вузол і розпрямлялися мов пружини, руки й ноги розтинали простір, як мечі… але, звичайно, жодна з них так і не зуміла дістати мене бодай пальцем. Я відступав, присідав, ухилявся з лінії атаки і блокував удари, пильнуючи, щоб не скалічити якусь із цих істот, — аж за кілька хвилин побачив, що вони ухоркалися й насилу зводять подих.
— Дівчата, — гукнув я, відскакуючи вбік, — перекуріть! Розім'ялися — й досить на сьогодні… Давайте краще побалакаємо, га?
— С тобой нам не о чем говорить, казлина! — крикнула білявка, знову плигаючи вперед.
Я поставив такий блок, що вона гепнула на асфальт і поїхала по ньому спиною.
— Як це — «не о чем?» — поспитав я, спритно перекидаючи через голову її подругу. Та дригнула ногами й, пролетівши кілька метрів, шубовснула в калюжу. — Про любов давайте побалакаємо… про секс! Ви читали книжку «Первый поцелуй»?
Обидві схопилися на ноги й стали заходити з боків, ніби вовчиці. Обліплені грязюкою, з розпатланими кісьми, вони були сповнені нестримного бажання провалити мені голову.
— Зачекайте! — крикнув я, простягаючи руки долонями вгору. — Гей ти, стій! Ну ти… ти, білява! Он, подивися…
— Шо такое? — не втямила вона. Я тицьнув пальцем униз.
— Шо, шо… прокладка випала, от шо!
Вона здивовано зиркнула собі під ноги, а тоді підвела очі на мене й, уздрівши її лице, я заіржав, ніби коняка, — мало руками за живіт не вхопився, ото так!
— Да он еще издевается, падла! — обурено закричала чорнявка.
Білявка дивилася на мене, і її лице наливалося кров'ю.
— Ну, сука, — нарешті прошепотіла вона, — да я тебе щас дырку в голове сделаю!
Вона глибоко вдихнула повітря й просто-таки злетіла над асфальтом. Це був чудовий стрибок, якого не посоромився б навіть сенсей карате, — її тіло розпанахало простір, породжуючи балістичну хвилю, а коси майнули й стали сторч, ніби у валькірії. Я зустрів її простісінько на льоту, щосили відбиваючи вбік дуже добре виконане маваші гері, котре в однісінький мент вибило б усі мізки з моєї довбешки; поруч мигнув кулак, яким чорнявка хтіла зацідити мені в скроню; перевертаючись у повітрі, її подруга махнула рукою, й наче в сповільненій зйомці, я побачив, як з рукава її шкірянки випадає нунчака, як випрямляється шнур, котрим з'єднані палиці, як наближається до мене ця смертоносна зброя, ріжучи простір, мов блискавиця: ухиляючись із лінії атаки, я ступнув крок назад, по тому ще один, а тоді крутонувся на лівій нозі…
… й уперся спиною в своє авто. Нунчака здогнала мене; палиця черконула по шиї, але цього була доста, щоб я упав на коліна, а тоді поволі завалився набік, паралізований больовим шоком, який пронизав мене мов струм.
Подальший перебіг цієї дурнуватої ситуації згадується дуже невиразно. Пам'ятаю тільки, що це була професійна робота: ніяких ударів по голові, гамселили ногами й ціляли по печінці, в сонячне сплетіння й по нирках, причому з таким розрахунком, щоб назавжди травмувати ці органи. Все воно тривало хвилин із п'ять; авта захоплено сигналили, а юрма на зупинці бурхливо коментувала кожен удар. Во дают оторваться, стервы! — долинало до мене крізь глухе бухкання. Так его, так его, девочки! — вищав тонкий істеричний голос. Вот и тебе то же самое устрою, если не будешь выполнять супружеские обязанности! — казала якась фіфа своєму чоловікові… Врешті удари припинилися. Мене перевернули на спину. Я розплющив очі й побачив тяжке похмуре небо, а на його тлі — чорнявку, яка поволі наступала мені ногою на горло.
— Ты, — процідила вона крізь зуби, — падла! Я захарчав, хапаючи повітря.
— Слушай внимательно, паразит! Если ты еще раз полезешь в наши дела, то мы тебе яйца оторвем — и сожрать заставим… понял?
— Ка… кие дела? — насилу прохрипів я.
