фараонський палай. З вікна другого поверху на нього дивилася гарна молода жінка.
– Ходи до мене! - покликала вона по-єгипетськи.
Ярополк постукав у двері. Воїни відкрили.
– Мені на другий поверх, - пояснив Ярополк.
– Знаємо, добрий чоловіче, - відповів начальник - Піднімайся оцими сходами.
Ярополк йшов палацем. Двоє молодих рабів сипали перед ним червоні троянди.
На другому поверсі він опинився у великій залі. Стіни були зроблені з білого мармуру, прикрашені золотом та діамантами. На троні зі слонової кістки сиділа та сама жінка, що дивилася на нього з вікна.
– Здоровенькі були! - привітав її Ярополк.
– Привіт тобі, о гарний чужинце! - відповіла жінка.
– Як ти дізналася, що я чужинець? - здивувався Ярополк.
– Ти говориш з акцентом, - пояснила прекрасна незнайомка. - Звідки ти? З Атлантіди? Чи з Лівійської пустелі? Чи, може, з далекої країни Сіпанго?
– Я - з Трипільської культури! - гордо відповів Ярополк.
– Ой, правда? - красуня привстала з трону. - З самого Трипілля?
– Так.
– Ой, яка радість! Я така горда, що ти зазирнув до мене у гості! Адже ваша Трипільська цивілізація - найвища у світі. Нам, єгиптянам, треба в вас вчитися.
Ярополк скромно посміхнувся.
– Та нічого, в вас теж не є зле, - делікатно відповів він.
– Ну сідай, сідай зі мною обідати, та й розповіси про свій рідний край на берегах Борисфену.
– Борисфеном нашу річку назвають чужинці, - виправив Ярополк. - А наші трипільці назвають її Дніпро.
– Ой, вибач... - жінка почервоніла.
– Гей, слуги! - гукнула вона. - Принесіть мін другий трон для нашого гостя! І поїсти!
– Слухаємося, о господиня наша! - хором відповіли раби.
– Як тебе кличуть, о прекрасний чужинце? - спитала господарка палацу.
– Я ся назваю Ярополк. А тебе як звати?
– А я - єгипетська фараонка Нефертіті.
Минали години. Давно вже було з'їдено обід, випито вино. А вони все сиділи у тронній залі. Нефертіті уважно слухала розповідь Ярополка за рідний Трипільський край, за його могутню цивілізацію та витончену культуру.
– Як ти цікаво розповідаєш! - казала вона час від часу. - У нас, у Єгипті нічого такого ще немає!
Так вони сиділи до вечора.
Аж коли за вікнами стало темно, Нефертіті схаменулася.
– О, премудрий чужинце Ярополк! - сказала вона. - Що робиш ти сьогодні ввечорі?
– Та буцімто нічого.
– То ходімо зі мною! В моєї подружки сьогодні вечірка. Це як раз тут, у сусідньому палаці.
В подружки було багато гостей. Тут зібралася вся єгипетська еліта - вельможі, воєначальники, жреці та жриці.
Всі пили вино і їли різні страви.
Подружка зустріла Нефертіті разом з молодим хлопцем.
– Мене звуть Термутіс, - сказала подружка, - А це - мій син Мойсей.
– Дуже приємно, - сказав Ярополк.
– А це - відважний і мудрий чужинець Ярополк, - сказала Нефертіті. - Він - з Трипільської культури.
– А де це? - спитала Термутіс.
– Що Ви, мамо, встидайтеся! - сказав Мойсей. - Трипільська культура - найбагатша і наймудріша у цілому світі! Адже саме трипільці навчили вавілонців будувати висячі сади Семіраміди, а тольтеків - їхні дивовижні міста. Саме вони допомогли китайцям побудувати Велику Стіну. Та й наші єгипетські піраміди не втрималися б без трипільських технологій!
– Так і є, - підтвердив Ярополк.
– Мій Мойсей все знає! - похвалилася Термутіс. - Він перечитав всі папіруси, які тільки знайшов. Дні і ночі сидить у Олександрійській бібліотеці.
–Та годі Вам, мамо! - засоромився хлопець. - Я знаю тільки те, що нічого не знаю...
Свято тривало. Нефертіті знайомила Ярополка з різними впливовими людьми. Ті засипали його питаннями. А як там у Трипіллі? А що там нового? Воєначальний Радамес цікавився стратегіями козацького війська. Жрець Рамфіс цікавився Релігією Трипільського Народу. Всі мріяли запозичити трипільський досвід.
До Ярополка підійшов Мойсей.
– Ви, трипільці, для мене зразок мужності і беззавітної любові до Батьківщини, - признався хлопець. - Ви плекаєте дідівські традиції та правдиву народну духовність. Підносите свої етнічні цінності. А наші... Ех!
– Які це наші? - не зрозумів Ярополк.
– Та наші ж юдеї. Тільки тобі скажу, я не є єгиптянин, я юдей. Але наші юдеї забули свою юдейську мову та культуру, запозичили чужинське, єгиптизувалися. Наші діди лежать, а над ними могили синіють. А онуки? Їм байдуже! Єгиптянам жито сіють! За шмат гнилої ковбаси у них хоч мати попроси, то віддадуть. Я б оту свинячу ковбасу взагалі заборонив!
Ярополк зрозумів, що йдеться про отой маленький народ, що єгиптяни тримають у рабстві.
– То єднайтеся! - порадив він. - Разом вас багато! Вставайте, кайдани порвіте! Боритеся - поборете!
– Дякую за пораду, - з щирою вдячністю сказав Мойсей. - Як стану дорослим - все зроблю як ти кажеш. Поведу народ мій у землю юдейську, і буде в нас своя етнічна держава, як у вас, трипільців. А наразі наша Юдея запродана фімістімлянам, самарітянам...
Вечірка скінчилася пізно.
– Можна я заночую у тебе в палаці? спитався Ярополк.
– Та звісно, - відповіла Нефертіті. - Де ж ти пійдеш у таку ніч?
Вони поверталися до дому удвох. Зірки вкрили небо. З Лівійської пустелі дув гарячий вітер. Тихо шепотіли пальми та бамбук.
Між двома палацами був сад, де у тіні бананових дерев ховалися статуї богів. Понад дахами палаців і храмів височіли піраміди.
Нефертіті взяла Ярополка за руку. Вони йшли мовчки, насолоджуючись тишею та гармонією.
Раптом вони почули сміх і поцілунки. У місячному сяйві вони побачили чоловіка та жінку. Вони обіймали і цілували одне одного.
– Це Аїда зі своїм коханим, - прошепотіла Нефертіті.
– Хто вона?
– Та принцеса з Етеопії.
– А це шо, Радамес біля неї?
– Точно, він. Ти його знаєш?
– Та трохи. Дуже захоплюється козаччиною. Тут, на Нілі теж є пороги - то він собі думає теж зорганізувати Січ.
Закохані почали роздягати одне одного, вкриваючи молоді чисті тіла поцілунками та іншими пестощами.
Аїда впіймала губами великий напружений прутень Радамеса. Він застогнав, перегорнув її і наблизив свої губи до її чарівної вологої розкішниці. Проте, навіть перебуваючи до гори ногами, принцеса не випускала з рота своєї здобичи. Так вони милували одне одного, а темна єгипетьська ніч ховала їх під своїми крилами.
– Поза 69, - роздумливо сказав Ярополк. Він пригадав Батьківщину, береги Дніпра, садок вишневий коло хати.
