лізуть командоси — вони з'являлися на гребені, мов примари, й, роззирнувшись, безгучно плигали вниз. У веранді грюкнули двері. Я подав знак Барабашеві, й ми притислися до стіни, ховаючись у тінь. Якийсь парубяга спинився на порозі й позіхнув. Тоді розстебнув джинси й, насвистуючи, став мочитися просто на східці. Це тривало десь із хвилину. По тому він завовтузився, ховаючи своє причандалля на місце, й півголосом проспівав: «Отчего мне грустно, грустно и одино-о-око…» Над перилами вигулькнула бандитська мармиза Барабаша. Він перехопив свого автомата біля спускової скоби, замахнувся й утелющив паруб'ягу стволом по шиї.
Той обернувся довкола своєї осі й, хитнувшись, почав падати на східці.
Я підхопив його й обережно поклав біля веранди.
— Прикриваєш! — прошепотів я Барабашеві.
Ми кулею влетіли до передпокою, і я щосили загилив ногою в якісь двері. Переді мною постала кімната з голими стінами, а в ній — двоє стрижених під нуль зарізяк, які грали в доміно. — На пол, суки! — заревів я, вимахуючи автоматом. — Ложись, бляди, доктор пришел! — заревів Барабаш і собі — й так смальнув зі свого калаша, що зі стелі бризнула штукатурка. Тої ж миті по всенькому будинку забряжчали шиби, почувся тупіт і скажений, багатоповерховий мат. Один зарізяка простяг руку до пістолета, який лежав на краю стола; я випередив його і, щосили плигнувши вперед, загилив йому ногою в щелепу. Він смикнув рукою, й пістолет відлетівши назад, вдарився об стіну й вистрілив; розвертаючись на лівій нозі, я загилив його під дихало, тоді витяг наручники й прикував його до другого зарізяки, якого Барабаш тримав під прицілом автомата. У двері заглянув Пітон.
— Операцію завершено! — доповів він. — Втрат немає.
— Забери цих дебілів! — я поторкав носаком полонених. — Погріб знайшли?
— А де він має бути?
— В кухні. — Я повісив калаша на плече й махнув рукою. — Гайда!
На кухні ми знайшли полковника Урилова. Він сидів навпочіпки біля відчиненого холодильника й, плямкаючи, щось наминав за обидві щоки.
— Ти уявляєш, бугаїно, — сказав він, обертаючи до мене свою банякувату мордягу, — ці обревки настягали цілу купу оружжя! Одних тільки калашів я нарахував щось десятків зо три… а ще ж цілі ящики патронів, гранат! Я викликав своїх людей і прокуратуру підняв на ноги — треба ж якось оформити це затримання…
— А що це ти там жереш, як не в себе?
— Та зголоднів, як скотина… треба підкріпитися! Ще ж цілу ніч будемо тут протоколи писати… Мацюцьку знайшли?
— Ні. — Я підняв тяжку ляду в підлозі й відкинув її убік. — Гей ти… вилазь!
В погребі стояла тиша. Урилов заглянув туди, а тоді, подумавши, плюнув униз.
— Може, залізти краще та за шкуру витягти? — поспитався він.
— Тільки спробуйте, підараси! — залементував у погребі янгольський голосочок. — Я вас всіх повбиваю, на хрін! Вас на шматки порозриває, казли смердючі! Я себе підірву — і вас разом з усім гамузом!
Ми й роти пороззявляли.
— Та в неї дах од переляку поїхав! — сказав Урилов.
— Ось я тобі поїду, тварюко! — гукнула знизу Мацюцька. — В мене граната, втямив? Як засандалю, — всі покотом ляжете! Що, злякався? Як дівчат у погріб замикати, то ти хоробрий, — а гранати боїшся? А т-ти ж підарас горбатий!
— А я за підараса матку вирву! — розлютився Урилов. Я відштовхнув його вбік.
— Агенте Мацюцько! В погребі замовкло.
— Агенте Мацюцько! Вам позакладало?
— Я! — крикнув знизу янгольський голосочок.
— Відставити метання гранат! Негайно покинути стратегічне укриття!
Внизу завовтузилося, й стало видно, як з кутка обережно вилазить Мацюцька. Вона була в своїй плямистій шубці, а в кулачку міцно стискала гранату Ф-1.
