Мурат зітхнув.
— Пояснюю ситуацію! — озвався він, дивлячись убік. — «Тартар» змушений узятися за цю справу з кількох причин. Найголовніша полягає в тому, що ми час від часу змушені демонструвати свою лояльність до існуючого режиму. Якби ми цього не робили, то нас давно вже зім'яли б і мєнти, й спец-служби, й прокуратура… хто завгодно! Виконуючи їхні завдання, ми дістаємо нагоду зберігати відносну автономність і займатися своїми справами…
— … не зовсім чистими, треба сказати! — устряв полковник.
— От-от! — потвердив шеф. — Одне слово, життя — дуже складна річ, і в ньому треба йти на компроміси. Друга причина полягає в особливостях політики, якої дотримується наша фірма. «Тартар» займає принципову позицію в тім, що стосується розповсюдження всякої трутизни. Наркотики — це зло. Наркоманія здатна винищити цілий народ. По секрету скажу тобі, що ми беремо участь у міжнародній операції, котра має на меті розкрити й ліквідувати декотрі канали наркоторгівлі. Операція координується Інтерполом. Ти — один з її учасників.
— А тепер слухай сюди, — озвався Урилов і собі. — Добре слухай, обревку! Ти на мєнтів усе бочку котиш, кінь ти з яйцями, — а ми вже з ніг збилися, поняв? Останні кілька місяців пушери виростають, мов гриби з-під землі, матір їх дишлом! Весною чорти принесли неґрів, товар — опіум-сирівець, ми їх прибрали — тут же намалювалися в'єтнамці з героїном; ліквідували в'єтнамців — заявилися якісь одморозки з екстезі, торгували прямо в школах! Потім була ціла опупея з дискотеками, на яких люди Тахіра продавали вінт і марочки… З цим Тахіром теж проблеми — вже кілька років не можемо до нього добратися, бляха! Найгірше ж те, що наркоманія зростає. Все більше й більше людей починає нюхати, колотися й курити, в спальних районах штрикавки просто під вікнами валяються, школярі смалять план мало не з першого класу… поняв чи ні, бугаїно? Ситуація така, що треба щось робити, причому хутко, — а то буде гаплик! А ти носом ще крутиш, скот безрогий!
Я пошкріб потилицю.
— Та згоден я, згоден… Послухай, — глянув я на Мурата, — а за що ж мене виженуть з фірми?
— А за бійку з мєнтами!
— Ну, це таки причина… А Барабаш?
— А що Барабаш? — не втямив шеф.
— Барабаша виженеш?
Мурат відкинувся на спинку фотеля. Його лице свідчило про напружений мисленнєвий процес.
— Він тобі треба?
— А чого! — устряв полковник. — Чистка рядів, зміна кадрів… А такий здоровий обревок на підхваті йому згодиться!
— Бачиш, — сказав я, пахнувши сигарою, — моя леґенда передбачає, що я повинен ходити по кабаках і пиячити мов свиня. Ходить і пиячить я зможу… але щоб як свиня! Найліпше це вдається Барабашеві. Буде з кого приклад брати, втямив?
— Гм… — сказав Мурат.
— Та що ти його шкодуєш, коня такого з яйцями! — вигукнув Урилов. — Він же ж у тебе цілісінькими днями коло дверей сидить і в носі довбеться. Я цього Барабаша й справді вигнав би, на хрін! Тільки харчі поїдає, бугаїна…
— Добре! — нарешті сказав Мурат. — Оформимо й Барабаша… за алкоголізм! А то від нього тут одна шкода… Уявляєш, усіх дівчат пережарив у школі охоронців! Ми вчили їх, вчили, потратили на них купу грошей — аж виявляється, мало не половина з них вагітні! А він, гад, був у них інструктором з рукопашної… у вільний від роботи час. Одних тільки прямих збитків на сорок тисяч доларів…
— А як це він їх розкрутив, кінь такий з яйцями? — недовірливо поспитавсь Урилов.
