й Колiна: — Де Дана залишила дочку?
— У дитячiй, — вiдповiв Колiн. — Там поруч „нiша”, i я...
— А я не потребую нiяких „нiш”, — утрутилася Бронвен. — Коли вiднайдеш потрiбний свiт, я принесу Дейдру за кiлька секунд. А ви тим часом заберете Артура з Даною.
— Я, мабуть, складу їм товариство, — сказав Колiн. — Допоможу дбати про дiвчинку.
Далi ми мовчки чекали результатiв пошуку. Морган довго вагався, та врештi присiв поруч зi мною i знов обiйняв мене.
— Я б теж допомiг Артуровi й Данi, — тихо сказав вiн. — Але довелося б на кiлька рокiв розлучитися з тобою. Менi нестерпна сама думка про це.
*
Щойно ми з Дiонiсом повернулися в „нiшу”, я подумки вiддала команду:
„АРТУРЕ, ДАНО! МЕРЩIЙ ДО ДЖЕРЕЛА!”
Вони негайно щезли. А вже наступної митi на їхньому мiсцi з’явився Морган. Вiн трiумфально всмiхався.
— Що це ви стрибаєте туди-сюди?! — роздратовано гарикнув Джона. — I де подiвся цей негiдник?
— Питаєш про Артура? — уточнила я.
— А про кого ж iще!
— Вiн незабаром повернеться. Щонайбiльше за п’ять хвилин. Подався за каменями. Тобi ж вони потрiбнi, хiба нi?
— Потрiбнi, — пiдтвердив Джона. — Але я вчуваю тут якийсь пiдступ. Ви готуєте менi пастку.
— А яка тобi рiзниця? Ти ж упевнений у своїй невразливостi.
— Проте не впевнений у вашiй розважливостi. З дурного розуму ви можете погубити i мене, i себе, i весь Всесвiт.
— Запевняю тебе,
Джона пiдозрiло подивився на мене:
— Щось ти хитриш,
— Чому так вирiшив?
— Бо вiдчуваю фальш у твоїх словах.
— Тобi так здається.
— Аж нiяк. А ще я вiдчуваю, що ти тягнеш час. Тому ось моя умова. Якщо за п’ять хвилин Артур не повернеться, я вколошкаю Амадiса. Потiм убиватиму вас по черзi з iнтервалом у хвилину — всiх, окрiм Пенелопи, що потрiбна менi для iнших цiлей. Так i передай Артуровi.
Пенелопа затулила обличчя руками й тихо заплакала. Амадiс дивився на Джону з якимсь забобонним жахом.
— Добре, передам, — сказала я, а натомiсть подумки запитала в Моргана: „Як справи?”
„Нормально. Артур i Дана iнтенсивно вирощують Дейдру”.
„Маєш з ними зв’язок?”
„Лише одностороннiй. Коли стане геть кепсько, дам їм умовний сигнал до повернення. А на крайнiй випадок маю при собi камiнцi”.
„Гаразд”. — I я знову звернулася до Джони: — Артур попереджений. А тепер прошу, продовжуй свою цiкаву розповiдь. На чому ти зупинився?
Якийсь час Джона мовчав, покусуючи губи.
— Нi, ви точно щось замишляєте. Але що? — Вiн зiтхнув. — Ай, дiдько з вами. Продовжу. Коли Александр довiдався, що я син Артура, вiн, мабуть, хотiв порiшити мене. Але потiм побачив, як я ненавиджу батька, i змiнив своє рiшення. На думку йому спала веселiша iдея — пiдсунути сина свого ненависного брата iзраїльтянам як члена їхньої королiвської родини.
— I як вiн це влаштував? — запитала я, вирiшивши втручатися в розповiдь Джони при першiй же лiпшiй нагодi, щоб виграти час. — Як йому вдалося видати тебе за сина Iсаї?
— Завдяки збiгу обставин. Рiч у тiм, що Iсая справдi мав сина, народженого вiд простої смертної на Землi Аврелiя.
— Вiн знав про нього?
— Певно, що нi. Iнакше привiв би його у свiй Дiм. Зважаючи на все, дитина народилася вже пiсля його смертi.