— Ой, — зраділа вона, — це ти! А я думала…
— Вилазь, вилазь… — сказав я їй. — Злякалася, еге?
— А я думала, це ті одморозки мене приманюють! — сказала Мацюцька, вилазячи на нижній щабель драбини, яку спустив туди Барабаш. — Ну, думаю, підірву й себе, і їх, аби тільки зґвалтування не допустити. — Вона спіткнулася й замахала руками. — Ой, так я не вилізу… Ловіть мою гранату!
Ніхто й слова не встиг вимовити, як ребриста зелена залізяка вилетіла з погреба й, описавши дугу, з грюкотом упала посеред кухні. Першим відреагував Барабаш: він відштовхнувся ногами од підлоги, блискавичним стрибком доскочив дверей і, відчинивши їх лобом, гепнув у коридорі. Пітон зметикував гірше, бо, загледівши гранату, просто впав у куток і закрив голову руками. Найдужче розчарував мене Урилов: той заревів не своїм голосом, для чогось натяг картуза обома руками на самісінькі вуха й, не перестаючи репетувати, поліз під кухонний буфет. Простору від ним було сантиметрів тридцять, але полковник забився аж до половини — та так і застряв, розпачливо соваючи ногами. Граната крутилася на підлозі, аж я вирішив припинити цю комедію й наступив її ногою.
— Відбій, ідіоти! Вона ж без запалу, чуєте? З ляди виглянув гожий писок Мацюцьки.
— Ой, — сказала вона розгублена — я ж забулася… там кільце висмикнуто! Не вибухнула часом?
До кухні сторожко зазирнув Барабаш.
— Точно без запалу?
— Точно, точно… — сказав я, допомагаючи Мацюцьці вилізти з погреба. — Дівчина пожартувала, а ви й полякалися, бички здорові!
— Оце ситуйовина! — Барабаш втомлено втер лоба. — Чесно зізнатися, я ще ніколи так не стрибав…
Ззаду щось оглушливо гримнуло. Ми сахнулися, мов обпечені, й побачили, що це Урилов перекинув буфета.
— Що ти робиш, коняко з яйцями?! — розлючено гаркнув я. — Геть уже з глузду з'їхав, еге?
— Це ти хтів під буфетом сховатися од гранати Ф-1? — насмішкувато примружився Пітон. — Друже, в неї осколки на двісті метрів б'ють!
Урилов завовтузився й, упершись долонями в підлогу, зіп'явся на ноги.
— Й зовсім не від гранати я ховався… — засоромлено сказав він.
— А од якого ж хріна?
— Та… гроші закотилися!
— Які гроші?!
— Які, які… десять копійок, ось які! — Урилов добув з кишені жменю дрібняків і, виловивши монетку в десять копійок, показав усім. — Ось вони! А ви думали, коні безрогі, полковник злякався, еге? Та я ці всі гранати в гробу бачив! Просто я озирнувся, глип — десять копійок валяються… ну, я й поліз дістати, щоб не пропали! А ви думаєте, полковник Урилов од переляку під бухвета сховався?
— Та думаємо, думаємо! — обізвалася Мацюцька. Урилов посварився на неї своїм здоровим кулацюрою.
— А тобі, козочка, за такі приколи треба було б фейса начистити, ясно? Неграм тебе продати треба чи ефіопам — ті показали б, як гранатами на посадових осіб міністерства внутрішніх справ кидатися! Вони тебе догола роздягли б, а тоді зґвалтували всіма способами, які є… щоб не була така розумна! Де ти її, в хріна, поцупила, цю гранату?
Мацюцька похнюпилася.
— Ну, де ж… тут і поцупила! Вони мене в отій кімнаті допитували, а там ящик з гранатами стояв… я й сховала одну в колготки! Думаю, як захочуть ґвалтувати, то я їм покажу, підарасам!
— А запали, як водиться, окремо були! — кивнув Барабаш. — Усе правильно…
— Чекай, чекай, — похопивсь я, — а розкажи-но, як це ти сюди потрапила, га? Ми тебе на конспіративній квартирі поселили, під охорону взяли…
Мацюцька понуро мовчала.
— А згвалтувати треба, — знову встряв Урилов, — то все скаже! А то сильно блатна стала —
