Відчуваючи, що їй дедалі дужче хочеться плакати, Анна міцніше стиснула губи і навпомацки повернулася до кімнати. Ще раз світити свічку не наважилася, тому опинилася в цілковитій темряві. Що ж тепер робити? Як повестися? Може, повернутися додому?
Вона мимоволі вслухалася в темряву ночі довкола себе. Ще й у кімнаті, ніби навмисно, так тихо, аж моторошно. Лише годинник цокає на стіні й десь далеко на вулиці гавкає пес, а ще серце у грудях товчеться так, ніби йому щось пороблено, тому клятому серцю. Що ж вона зробила зі своїм життям? Здається, сама собі заподіяла таку кривду, якої ніхто інший ніколи б і не вчинив.
Відчувши гострий напад жалю до самої себе, Анна не витримала і розплакалася. І треба було їй зустріти того Дмитра. Через такого дурня все життя собі переламала. Що тепер робити? Як рятуватись? Від такої ганьби вже нізащо не відмиєшся. З жорстокою насолодою роздмухуючи в собі жаль, Анна перестала плакати аж тоді, коли відчула, що від сліз їй стало трохи легше. Зараз вона лише зрідка шморгала носом і відчувала, що напад відчаю потроху відступає. Принаймні, сил на те, щоб гостро на все це реагувати, у неї таки не залишилося.
Навпомацки підійшовши до ліжка, Анна присіла на його краєчок. Попри втому і якесь отупіння від сліз, все ще відчувала страх. Швидше б світанок. Вранці приїде Адам і всі страхи минуться, ніби їх ніколи й не було. Він не лише заспокоїть, але й скаже, що нічого страшного не сталося, що вона з ним і що так буде дуже-дуже довго.
Якийсь час Анна сиділа нерухомо, проте дуже швидко відчула, що мерзне, зняла черевички і залізла на ліжко з ногами. А якщо Адам приїде аж надвечір? Що тоді? Вона притулилась плечима до стіни і спробувала розібратися в ситуації, яка вимальовувалася в її житті, проте в голові не було жодної втішної чи бодай зв’язної думки, лише якісь уривки вражень, хаотичних емоцій і страхів. Та ще відчай, уже трохи притлумлений сльозами й сильними емоціями, проте однаково дошкульний і болючий, як гостра скалка у пучці. Заплющити б очі й опинитися в тому часі, коли все це вже залагодиться. Там, де не тремтиш від страху, де не треба прислухатися до моторошної тиші, і там, де вони з Адамом разом. Де спокійно, затишно і дуже тепло…
Щільніше загорнувшись у ковдру, Анна непомітно задрімала. Прокинулася десь посеред глухої ночі. Від незручної пози у неї затекли шия та плечі, а пластини корсета дошкульно вп’ялися у груди. Заснула сидячи? З якого дива?
Раптом усе собі пригадавши, Анна широко розплющила очі. Боже, вона ж в Адама!
Долаючи біль від спання у незручній позі, вона злізла з ліжка і, невпевнено ступаючи босими ногами по холодній підлозі, навпомацки підійшла до вікна та відхилила фіранку. Жодного руху або підозрілого шуму. Тільки сніг продовжує сипати з темного нічного неба і під його вагою потроху починають вгинатися гілки дерев та кущів.
Навіть собаки ніде вже не гавкають — позамовкали перед світанком. Звичайна зимова ніч — тиха, засніжена, спокійна. Ніхто її не шукає. Певно, лист уже знайшли і прочитали.
Повернувшись до ліжка, Анна розстебнула сукню і послабила шнурування корсета. Цілком роздягатись не наважилася, — боялася, що Адам повернеться раніше, аніж вона прокинеться.
Налаштувавшись на сон, Анна незабаром з жахом зрозуміла, що не може заснути. А якщо Адам їй не зрадіє? Можливо, він планував, що все це станеться якось інакше. А може, він взагалі нічого собі вже не планував? Може, він передумав чи вона неправильно його зрозуміла? Хто знає, чим для неї взагалі обернеться повернення Адама в Жовкву. Мала виразну підозру, що його реакція на її витівку буде не такою однозначною, як їй би того хотілося.
Анну аж у жар кинуло від такої думки. А й справді, чому вона вирішила прийти сюди? Тому, що Адам запропонував їй залишитися в нього, чи тому, що вона сама його любить? Якщо тому, що любить, то чи не занадто легковажно вона повелася? Чи не нав’язує йому себе? Жодному чоловіку таке не сподобається, а Адамові з його характером — і поготів.
