ПОЛЮВАННЯ НА ДІТЕЙ
Опинившись за брамою, П’єро дременув світ за очі. Він чув, як стукотять дерев’яні черевики по кам’яній дорозі, бачив, як поряд із ним бігли діти в синіх тюремних куртках. Що чекало їх попереду, хлопець не знав.
За поворотом втікачі побачили зелене поле буряків і накинулися на них, мов сарана. Цей корм для худоби здався зголоднілим дітям делікатесом.
За кілька хвилин утікачі знову рушили в дорогу. Сівши перепочити біля рівчака, П’єро помітив поруч худорлявого хлопця років чотирнадцяти.
— Смачні буряки, правда? — спитав той і кинув: — Мене звуть Гробак, це моє прізвисько. Ти мене не знаєш, бо ще новачок.
— Це правда, я тут первак. Ще не встиг засидітися у в’язниці. Бо інакше б я збожеволів… Ти знаєш цей край?
Гробак вже третій рік сидів у Пентьєврі.
— Цей край, — як би тобі краще. пояснити, — скидається на тенісну ракетку, в’язниця наша міститься там, де ручка, а ми зараз біжимо до битки. Навкруги — море, ліворуч — піщаний пляж, праворуч — неприступні скелі і відлюдна місцевість.
— Але в такому разі нас обов’язково зловлять. Рано чи пізно з континенту прибудуть жандарми, вони перетнуть шлях в тому місці, що ти звеш ручкою ракетки, і ми опинимося у пастці. Нам треба зараз же повернути назад і спробувати перейти перешийок біля Пентьєвра!
Гробак погодився з П’єро, але заспокоїв, що зараз нічого боятись, бо наглядачі надійно замкнені. Телефонний дріт перерізано, і мине багато часу, поки повідомлять жандармів.
Саме в цю мить завила сирена у в’язниці. Як потім виявилося, одному вартовому пощастило сховатися у льоху, і, коли в’язні розбіглися, він виліз із своєї схованки і визволив усіх наглядачів. Негайно вдарили на сполох, полагодили телефонну лінію.
— Біжімо, у нас немає часу!
Хлопці кинулися до скель. Вони були вже далеко від в’язниці і піднімалися на вершину пасма.
Хоч день був сонячний і погожий, але море з гуркотом билося об прибережне каміння, і повітря гуло від цих ударів. Гробак мусив кричати, щоб його почув П’єро.
— За п’ять хвилин ми вийдемо до пляжу Пентьєвра. Він одразу ж за цим пагорбом!
Втікачі були якраз позаду горбів, за якими чигали пляжники. Вони уважно стежили за скелястим пасмом. Майор озброївся карабіном великого калібру, з яким полював на хижаків у Конго. Підбадьорений присутністю інших відпочиваючих і розлючений тим, що його так настрахали втікачі біля в’язниці, майор тільки й думав про помсту. Біля нього, серед натовпу цікавих, стояли В’юн та Бурлака.
— Ну, стривайте! Першого-ліпшого застрелю, мов собаку, — бубонів собі у вуса майор. — Слава богу, досвід маю. Ще в Конго…
— Ви не зробите цього, — промовив В’юн, — подумайте, адже це беззахисні діти…
— Тут, пане, нема беззахисних дітей. Карних злочинців, тварюк каторжних можна вбивати... Годі сперечатися!
Вражені люттю старого дурня, В’юн та Бурлака мовчки стали неподалік. Майор уважно придивлявся до скелі, за якою ховалися Гробак і П’єро.
Все сталося несподівано й швидко. Побачивши очікувану дичину, майор приклав до плеча рушницю. За двісті метрів од нього на вершині скелястого берега показалися дві дитячі постаті. Розітнувся перший постріл. Один із нещасних поточився і впав на землю. Майор знову натиснув курка. Але цю мить його хтось штовхнув. Бурлака недаремно підійшов ззаду. І все ж Бурлака помітив, що майор улучив. На тлі безхмарного неба було чітко видно, як на краєчку стрімкої скелі хлопець підняв руки, захитався і зник у морській безодні.
— Вам не вдалося перешкодити, я його теж застрелив, голодранця! — тріумфував негідник.
Стримуючи лють, двоє друзів поспішили до нещасних утікачів. Серед уламків каміння, заплющивши очі, лежав худенький хлопчина, кров цебеніла з пораненого плеча. Першою жертвою майора став Гробак…
— Куди ж зник другий? — здивовано запитав В’юн. — Може, це був П’єро…
Друзі подивилися вниз, де серед гранітних брил люто билися хвилі. Тіла ніде не було видно.
— Бідолашного поглинуло море, це точно! — Бурлака скрушно похитав головою.
На пляжі знову пролунали два постріли. Полювання на дітей тривало.
БАР “ЗІРКА”
Щовечора найзаможніші відпочиваючі збиралися в “Зірці”, невеличкому барі. Цього вечора там панувало велике пожвавлення. Відвідувачів обслуговувала Анік, дочка рибалки з Карнака, що за звичаєм селян округи Орей носила зачіску, схожу на дашок.
Коло столу майора Муфлона і пана Дювіньйона точилася голосна розмова. Чоловіки гаряче і з подробицями розповідали слухачам, як стріляли з рушниць у втікачів із виправної в’язниці, коли ті намагалися прорватися через перешийок. В’юнові і Бурлаці пощастило припинити розправу, що була для багатих нероб просто забавкою.
Жандарми прибули з Орея вже після згаданих подій. Це були здоровані, яким набридла повсякденна робота, і тому їм було приємно виконувати нове доручення — полювати на дітей-втікачів. Пораненого Гробака було перенесено на перший поверх бару, і хазяйка погодилася надати незайняту кімнату для туристів.
— На скелястому березі, — гримав майор, стукаючи кулаком об стіл, аж дзвеніли чарки, — на скелястому березі я бачу цих бандитів, націляюсь (тут майор удав, ніби прикладає рушницю) і — бах! бах! Чудовий дуплет! З мого “Гамерлеса” я ніколи не мазав. Зброя виключна! З нею я полював на хижаків у Конго. Уявіть собі, в червні 1928 року я звалив з цього карабіна слона. Розкішні тварини!.. Так от…
— Ви вже нам розповідали про свій дуплет, — перебив надокучливого майора Дювіньйон.
— Так-так, дуплет!
— Однак ми знайшли лише одного пораненого, того, що зараз лежить унизу.
— Я даю вам слово офіцера, пане Дювіньйоне, що влучив у них двома пострілами!
— Тоді дивно, що ми знайшли тільки одне тіло, — сухо і невдоволено промовив ділок.
Майор побагровів.
— Другий упав у хвилі… Такі речі часто трапляються, коли полюєш на березі моря. Пам’ятаю, як на диких качок я…
Знову розгорілися жваві суперечки між мисливцями за дітьми. Врешті майор послався на В’юна та Бурлаку, як на свідків. Анік пішла їх кликати. Гробак лежав непритомний майже півдня, аж поки прийшов лікар. Він витяг кулю, перев’язав хлопця і запевнив, що рана не тяжка.
В’юн та Бурлака оббігли майже весь півострів Кіберон, шукаючи П’єро. Вони повернулися на те саме місце, де було поранено Гробака і де високий берег круто уривався над морем. Схилившись над урвищем,
