Вона відкинула ковдру і зазирнула під трусики. Потім недовірливо помацала себе рукою.
Розкішниця була голою, зовсім-зовсім без волосся!
© Олександра Шелковенко (Саша Шло)
Писюн
Я пам'ятаю, як ти вперше показав мені свій писюн. Це було у першому класі. Ти переплутав туалети і зайшов до дівчачого. Інші дівчата позакривалися, хто чим, а я не встигла. І ти побачив мене...
Мені було соромно. Я не знала, що робити, і сказала: тепер твоя черга.
І тоді ти показав мені...
Пахло лавандою і жасміном - то був аромат духів нашої прибиральниці Ганни Богданівни. Дотепер цей запах асоціюється в мене з тобою.
Минуло тридцять років, але я не забула. Щоночі згадую той ранок, твій писюн і... тебе.
Вчора я зустріла тебе у тролейбусі. Ти майже не змінився - тільки підріс і почав лисіти.
Я запросила тебе до дому і пригостила зупою та чоколядою. Ти їв мовчки, з надхненням.
Потім приготувала для тебе чай з лаванди та жасміну. Ти випив.
Тоді насмілилася:
– Покажи мені свій писюн... як тоді...
Ти захитався. Потім рішуче підкорився.
Я відразу побачила зміни. За тридцять років твій писюн виріс, змужнів...
І ти терпляче чекав, поки я надивлюся на тебе.
А потім сказав: тепер твоя черга.
Я відвела тебе до туалету і показала все, що мала.
Ти дивився на мене сором'язливо і трохи налякано.
Раптом зізнався:
– Всі ці роки я думав лише про тебе.
Ми повернулися до кімнати, відкрили вино. І пили його, пили...
Зранку ти запропонував поцілувати мене. Я відмовилась і ти пішов на роботу.
А я залишилася.
Ну чому воно так у житті? Ось я - така гарна, така розумна, а щастя немає.
Зателефонувала подружці - в неї те саме. Зустрілися з нею, випили мартіні... І заплакали.
(c) Саша Шло
Кава з молоком
Коли я була маленькою, тато часто забирав мене з дитячого садочку. Ми разом гуляли у парку, а потім йшли до їдальні.
Це були найкращі моменти у моєму житті. Я сиділа поруч з татом. Він розповідав якусь історію, а я сиділа поруч і їла смачні пельмені, запиваючи їх кавою з молоком.
Цікаво: аж дотепер смак тої радянської кави асоціюється в мене з татом. 'Кава' - то лише назва. За смаком це радше гаряче молоко. розведене водою. Щоправда, з легким кавовим присмаком. Дуже легким.
Можливо, це смішно. але навіть тепер, повз роки, ота бурда зі совкової їдальні здається мені найсмачнішим напоєм у світі. Може, через тата?
Він помер, коли мені було вісім років. З тих пір мені самотньо. Я люблю мою маму, попри всі наші щоденні сварки. Але це інше...
Жоден з цих чоловіків, що, після татової смерті, пройшли через мамине ліжко та життя, не залишив по собі ніякого сліду. Жодного з них я не могла назвати татом.
Свого першого хлопця я зустріла у чотирнадцять років. Як і слід чекати, він був старший від мене. У свої вісімнадцять він був зовсім ще дитиною. Це я розумію тепер. А тоді він здавався мені дуже дорослим, мужнім, і все таке. Лицарем на білому коні. А як же ж, курсант військового училища. Майже офіцер...
Він став моїм першим чоловіком. Це сталося на горищі нашого будинку. Будинок був старий, ще дореволюційний, тому горище було великим і навіть затишним. Ми кинули на підлогу його шинель...
Для нього це теж було вперше. Не буду вдаватися у подробиці, але нічого гарного з того не вийшло. Щоправда, дівочість я тоді всеж-таки загубила.
Потім були інші - досвідчені і не дуже, дорослі і зовсім ще підлітки. З деякими було добре. З іншими - так-сяк. Жодний мене не влаштовував. Кожного з них я підсвідомо порівнювала з татом - і ніхто не витримував конкуренції.
Мені двадцять сім. Не заміжня. Дітей немає. Симпатична...
Як то кажуть, все при мені, і попереду ціле життя.
Але мені вже не цікаво.
Я йду на кухню. Розводжу молоко водою. Додаю трохи кави - зовсім трохи! Підігріваю і п'ю. Знайомий з дитинства смак: кава з радянської їдальні. Навіть смішно.
Ніхто з друзів не знає про ці мої 'гастрономічні експерименти'. У цьому є щось недозволене. Щось, про що не варто казати. Це трохи як мастурбація - але значно інтимніше. Про мастурбацію я іноді говорю з подружками чи коханцями. Про це - ніколи.
Я пробувала зустрічатися з жінками. Нічого цікавого. Є ніжність, є приємні моменти, але... весь час бракує чогось. Чогось головного. Не іронізуйте: я не маю на увазі член. Члени можуть бути і штучні. Бракує якогось... почуття? Не знаю, як пояснити.
Ось що смішно: щоб мене спокусити, чоловікові достатньо було б пригостити мене кавою-з-їдальні. Того б вистачило на всі сто. Натомість, вони купують шампанське, лікери, а якщо й замовляють каву, то справжню - міцну і якісну.
Втім, мені байдуже, і я йду з кожним, хто не встиг показати себе повним ідіотом чи жлобом.
Йому близько сорока. Одягається зі смаком. Освічений, делікатний. Розведений два роки тому. В нього двоє дітей, що залишилися з його колишньою. Він забирає їх на вихідні.
Ми зустрічаємось по буднях. Вечеряємо у якомусь кафе. Якщо добра погода, сідаємо на його машину і їдемо поза місто. Гуляємо лісом. Коли набридає, повертаємося до машини і кохаємося.
Мені подобається з ним. Він добрий і завжди готовий вислухати. Проте не мямля і вміє постояти за себе... і за мене.
А ще він вміє кохатися. Один з небагатьох у житті, хто довів мене до оргазму. Справжнього. Коли майже втрачаєш свідомість. Коли ти - вже не ти, не така. Коли на якись момент опиняєшся поза реальністю. І коли настільки добре, що не вистачає слів, щоб нормально це описати.
Таке стається дуже рідко, майже ніколи. Сьогодні, на приклад, не такий день.
Він, як завжди, ніжний. Цілує мене куди треба і як треба. Гладить мене руками - не замало і не забагато. Знає, де і коли торкнутися...
Тепер - осінь. Ми - у машині і навколо - ліс. Ми не роздягаємося повністю: вже холодно, та й у будь- який момент може хтось з'явитися. Якись заблудлий грибник, чи, ще гірше, сільські хлопці з недопитою пляшкою горілки.
Він піднімає мою спідницю і знімає трусики. Його голова зникає під подолом. Він вміє, вміє. Лиже мене, цілує... І я заплющую очі. Відчуваю кожний його рух. І посміхаюся, від насолоди. Це так приємно!
Так мало чоловіків вміє робити це як треба. Та й навіть жінок...