Хоча… Навіщо тоді він просив її поїхати з ним до Львова? Не для того ж, щоб просто розважитися. Анна спробувала відігнати від себе неприємні думки, проте вони обступили її, немов примари, з усіх боків і не хотіли розступатися. До світанку промордувавшись без сну, Анна втомилася так, що врешті не мала сили думати і потроху почала поринати в якусь задушливу темряву напівсну. По-справжньому міцно заснула аж тоді, коли надворі повністю розвиднилося і денне світло розігнало всі її нічні страхи та примари.
Розділ 4
Анна розплющила очі і, мружачись від яскравого сонячного світла, яке заливало кімнату, спантеличено роздивилася довкола. Господи, де вона спить? Це ж не її кімната.
Вона сіла на ліжку і злякано притиснула долоню до рота. Невже вона втекла з дому і прийшла сюди сама? Божевілля якесь. Як вона до такого взагалі додумалася?
Насилу здолавши напад паніки, Анна примусила себе підвестися з ліжка. Вуйко її вб’є. А Адам? Здається, він ще й не приїхав. А якщо взагалі сьогодні не приїде? А якщо й завтра? Що вона робитиме у його помешканні сама?
Черговий напад паніки примусив Анну розпачливо роззирнутися. Може, повернутися додому?
На мить уявила, як повертається, і остаточно впала духом. Вона ж не самогубець, а нормальна людина… Ну, може, не цілком нормальна, але менше з тим. Вуйкові не поясниш, де вона вешталася цілу ніч, і не скажеш, що у неї є ключі від помешкання Адама. А скажеш — і щойно тоді розпочнуться справжні проблеми. Хоч би вуйко не шукав її тут.
Підвівшись із ліжка, вона підійшла до вікна і, відхиливши фіранку, визирнула на подвір’я. На вулиці світило яскраве сонце і блиск снігу спочатку засліпив їй очі. З хвилину вона постояла, звикаючи до денного світла, тоді розчинила вікно й обережно висунулася назовні. За ніч сніг позасипав усе подвір’я, пригнув донизу гілки дерев та кущів, зламав при корені маленьке деревце, проте жодних слідів чужої присутності не виявив. Її тут не шукали. Зрештою, чого б мали шукати?
Анна трохи глибше вдихнула холодне морозне повітря і відчула, що їй стає легше. Навіть у голові прояснилось. А може, нічого страшного ще й не станеться? Жодній людині нічого наперед не відомо. Хто знає, що очікує їх із Адамом? Може, все завершиться добре.
Раптовий порив вітру приніс у кімнату рій сніжинок, і вони закружляли у неї над головою. Прослідкувавши поглядом, як сніжинки повільно осідають на її одяг та волосся, Анна підставила їм долоню. Кілька холодних сніжинок впали їй на пальці й від тепла долонь перетворилися на краплі води. Слабо усміхнувшись, вона струсила їх із себе і знов перевела погляд на засніжене подвір’я. А що, власне, вона втрачає, залишаючись тут? Постійні сварки вдома? Те, що мусила б жити з нелюбим чоловіком та народжувати йому дітей? Осудливі погляди знайомих?
Відчувши, що мерзне, Анна зачинила вікно і відступила вглиб кімнати. Усе. Досить. Нема потреби вистуджувати покій, і без того тут прохолодно, а незабаром стане по-справжньому зимно. П’єц же не розпалиш.
Вона тугіше зашнурувала корсет і, накинувши на плечі кожушок, вийшла на кухню.
Боячись виявити свою присутність, розпалювати вогонь у печі не наважилася, а тому мусила задовольнятися холодними стравами, які приготувала з того, що знайшла у креденсі та на поличках у комірчині. Ще з годину витратила на те, щоб трохи роздивитися помешкання, і врешті, зрозумівши, що декілька днів вона тут протримається, трохи заспокоїлася і присіла на лаву. Довго сидіти без руху не змогла — почала мерзнути і мусила повернутися до спальні. Зараз помешкання з кожною годиною вистигає дедалі дужче, а що буде завтра? Якщо у найближчі дні Адам не повернеться додому, холод стане для неї справжньою проблемою. Можливо, навіть доведеться посеред ночі розпалити вогонь у печі.
Від нічого робити Анна підійшла до дзеркала і почала уважно вивчати своє відображення. Виглядала вона не найкраще, проте ще гірше виглядала її сукня — місцями подерта, з масою якихось плям незрозумілого походження. Добре, що хоч не надто сильно її порвала. Ще можна зашити. Зараз відшукає голку та нитки і саме цим сьогодні займатиметься. Потім ще треба приготувати щось поїсти.