Шеф розвів руками.
— Женитися обіцяв, кажуть…
— Жінка — друг людини! — філософськи сказав я. — Давай-но все-таки про справи. Як ти уявляєш собі мою леґенду?
— Звістка про твоє звільнення розійдеться вмить, — пояснив шеф. — У кримінальних колах ти маєш неабиякий авторитет, отож, пропозиції посиплються мов з мішка. Зволікай, як можеш. Ходіть з Барабашем по кабаках, пиячте, нарікайте на життя… Поводьтеся, мов типові одморозки. Бійки можете зчиняти, але щоб ніякої стрілянини. Зброю використовуйте лише під час фінальної сутички.
– І щоб жодних трупів! — устряв Урилов.
— Після того, як потрапите в бригаду, діяти за обстановкою. Навряд, щоб тебе тримали на других ролях, — пройде місяць чи два, й твої таланти оцінять…
Я покрутив головою.
— Хисткий же ж у вас план! Якщо та коли… Гаразд, спробуємо найнятися в бригаду, — а там як Бог дасть!..
Урилов глипнув на годинника й підвівся.
— У генерала сьогодні нарада, то я пошкандибав… — Він заліз у скриньку й набрав повну жменю сигар. — Це я друзям своїм!..
— Бери, бери! — підбадьорливо сказав Мурат. — Шкода чи що…
— Але й друзів же ж у тебе! — буркнув я.
Урилов з підозрою глянув на мене, тоді взяв ще з десяток сигар і став розпихати усе це по кишенях мундира. Одна сигара вже геть нікуди не влазила, й він, подумавши, заклав її за вухо.
— Ну, цього, мабуть, хвате… — нарешті сказав він. — Коли що, то дзвоніть мені на цей самий… як його, в хріна… вуликовий!
— Вуликовий? — перепитав шеф.
— Ну цей же ж… — Урилов подумав, — … щільниковий, о! Понавидумували цих слів, скоти безрогі!
Двері за ним зачинилися, й Мурат натиснув кнопку.
— Цуцичок? Барабаша до мене, хутчій!
За хвилину в двері просунулася стрижена голова неправильної форми.
— Мона? — поспитала вона з острахом.
— Мона, мона… — погрозливо сказав шеф. — Ану йди сюди, скот безрогий!
Барабаш увійшов до кабінету й став на килимі.
— Відповідати коротко і ясно. Горілку пить не покинув?
— Ну… — промимрив Барабаш.
— Не чую! — гаркнув шеф.
— Не покинув! — гаркнув Барабаш, закотивши очі під лоба.
— А дівчат водиш? Барабаш витріщився на нього.
— Яких?
— Сам знаєш яких! Ну?
— Та… та певно ж! А для чого ж вони й на світі живуть, шеф?!
Мурат зробив короткий жест.
— Ти звільнений, голубе.
— Що? — не втямив Барабаш.
— Тебе вигнали з «Тартару», — пояснив я йому. — І мене теж.
— Ви… вигнали?! — до Барабаша дійшло аж тепер. — Якого ще хріна?
— Аморальна поведінка й алкоголізм! — суворо сказав Мурат. — Ти нащо спокушав учениць зі школи охоронців?
— Як це — нащо?! — по-справжньому здивувався Барабаш. Шеф ударив кулаком по столу.
— Ти, скот безрогий, хвостом тут мені не крути! Я тобі як виставлю рахунок, то ти до самої смерти не розплатишся, на хрін! Я тобі покажу, як збитків фірмі завдавати, кінь ти з яйцями! Ти, бугаїно… — шеф помітив здивування на моєму обличчі й отямився. — Тьху, — пошкріб він потилицю, — здається, я й справді того… А все цей Урилов — як наслухаєшся його сентенцій!..
— З ким поведешся, того й наберешся! — філософськи прорік я. І до Барабаша: — Присядь. Вип'єш?
