– Яка радість! – вигукнув професор, цілуючи Зірку.
Винахідник дивився їм услід і говорив про себе:
– Я таки мушу попрацювати далі над своїм винаходом, щоб зміну устабілізувати. Хай отакі гарні, закохані люди лишаються молодими назавжди.
«Нові Дні» № 4, 1986 р.
_______________________
АМЕРИКА БЕЗ ПРЕЗИДЕНТА
Євгеніка
У 21-му столітті скоїлася біда.
Президент Сполучених Штатів полетів у Москву, та й не вернувся. Там його посадили.
Спитав у Мавзолеї, чи тлінні рештки Леніна не були з воску? Як фігури мадам Тюссо.
На це вартовий ображено закліпав очима і загорлав:
– Антисовєтська пропаганда!
Не помогла дипломатична недоторканість. Ніщо не помогло. Так і потягли кентукського велетня на цугундру.
Вістка про арешт президента вдарила по Вашингтоні хвилею людського гніву.
Віце-президент послав у Кремль телеграму:
ЗВІЛЬНІТЬ НАШОГО ПРЕЗИДЕНТА СТОП
ДАЄМО НА ЦЕ ПІВГОДИНИ ЧАСУ СТОП
Але півгодини не вистарчило щоб знайти голову совєтського уряду.
У 21-му столітті цей голова був наймолодшим. Йому в той день прийшов восьмий десяток. З цієї нагоди чоловік десь забарився. Ось так і сталося, що по перебігу призначеного часу віце-президент вже був готовий розпочинати війну.
Він зібрав своїх найближчих співробітників:
– Панове! Якщо ви сказали «А», то треба говорити й «Бе».
Присутні зайорзалися, кинули один на одного тривожний погляд.
– А якщо не говорити «Бе»? – спитав державний секретар. – Війна приносить болі, сльози й розлуку.
– Ми не маємо іншого виходу. Із президентом зв’язаний наш престиж.
– А якби це був не президент, а звичайний смертний?
– Тоді вели б переговори.
– В такому разі, чи не краще перетворити президента у звичайного смертного?
– Ви маєте план, як обійтися без війни?
– Так, треба пустити чутки, що в Москву ми послали двійника. Розумієте, уряд США не такий дурний, щоб кидати свого президента в левину пащу.
Члени уряду поміркували, порадилися і вирішили робити так, як це порадив державний секретар.
І дійсно, буря гніву уляглася. Так оминули війну.
У Москві світало. Голова совєтського уряду прокинувся. Прийняв звіт про арешт президента і повідомлення з Америки про двійника.
– Без водки не разбірьош, – сказав.
Ще вчора зранку він тиснув президентові руку. Також цілував його в щоку. І в праву, і в ліву. А вже сьогодні розвідка шле пересторогу, що це, можливо, не президент. А хто ж це такий? Може, він один з тих каліфорнійських нероб? Може, в нього ейдз? Може, капіталісти нарочито підсунули такого поцілуйка?
Голова вголос сказав:
– Хай президент лишається в тюрмі. Тим часом давайте сюди вартового з Мавзолею!
– Ти нащо заарештував президента, остолоп?
Вартовий поблід зо страху:
– Він ображав Леніна. Питав, чи той не з воску.
– Ясно, що з воску.
– Я знаю, але це секрет.
– А як же тепер довести, що Ленін не з воску? Отож, придумай причину для арешту президента. Таку причину, що була б переконливою на Заході.
– Я не знаю. Я на Заході ніколи не бував...
– Ну так слухай уважно. Ходять чутки, що президент насправді не президент. Що це його двійник. Я тебе призначаю слідчим. Ти притисни цього в’язня і дізнайся, хто він.
– Радий старацця, товаришу голово! – виструнчився вартовий.
За кілька днів інтенсивного слідства він випатрав із президента зізнання, що той був звичайним американцем. Підсудимий також признався, що був звичайним псом. А повернувшись до своєї одиночки, заліз під нари і почав гавкати.
«Нові дні» № 7-8, 1986 р.
____________________
ДІВЧАТА З ХИБОЮ
Євгеніка
У 21-му столітті діти не труть штанців на шкільній лаві. Та й дітей більше на світі нема.
У приміщенні Об’єднаних Націй тепер стоїть комп’ютер, який продукує покоління вже дорослого населення. Запрограмованого. Цебто, люди виступають з машини вже вчені і чемні.
Тільки хтось мусить укласти для них програму. Запрограмувати їх.
Один час світовий уряд доручив це завдання представниці Совєтського Союзу. Вона звалася Буся Дуся. Була густоброва, сердита і все якшалася із західними суфражистками. А серед цих є часто такі, що люблять для фасону вживати негарні словечка. Отож, укупі з Бусею Дусею вони запрограмували цілу групу дівчат до брудної лайки.
Страшно було дивитися, як ці русяві, янголовиді створіння при кожній нагоді вживали крутого, соковитого матюка. Мужчини їх цуралися і не запрошували до чесного товариства.
Скоро Буся Дуся повернулася в Москву і забрала свою продукцію із собою. Там дівчата розгорнули боротьбу за жіночі права.
Совєти ніколи не оголосили деталів про події, зв’язані з цією діяльністю. Та ми довідалися дещо із щоденника Бусі Дусі і подаємо уривки в українському перекладі:
«Від Жовтневої революції в Політбюро ЦК КПСС засідали виключно чоловіки, – пише Буся Дуся. – По приїзді в Москву мої дівчата не могли знайти особистого щастя через свої мовні звички. Ось чому вони пильніше дбали про підвищення по службі. Стали кар’єристками.
Було, піде яка з них до начальника із заявою на промоцію. А він почне м’ятися:
– Ти ще, дитино, замолода. Поживи на світі, наберися мудрости від старших.
А вона йому у відповідь:
– Так я, по-твоєму, дурна?
Та, матюком на начальника! Добірним, триповерховим матюком!
Від несподіванки чоловік, спантеличений, забуде й рота закрити. Дасть і підвищення, і набавку, аби тільки здихатися.
За однієї п’ятирічки дівчата добилися того, на що совєтська влада не спромоглася протягом цілого століття – місця для жінок на шкіряних, політбюрових кріслах: 50% чоловіки, 50% жінки.
Я, Буся Дуся, часто задумуюся над причиною такого карколомного успіху. Може, українці програли державу через брак такої прикмети? Вони завжди звуть мову зброєю. Але їхня зброя – одне "прошу-дякую!" і художні засоби. Позичили б моїх дівчат...»
Успіхи в боротьбі приносять славу. Університети Сходу й Заходу стали запрошувати дівчат у гості. Довелося виступати з промовами також на світовому форумі ОН. З тих рожевих, дівочих вуст полилися матюки, як помиї з каналізаційної рури.
Досвідчені перекладачі, які роблять своє діло з блискавичною швидкістю, пробували перекласти те, що говорили дівчата. Але завдяки своєму емігрантському походженню вони нічого не знали про матюки. Ці барокові вирази в російській мові носять емоційне значення, а не словникове. І як тільки необачний перекладач починав перекладати слово в слово, то слухачі шепотіли:
– Содом і Гоморра!
Ось чому вже скоро серед перекладачів поширилося нервове потрясіння і коштовна психічна травма.
На щастя, керівництво ОН прийшло з допомогою. Оприлюднило новий закон проти отруєння атмосфери матюками. Той, хто не може бути чемним, платить грошовий штраф. Аж доки не навчиться.
«Нові Дні» № 11, 1986 р.
