Виникла б необхiднiсть у досить складному механiзмi, щоб ослик мiг ходити. А тут нiчого нема! Магнiтне поле зникає на соту частку секунди, порошок починає розсипатись, але знову виникає поле, пiдхоплює порошок, i вiн твердне вже в iншому розташуваннi частинок. Як на двох сусiднiх кiнокадрах: ослик зробив якусь частину кроку...
Ми створили громiздку технiку, наша цивiлiзацiя обросла мiльйонами всiляких приладiв, машин, споруд. Здавалося, з машинами не може бути нiчого несподiваного. Вони ставатимуть складнiшi, досконалiшi i тiльки.
Дурниця! Ми малюємо харчевнi i святих Себастьянiв, а хтось у цей час вiдкриває новий свiт.
Мiнливий свiт, справа не лише в машинах. Увесь свiт! У ньому все буде здатне до постiйної змiни: будинки, мости, кораблi, мiста, лiтаки...
— Ну, ми змонтували на заводi пристойний прилад. Не дистанцiйний — там цього не треба. У «Дитячому свiтi», на вiтринi, точнiсiнько такий ослик... Ось i кава готова. Я принесу магнiтофон, послухаєш вiдповiдь машини.
Ми п'ємо каву, зварену струмами високої частоти. Вона не краща за звичайну. Але Антена нею явно пишається, i я хвалю: чудова кава, зовсiм особлива кава, вважай, такої менi ще не доводилось пити.
— Яка в тебе напруга в мережi? — запитує Антена. — Я обов'язково зроблю тобi таку кавоварку.
— Напруга...
До бiса кавоварку! Ось тут з'явилася веселка. Вона свiтилася зсередини i була зовсiм жива. Нiзащо не спитаю, як це робиться. Чаклунство. Сумне чаклунство. Ця веселка нагадала менi ту, давню, хоч вони зовсiм не схожi.
Того дня ми пiшли з Адою в «Художнiй» на денний сеанс, щоб перевiрити її iдею про телепатiю. Iдея здавалася менi цiлком правдоподiбною. Дослiди, розповiдала Ада, провадились на однiй людинi, тому результат вийшов непевний. Потрiбно взяти п'ятсот чоловiк або тисячу, щоб складанням пiдсилити слабкий ефект. Звичайно, пiд час дослiду люди повиннi водночас думати про щось одне, в «Художньому» йшов шведський детективний фiльм, це було дуже вдало: злочинець так несподiвано вдирався в купе поїзда, стрiляв у шпика — i зал «синхронно i синфазно» — завмирав вiд жаху. Ми сидiли в кутку, на нас не звертали уваги. Ада затулила вуха руками й заплющила очi. Вона мусила телепатично вловити цей контрольний момент. На екранi мчав поїзд, шпик ходив по вагонах, а я дивився на Аду, на її обличчi миготiли тiнi...
Дослiд цього разу не вдався. Адi набридло затуляти вуха, i вона сказала, що не обов'язково сидiти так з самого початку, досить приготуватися, коли наблизиться час. Картину ми знали лише за переказами i, звичайно, пропустили контрольний момент.
Потiм ми ховалися в метро вiд дощу. Ми їздили навмання рiзними лiнiями i все дивилися на тих, що входили, вгадуючи по їхнiх обличчях, їх одягу, чи закiнчився дощ. Бувають же дощi, якi йдуть довго! Але цей закiнчився через годину чи пiвтори. Вийшли ми на Iзмайловськiй i вiдразу побачили веселку. Вона висiла над не просохлим ще проспектом, схожа на велетенський арковий мiст. Пiд мостом безшумно пливли колони мокрих автомобiлiв. Ада сказала, що веселку лише злегка намалювали блiдими акварельними фарбами. Я погодився, хоч веселка була дуже ясна. Особливо її верхня частина. I лише бiля пiднiжжя, там, де арка спиралась на дахи далеких будинкiв, фарби дiйсно були м'якi, повитi серпанком...
Мiжзорянi перельоти вважались нездiйсненними насамперед з точки зору енергетики. Необхiднi мiльйони тонн анiгiляцiйного палива, щоб розiгнати до субсвiтлової швидкостi малесеньку капсулу з одним- двома космонавтами. Для зберiгання пального (треба ще навчитися його добувати!) виникне необхiднiсть у якомусь спецiальному обладнаннi, що має чималу масу, i, отже, потребуватиме додаткових витрат пального. А щоб розiгнати це додаткове пальне, знову-таки потрiбне нове пальне...
Машина не вирiшувала цю частину проблеми. Антена виходив з того, що корабель безперервно отримуватиме енергiю з Землi.