— А що з ними сталося? Маю на увазi справжнього сина Iсаї та його матiр.
— Вони загинули. Їх убили Александровi хрестоносцi пiсля взяття тамтешнього Єрусалима.
— А як Александр дiзнався, що вбита дитина була сином Iсаї?
— За коштовностями, якими Iсая щедро обдаровував свою коханку. Вони були зробленi на його особисте замовлення в Домi Iзраїлевiм, за допомогою магiчних технологiй i мали клеймо королiвської ювелiрної майстернi.
— Отже, Александр використав цi речi, щоб ти вдав iз себе сина Iсаї?
— Саме так. Вiн радiв, як диявол, коли переконався, що я пiдходжу за групою кровi. Зрозумiло, аналiз ДНК видав би мене з головою, проте ми вирiшили ризикнути, поклавшись на неприязне ставлення в Домах до будь-яких генетичних дослiджень. Александр оселив мене на Землi Без Арафата, яку частенько вiдвiдували дiти Iзраїлю, забезпечив легендою i навчив деяким нехитрим фокусам. Вiдповiдно до нашого плану я трохи виждав, пристосувався до нових умов, потiм улаштувався працювати в цирку iлюзiонiстом. Ясна рiч, на мене врештi звернули увагу i виявили, що я маю непробуджений Дар.
— I тодi ти розповiв вигадану iсторiю про своїх батькiв?
— Нiякої iсторiї. Александровi розуму не бракує. Вiн казав: що бiльше буде брехнi, то швидше я заплутаюся в подробицях i викличу пiдозри. Тому я прикинувся круглим сиротою, що не пам’ятає нi батька, нi матерi. Мовляв, мене виховала одна добра жiнка, а пiсля її смертi я мандрував по свiту, перебивався випадковими заробiтками, а коли ставало геть скрутно, продавав коштовностi, можливо родиннi... Отут усе й почалося. Власне кажучи, я не вдавав iз себе сина Iсаї, мене визнали таким. Притому беззастережно. — Джона посмiхнувся. — Цар Давид прийняв мене з розкритими обiймами i навiть заявив, що я дуже нагадую йому Iсаю. До чого люди слiпi!
— Помиляєшся, — промовив Амадiс, чиє обличчя стало неприродно блiдим. — Ти дiйсно схожий на Iсаю — тiєю ж мiрою, якою схожий на всiх нас.
Джона запитливо глипнув на нього:
— Про що ти?
Амадiс зiтхнув:
— Тебе нiколи не цiкавило, чому я так вирiзняв тебе з-помiж iнших наближених Рахiлi? Я ж бо вважав тебе своїм онуком... а насправдi ти виявився моїм небожем.
Слiдом за цiєю приголомшливою заявою запанувала мовчанка. Пенелопа забрала вiд обличчя руки й розгублено заклiпала вологими вiд слiз очима. Морган здивовано зиркав то на Амадiса, то на Джону. Дiонiс чомусь штовхнув мене лiктем у бiк.
„Брате, — озвалась я подумки. — Це правда?”
— Чиста правда, — вiдповiв Амадiс; в його голосi бринiли бiль i гнiв. — Iсая був моїм сином, а та дитина, яку вбили скаженi пси Александра, була моїм онуком. Шкода, що я так пiзно довiдався про це.
Цiєї митi я зрозумiла, що Александровi пiдписаний смертний вирок. Амадiс, попри весь свiй пацифiзм i небажання мати справу зi зброєю, не заспокоїться доти, доки не знайде Александра i не покарає його за внукову смерть.
Джона спробував глузливо розсмiятися, але смiх застряг йому горлi, i вiн закашлявся. Ще десяток секунд — ще два мiсяцi для стрiмкого зростання малої Дейдри...
— Ну й сiмейка! — повернувши собi мову, заговорив Джона. — Сонмище кровозмiсникiв, розпусникiв i перелюбникiв. Виявляється, при всьому своєму антисемiтизмi сини Свiтла дуже ласi на дочок Iзраїлю. Смiх i грiх!