— Ты че, сука, шлангом прикидываешься? Ты че, кашалот, пургу здесь гонишь, э?! — Чорнявка навалилась ребром ступні на мою горлянку, і я відчув, що починаю пливти. — Те самые дела, в которые ты залез, казьол! Ты понял? Понял или нет, я спрашиваю?
— По… понял! — обізвавсь я поспішно.
— А это тебе за прокладку! — обізвалася десь поруч білявка. — Вот тебе! Вот тебе! Вот тебе. чтоб не издевался из бедных девочек!
Вона тричі вгатила мене в пах, і біль захльоснула усеньку мою істоту мов повінь — аж врешті спрацював якийсь запобіжник і відключив мою свідомість від цього проклятого світу, де панує одне лише насильство і смерть як його закономірний фінал.
До тями я вернувся хвилини за дві. Фольксваген уже здимів. Чутно було, як на зупинці, коментуючи моє становище, збуджено гомонить юрма. Біля задніх коліс джипа валялися скалки побитих фар. Я порачкував на узбіччя і впав мармизою в сніг. Усередині боліло, хоч криком кричи. За хвилю мене вивернуло, і я відчув, що зробилося легше. Набравши повні пригорщі снігу, я вмився і сяк-так почистив джинси. По тому зіп'явся на ноги й, хитаючись, почвалав до авта. Чоловіче причандалля розпухло й теліпалося між ногами, мов торба з більярдними кулями. Слава богу, їм не вдалося повідбивати мені тельбухи — м'язи живота в мене треновані й тверді, мов шина. Проститутки, засичав я, падаючи головою на кермо. За вікном шугали авта, по тому прогудів тролейбус. Люди в ньому всі як один дивилися в мій бік. Я посидів ще трохи, тоді підняв голову й, натиснувши стартер, помалу став рушати з місця.
Коли я ввійшов до кабінету, діри у вікні вже не було, а Леся сиділа за столом і мишкувала в комп'ютері.
— Ага, ось і ви… — Вона підняла голову, і її очі стали холодні й насмішкуваті. — Не втямила?
— А що тут тямити! — буркнув я, падаючи в фотель.
— Вас що, машина переїхала?
— Ну… можна сказати й так! — Я нахилився вперед. — Ви поясните мені, що діється довкола оцього вашого товариства?
Леся вимкнула комп'ютер і обернулася до мене разом зі своїм кріслом.
— Хто ви такий?
— Що?..
— Повторюю запитання: хто ви такий? — її голос набрав загрозливих інтонацій і зазвучав, ніби сталь. — Ваша професія?
— Ну… детектив!
— От і займайтеся своїми функціями! Я найняла вас? Найняла чи ні?
Я подумав.
— Найняли! — визнав я щиро.
— Значить виконуйте роботу, за яку вам платять гроші! І не суньте носа, куди він вам геть не влазить, ясно?
— А-а, — здогадавсь я. — Ну, ці балачки ми вже чули!
— Коли це?
— Десять хвилин тому… від тієї машини, котра мене переїхала! Ох і машина ж це була… — Я крутнув головою. — Машина для вбивства, — й не одна, цілісіньких дві!
Леся холодно примружилася.
— Ваші проблеми нас не цікавлять! Ваші проблеми — це ваші проблеми, зарубайте собі це на носі! Второпали?
— А що ж вас цікавить, люба пані?
— Передовсім, — наголошуючи кожне слово, проказала вона, — я вимагаю, щоб ви знали своє місце! Я плачу вам гроші, й ви повинні триматися у відведених вам рамках. Інакше кажучи, у своєму стійлі!
Я зареготав, аж виляски пішли по кабінету.
— Люба моя, — сказав я, розглядаючи її оком знавця, — до чого ж ви гарна за цим столом! Оце дивлюся на вас, й аж подих перехоплює! — Вона обурено розкрила рота, однак я перепинив її. — Дорога Лесю, мені по барабану всі ваші субординації! В мене інша система цінностей, розумієте? Я — вільний стрілець і взагалі не визнаю жодної ієрархії. Для мене президент важить стільки ж, як і прибиральниця на залізничному вокзалі чи, скажімо, валютний кидала… Цінність людини — це містичне явище, і воно нітрохи не міняється од того, яку роль відіграє особа в суспільстві. Так що давайте облишимо цю гру в нижчого й
