Визирнувши у вікно, Анна повернулася до Адама.
— Пізно вже. Мала поламала нам усі плани. Тепер доведеться йти додому посеред ночі.
Адам усміхнувся.
— Чому доведеться? Маю цікавіші пропозиції на цю ніч для нас обох.
Анна кинула на нього швидкий погляд з-під вій і заховала усмішку.
— Дурниці вам в голові, а мені завтра раненько вставати. Я йду спати.
— А хто ж тобі боронить? — Адам розвернув її плечима до себе. — Я навіть допоможу тобі роздягнутись.
Відчувши біля вуха лоскіт його губ, Анна тихенько розсміялась.
— З вами якраз заснеш… Хіба під ранок.
— От і домовились… — Адам уже розщіпав гачки на її сукні й стягував тканину додолу. — Нізащо не повірю, що тобі не подобається саме так зустрічати світанок.
Анна не відповіла, лише, усміхнувшись, відкинула голову назад. З ним їй завжди добре зустрічати світанок. Зрештою, з ним їй взагалі добре.
Адам торкнувся поцілунком плавної заглибини між її плечем та шиєю, і Анна заплющила очі, цілком віддаючись розкошам неквапного доторку. Сьогодні в них із Адамом знов є ніч, ще одна довга-предовга ніч попереду. Так багато і так водночас мало.
Вона підвела голову, шукаючи в напівтемряві поцілунку Адама, тоді відсторонилася.
— Зачекайте, я розстелю ліжко.
Адам зупинив її пожадливим поцілунком.
— Ще встигнеш. Іди ліпше до мене… — Він нетерпляче потягнув зав’язки її нижніх спідниць. — Зніми всі ці ганчірки.
На два кроки відступивши, Анна тихенько розсміялась і, вставши навшпиньки, крутнулася так, щоб плавно розгойдалися спідниці.
— Ну, подивіться, які ж це ганчірки. Тут мережива і тоненького батисту на шалені гроші. І я, між іншим, вдягнула все це для вас.
Усміхнувшись, Адам озирнув Анну з ніг до голови.
— Вважай, що своє завдання вони виконали. Зніми все це.
Усміхнувшись, Анна, навмисно не поспішаючи, почала роздягатися. Любила, коли Адам саме так дивився на неї — закохано, пожадливо, із захватом. Почувалася тоді найбажанішою та найщасливішою жінкою на світі.
Адам нетерпляче притягнув її до себе.
— Ну, все… Іди сюди. Досить бавитися зі мною.
Анна слабо вперлася долонями йому в груди, ледь глибше вдихнула повітря і раптом відчула під собою опертя столу, а ще за мить залишки її усвідомлених думок уже тонули в поцілунках Адама, в його пестощах і в гострому бажанні тілесної насолоди. На мить вона завмерла в передчутті того, що мало б статись і… злякано відштовхнула Адама від себе. У двері хтось стукав. Стукав вимогливо, без жодних сентиментів, так, ніби поставив собі за мету підняти на ноги весь будинок.
— О, Господи, що це таке? — Вона зсунулася зі столу і похапцем почала натягувати на себе сорочку. — Швидко вдягайтесь. Там хтось чужий.
— Я відчиню. — Адам теж натягнув на себе штани. — Залишайся тут, я сам.
Схопивши його за руку, Анна злякано потягнула Адама назад.
— Куди? Не йдіть. Ви ж не в себе вдома… Може, ще підуть… Зачекайте.
Новий град ударів у двері примусив Анну замовкнути, а Елю — невдоволено завовтузитися в колисці.
Розпачливо притиснувши долоню до рота, Анна мовчки глянула на Адама. Так стукають на алярм, на нещастя, на біду — тоді, коли нікого вже не обходять чийсь спокій чи правила пристойності. Щось сталося. І, здається, щось дуже серйозне.
Схопивши з крісла шаль, а зі столика — свічник, Анна відштовхнула Адама, який хотів її затримати, і вибігла у передпокій.
Помешкання струсив ще один, ще дужчий удар у двері, і, ніби у відповідь на нього, у кімнаті заплакала Еля. Та що ж це таке?
Тремтячими руками Анна поставила свічник на стільчик, відшукала на поличці ключі і, з жахом прислухаючись до звуків за дверима, кинулася відмикати.
За мить двері розчинились, і Анна заціпеніла. На порозі стояла Тереза. То це вона так голосно гримала? Неймовірно.
Десь поверхом вище відчинилися двері в сусідів, але Анна, цілком дезорієнтована тим, що діялося тут, навіть не почула того.
Дивлячись перед себе розширеними від страху очима, вона раптом усе зрозуміла. Анеля народжує… Усе, догралися.
