гранатами на полковників жбурляється…
Я перепинив його нетерплячим жестом.
— Агенте Мацюцько!
Вона мовчала, похнюпивши голову.
— Агенте Мацюцько! — гаркнув я не своїм голосом. — Позакладало, еге?
Вона мовчала, й тільки пальчики її нервово крутили ґудзика на шубці.
— Таємний агенте Мацюцько! — гаркнув я, почуваючи, що втрачаю терпець.
— Я… — буркнула вона.
— Не чую!
— Я! — крикнула вона щосили.
— Облишити ґудзика! Доповідайте про комплекс оперативних заходів, до яких ви вдалися без мого відома!
— Ну, — почала вона жалісним голосочком, — учора я сиділа в приймальні нашого товариства, коли приїхав цей одморозок… що Лось на нього кажуть! І вони з Лесею балакали… А в кабінеті був жучок, отой, що ти виявив… то я й чула цю розмову від початку й до кінця!
— Оце діла! — охнув Урилов, хапаючись за голову. — Оце гадюка так гадюка… а глянеш, то не повірив би — малолєтка та й годі!
— Мені вже вісімнадцять… з половиною! — вовком глипнула на нього Мацюцька. — Ну, й Леся замовила йому вбити оту жінку й негра… за двісті тисяч доларів! А я записала, який у нього телефон… А коли мене зняли з таємних агентів, то я вирішила йому подзвонити й випитати про все…
— Випитати?! — не повірив я своїм вухам.
— Лося? — вирячився на неї Барабаш.
— Га-га-га! — дико зареготали Пітон із Уриловим.
— Ну, чого це ви! — обурено вигукнула Мацюцька. — Я хитро зробила, я зателефонувала йому від імені Лесі… а він призначив зустріч за містом! Ну, я й утекла з тої вашої квартири…
— Але чому… чому ж ти мені про все це не сказала?!
— А ти ж мені не довіряв!
— Я?! — не повірив я.
— А хто ж іще… Пушкін? Ти ж сказав, що я не буду більше таємним агентом, і бойовою подругою не буду теж, і зброю мені не дадуть… — хутко перелічувала вона, загинаючи пальчики. — От я й вирішила нічого тобі не казати… а самій розкрутити цю справу!
— Ти?! — вирячився на неї Урилов.
Мацюцька гордо підняла голову.
— Я, — сказала вона урочисто, — все випитала в Лося. І як зовуть цю жінку, і звідки той негр…
Я почухав потилицю. Урилов безнадійно махнув рукою і постукав себе пальцем по лобі.
— Гаразд, — втомлено сказав я, — й це замнемо… То тебе хоч не били, малечо?
— Ні! — буркнула Мацюцька. — Вони Лесі задзвонили, а та сказала, що мене можна зґвалтувати… але не встигли! Ну, та я щоб дістала гранату з колготок…
— Пощастило ж тобі! — крутнув головою Барабаш.
— Можеш у спортлото грати — джек-пот зірвеш! — докинув Пітон.
Я обернувся й подав знак двом командосам, які стовбичили на дверях.
— Лося до мене — в темпі! — Тоді зиркнув на Мацюцьку. — Сідай он у куточку й ні в що не втручайся! Втямила?
— Так точно! А що…
— Відставити запитання! — суворо сказав я. — На місце — кроком руш!
— Слухаюсь! — радісно вигукнула Мацюцька.
В коридорі загупали кроки. Лось був у кайданах і геть замурзаний кривлею, од чого скидався на підпільника, якого допитує гестапо.
— Ну че, братуха, — недбало сказав я, — доигрался? Він понуро мовчав.
— Дай я йому в рило затоплю! — нетерпляче затупцював позаду Урилов.
— Відставити! — сказав я йому. Й до Лося: — Ну, давай, братуха… рассказывай!
— О чем?
— О бабах, о чем же еще! — насмішкувато сказав я. Й переходячи на вкраїнську: — Про замовлення розповідай… второпав?
Лось конвульсивно глитнув слину.
— Що ж ти хочеш знати? Я подумав.
— Ну, передовсім, як це замовник встановив з тобою контакт? Чоловік ти законспірований, за будь-яку роботу не берешся…
— Це довга історія! — Лось закашлявся й виплюнув кривавий згусток. — Я працював ув Африці… в охороні одного негритянського монарха! Леся була його дружиною, точніше одною з дружин… — він замовк.
— Ну й що?
— Далі був заколот… Короля вбили під час штурму резиденції, а я ледве встиг ушитися! Точніше, ми з Лесею вшилися… на літаку…
— Хто цей негр, якого вона тобі замовила? Лось зачудовано зиркнув на мене.
— А ти не знаєш?!
— Відповідай на запитання!
— Ну-ну! — він криво посміхнувся. — Цей негр — Кассонго Нгвамбе, посланець нинішнього короля Намбабвії! Родина Нгвамбе вже рік, як відвоювала престол…
— А жінка?
Лось коротко реготнув.
— Та ти, бачу, ні хріна не знаєш! — Він знову закашлявся. — Її зовуть Віра Агафонова. Професійний снайпер, чемпіон Союзу з біатлону, працювала на кагебе ще за років застою…
— Нічого собі! — вражено вигукнув Пітон.
— Ти знав її? — обернувсь я до нього.
— Та це ж снайпер кагебе! — сказав Пітон. — Її оперативне псевдо було — Комсомолка… більшої активістки й стукачки в фізкультурному не було, як вона! Ця криса більше людей убила, ніж чума! З дев'яносто першого вона працює самостійно…
— Про «білих колготок» чув? — поспитався Лось.
— Жінки-снайпери?
— Цю бригаду організувала Віра Агафонова. Працюють за контрактами у гарячих точках. Крім стрільців, туди входять каратеки, самбістки, дзюдоїстки… Усі вони — лесбіянки, котрі ненавидять чоловіків! Крім убивств на замовлення, виконують різні конфіденційні доручення…
— Що вони хочуть від товариства «Україночка»? Лось понуро стенув плечима.
— Не знаю, братан… геть нічого не можу сказати!
— Брешеш!
— От убий, не знаю!
— Як знайти Віру Агафонову?
— Теж не знаю… — Я глянув на нього й утямив, що каже він таки правду. — Я повинен був захопити Кассонго й через нього вийти на «білих колготок»…
— А самого Кассонго?
— Ліквідувати, звичайно.
— Де ж ти його мав захопити?
— Він мешкає в готелі… це на околиці!
Надворі почувся гуркіт моторів. Потім залунали короткі злі команди, загрюкали дверцята, й стало зрозуміло, що до садиби підкотило кількоро авт.
— О, — сказав Урилов, потираючи долоні, — це мої бички нагодилися! І прокурорська братія з ними, напевне…
— Останнє запитання… Звідки Леся так добре знає карате? Лось посміхнувся.