«Енергетична заборона» мiжзоряних перельотiв виникла, коли лазерна технiка була ще в пелюшках. Втiм, уже тодi говорили про можливiсть використання лазерiв для зв'язку з кораблями. Зрозумiло, зовсiм не просто перейти вiд iнформацiйного зв'язку до енергетичного. Тут є свої труднощi, але в принципi їх можна подолати. У мiру розвитку квантової оптики буде збiльшуватися потужнiсть, яку здатнi передавати лазери. До того ж для розгону або гальмування корабля — самого лише корабля, без цих велетенських запасiв пального — потрiбно буде не так уже багато енергiї. «Я обрав цей варiант з поваги до закону збереження енергiї», — сказав Антена. Що ж, з цим можна погодитись.
Але залишається основне: класична проблема повернення. Час плине по-рiзному на Землi i на кораблi; потрiбно прийняти це або вступити в суперечку з теорiєю вiдносностi. Машина не сперечалась. Тепер я розумiю, що вона й не могла сперечатись, вона не була на це розрахована.
Ось вiдповiдь, я переписав її з магнiтофонної стрiчки.
«Корабель: перебудова в польотi на пiдставi одержаної з Землi iнформацiї. Мета — повернення корабля на Землю не застарiлим. Екiпаж: постiйний контакт з Землею, засвоєння з допомогою гiпнопедiї якомога ширшої iнформацiї про життя на Землi, оволодiння новими професiями. Спецiальнi передачi, що готують до прийняття нової епохи».
Антена пояснив цю iдею таким прикладом.
Припустимо, три каравели вирушають у кругосвiтнє плавання, яке триватиме кiлька рокiв. Припустимо також, що на березi за цей час минуть столiття. Каравели виходять в океан, i через мiсяць чи два моряки одержать з голубиною поштою креслення удосконаленого парусного оснащення. На ходу розпочинається виготовлення нових парусiв. Ще через три мiсяцi голубина пошта (на кiнець подорожi її замiнить радiо) приносить опис навiгацiйних приладiв, винайдених пiсля вiдплиття ескадри. З точки зору морякiв час на березi плине швидко: все частiше й частiше надходять повiдомлення про новi вiдкриття i винаходи. Причаливши до якого-небудь острова, мореплавцi беруться за переобладнання кораблiв. I ось уже нема каравели: вiд острова вiдчалюють два бриги. А вiльнi вiд вахти моряки вивчають схеми перших, ще незграбних парових двигунiв, i боцмани порпаються в своєму господарствi, мiркуючи, з чого можна буде зробити гребнi колеса...
Щодо каравел цей уявний експеримент має вигляд дещо фантастичний. Iнша справа — космiчнi кораблi, що пiдтримують зв'язок з Землею, з'єднанi з нею iнформацiйним i енергетичним мостами. Хай навiть не пощастить здiйснити повну перебудову. Хай до рiдних берегiв повернеться не атомохiд, а каравела з паровим двигуном. Все одно люди, що зробили цей двигун, будуть ближчi до атомного вiку, нiж до епохи, в яку вони починали плавання.
Я гадаю, коефiцiєнт перебудови може бути дуже високий. Якби йшлося тiльки про корабель, коефiцiєнт був би близький до одиницi. Складнiше з людьми. Екiпаж Магеллана, очевидно, ще змiг би освоїти парову технiку, але як би цi люди, котрi щиро вiрили в догмати церкви, сприйняли свiт без релiгiї?..
А зрештою, сучасна людина значно краще пiдготовлена до можливих змiн. Ми змалку звикаємо до життя у мiнливому свiтi. Тим паче це повинно бути властиве зореплавцям двадцять першого столiття.
I все-таки це буде титанiчна праця — ось так лiтати до зiрок.
Я пригадую наївну фантастику. Автомати ведуть корабель... Екiпаж мирно дрiмає в анабiозних ваннах; нехай швидше минає час... Повiльно збiгають марнi роки... Повiтряна куля на двi тисячi персон!
Все буде iнакше.
Щоденна праця у стрiмкому темпi, щоб не вiдстати вiд земного часу, щоб засвоїти i використати новi знання. Ось чому машина нагадала про гiпнопедiю: потрiбний максимум нових знань за хвилини. Скорiше всього це буде навiть не гiпнопедiя. Звiсно, не гiпнопедiя: тут необхiднi якiсь ще не вiдкритi засоби навчання. I не лише навчання, а й взагалi засвоєння одержаної з Землi найрiзноманiтнiшої iнформацiї. Цi засоби повиннi створити для космонавтiв «ефект присутностi», якомога повнiше зв'язати їх iз мiнливою Землею.
Дивовижний буде полiт! Тепер навiть важко уявити.
Рiк за роком перебудова корабля. Перебудова дослiдницького обладнання. Короткi години вiдпочинку. Сеанси «телесну» (сьогоднi ще нема вiдповiдного термiна), коли за кiлька хвилин людина переживає земний тиждень з його подiями, враженнями, новими знаннями...
Матерiали, зiбранi на чужих планетах, не лежатимуть мертвим вантажем: постiйно оновлюванi знання забезпечать ланцюгову реакцiю дослiджень.