Прожогом кинувшись назад у кімнату, вона зіштовхнулась у дверях із Адамом.
— Ваша Анеля, здається, народжує… — забувши про те, що ніколи про це з ним не говорила, видихнула вона. — Там Тереза.
Вона озирнулась і мимоволі зауважила, що до помешкання вже зацікавлено зазирає покоївка сусідки з горішнього поверху, а на сходовому майданчику з’явився сусід із нижнього. О Господи, ще й це.
Метнувшись до вхідних дверей, Анна з тріском зачинила їх у них перед носом, а тоді, проігнорувавши спантеличений погляд Адама, побігла до малої, яка, злякавшись шуму, голосно плакала в колисці, проте взяти дитину на руки не встигла. Адам схопив її за плечі й повернув до себе.
— Ти знаєш? Хто тобі сказав? Чому ти мовчала?
Анна на мить злякано завмерла, але майже відразу опам’яталася.
— О Боже, хіба не однаково? Я сама побачила, — пояснювати щось Адамові під голосний акомпанемент дитячого крику не було сенсу. — Швидше йдіть туди. Потім поговоримо.
— Зачекай, а коли…
Край усім суперечкам поклала поява в кімнаті Терези. Вона кинула швидкий погляд на напівроздягнених коханців, тоді на розкиданий і безладно переплутаний між собою чоловічий та жіночий одяг, на дитину, яка заходилася від плачу в колисці, і не змогла приховати відрази.
— Ні сорому, ні совісті… В обох, — коротко оцінила вона ситуацію.
Тереза перевела погляд на Анну, яка злякано дивилася на неї.
— Дай дитині груди. Нехай не плаче. І все-таки, яка ж ти… — вона насилу втрималася від яскравого епітету. — Це ти так віддячуєш за добро?
Адам першим прийшов до тями і спробував втрутитися в ситуацію.
— Терезо, дай їй спокій. Маєш якісь претензії — кажи мені, а Анну не чіпай. Вона Богу душу винна.
Змірявши брата роздратованим поглядом, Тереза перевела подих.
— Кажеш, дай спокій? А чого ж ви всі біжите до мене, коли щось стається? Мастіть собі голову самі з вашими проблемами. Не хочете чомусь? Анеля, між іншим, народжує і хоче бачити тебе біля себе.
— Їй зарано, — мимохіть зауважив Адам. — Ще місяць… Щонайменше.
— Знаєш, дитина там того не знає і вже проситься на світ.
Адам спохмурнів. Поступово до нього починало доходити, що саме відбувається вдома.
— До неї хоч привели лікаря чи так, як тут було?
Тереза роздратовано пересмикнула плечима.
— Привели, звичайно. А що, думаєш, чекали, коли ти згадаєш про власну родину та дітей? Довго б нам довелося чекати.
Проігнорувавши ущипливе зауваження сестри, Адам підняв свій одяг і почав швидко вдягатися.
— І коли це почалося? Давно?
— Ще від обіду — і наразі нічого. Казала привести тебе. Важко таке зрозуміти, але Анеля не лише знає, де ти, але все ще хоче бачити тебе біля себе. Не знаю, як вона, але я більше не хочу покривати цей блуд. Ця твоя… не хочу казати хто, але вона ще пошкодує, що народилася на світ Божий. Якщо я ще хоч раз…
Зрозумівши, що ось-ось остаточно втратить контроль над своїми словами, Тереза сердито перевела подих і так виразно глянула на Анну, що та мимоволі зіщулилася під її поглядом.
— Я не навмисно.
Тереза кинула на Анну ще один зневажливий погляд.
— Як можна спати з чужим чоловіком не навмисно? Що ти кажеш? А я тебе попереджала… — Тереза озирнулася на брата. — Не хочу залишатись тут ані на хвилину довше. Чекаю тебе в фіакрі.
Розділ 9
Після того, як Адам вдягнувся і пішов додому, а Еля заснула, Анна відчула себе геть кепсько. Те, що сталося сьогодні, добило її остаточно. Це таки остання крапля. Тепер навіть Адам не зможе її захистити.
Розуміючи, що сьогодні не засне, Анна приготувала собі каву. Те, що Тереза застала її з Адамом у пікантній ситуації, ще якось можна пережити, але це побачили сусіди, і розголосу не уникнути. Ситуацію ускладнює ще й те, що Адам теж винаймає тут помешкання. Уже назавтра сусіди знатимуть, що він її коханець. Можна лише уявити, якими словами називатимуть її та як дивитимуться вслід. Ще й року не минуло з того часу, як помер її офіційний чоловік, а вона вже спить із чужим чоловіком.
