіазмом поворушила своїми наманікюреними пазуриками, – його бажання пестити мене скоро б обернулося в обов’язки покоївки. Отож, якщо твій чужинець такий недосвідчений, то нехай йому недешево обійдеться скороминучий біологічний потяг.
Повільною ходою, гордо несучи кожен грам свого забезпеченого тіла, Глинка попростувала до Яреми і мовчки відкрила вікно.
З тих пір Ярема круто змінив свій парубоцький побут життя. Вже він більше не спинявся в дорозі з праці на мірку-дві золотого, різкого пива, а тупотів-поспішав до жінки. Він не сідав, примостивши ноги на стіл, і не брався читати газету, а йшов шукати ще якоїсь роботи, бо гроші в сім’ї ніколи не зайві. Він не досипав якихось півгодини зранку, а схоплювався прудкенько і подавав Глинці каву до ліжка.
– Ну, як, – одного дня спитала Жилка, зустрівшись у місті, – чи ще не лишила свого чужинця?
– Ні, – відповіла Глинка, трохи розсердившись, – я ще почекаю.
– Нічого, нічого, – Жилка дала деякі настановлення, – головне, підшукати влучний момент, щоб почати судову справу розводу. Нехай твій чужинець сам себе винним почуває. А доки до суду не дійшло, користуйся своєю мовною перевагою. Звичайно чужинці розмовляють повільно, їм бракує висловів, і вони спиняються, щоб підшукати правильне слово. Отут на нього й обвалюйся всім своїм мовним запасом, використовуй його стратегічно незграбні моменти.
– Щодо мови, то він уже читає нашу літературу, – Глинка відповіла з деякою гордістю, – він позичає електронні книжечки з міської бібліотеки. На щастя, віконночистильна робота не вимагає розумового напруження, а для нашого читання не треба вживати очей: поклав книжечку до кишені, і пускайся собі вкупі з автором та його героями в далекі мандри і збагачуй свої мозкові сфери силою нових звуків, образів і висновків. Ця втіха відплачує бідолашному Яремі за всю ту мороку, що я йому завдала.
Жилка глянула на неї стурбовано.
– Дурна! Я ж тобі сто разів казала, що любов – хвороба інфекційна, заразлива. А ти таки не берегла себе. Видно, знову забула помити руки після контакту з хворим.
– Але ж він так за мною добре доглядає, – протягла Глинка.
Жилка розсердилася.
– Ти вперта, нечемна дитина з надутими губами. Чи мушу я знову говорити про минулі несправедливості патріархату? Отакі чоловіки, як оцей, що ти його толеруєш, притискали нас протягом віків.
– А я люблю, як мене Ярема притискає, – раптом усміхнулася Глинка, напевно думаючи про щось зовсім інше.
Жилка безнадійно махнула рукою.
Ярема ще не міг читати затаєних думок, і тому він навіть не здогадувався про Жилчину програму виховання чоловіка. Його любов лишалася чистою від гірких домішків підозри. Його любов що далі, то глибшала й міцніла, робила Глинку все ріднішою і придавала йому нової сили і завзяття.
На дев’ятому місяці вагітности Глинка поверталася з Яремою додому. Їхали крізь рівнину, покриту безкінечним цвинтарем мертвого евкаліпта. Де-не-де паслися вівці. Раптом мотор захрип, авто стало. Загарчав стартер раз, другий, десятий, – не помогло. Вирішили дістатися пішки до головного шляху, яких півгодини ходу. Звідти можна було продовжувати подорож автобусом.
Не минуло й п’яти хвилин, коли це де не взявся самець кенгуру. Велетенських розмірів. Очі налиті кров’ю. Здуріла тварина летіла їм назустріч. Ярема тільки й мав часу, щоб загородили собою Глинку, і вони, тварина й чоловік, звелися в бійці на життя і смерть. Цупкі м’язи кенгуру були Яремі не по силі. Та він розумів, що тварину треба було тримати близько біля себе. Відірвавшись від нього, вона змогла б балансувати на хвості і битися сильнішими й довшими задніми лапами.
Скоро вони впали на землю і покотилися шляхом. Яремині удари відскакували від тварини, як від сталевих жил.
Вони скотилися з дороги і тепер борсалися на березі глибокого струмка. Ярема вже чув, що кенгуру часто топлять своїх ворогів. Дальше борсання тільки присувало їх ближче до води. Але тут Ярема побачив камінь. Ще мить, – і сильний удар повалив оскаженілу тварину мертвою.
Коли стомлений і закривавлений Ярема причвалав до Глинки, вона зустріла його радісним і винуватим поглядом.
– Ой, чоловіче, скоріше відвези мене до міста... Я так налякалася, так налякалася... Ну, що ми робитимемо, якщо дитина народиться в буші?
Ярема підняв Глинку на руки.
– Важкенькі ви вдвох, – пожартував, щоб піднести її на дусі, і вирушив розміреним і впевненим кроком.
З того, як піт
