Попри все своє вміння використовувати стихії, людина однак не може їх освоїти — у цьому і полягає їхня божественність, і саме тому стихії, будучи у нас «перед очима», є для нас наукою: серед буденщини заставляють мислити про справи божественні й нагадують про належну вдячність.
Ще більше значення для нас мають красоти рідного пейзажу, потічки, висоти. Біг потоків і силует гір чимось нагадують вирок долі, який падає на наші голови. Він визначає історичний простір нашої екзистенції, але разом із тим і виходить за межі цього простору, показуючи ще й інші її боки: сенс походження і призначення. Ось Дунай тече, ніби випереджуючи наші спогади про минулу історію; ось Рейн, утамувавши прагнення до країни витоків, «плине тихо по землях німецьких», і собі там знаходячи «скромну долю». «Вони повинні бути судноплавними для мови». Тут ідеться не про туманну символіку, яка напрошується шукаючій та непевній людині, а про справжню відповідність. Моноліт і борозни неба й землі є для нас знаками долі, бо людська історія, історія окремої людини та історія народу не лише підпорядковані таким проораним у природі знакам долі, вони самі є долею, зустріччю людей і богів, частиною божественної історії. Не може бути жодного сумніву, що Гельдерлін приписував таке значення і багатьом великим людям історії Заходу, бачив у них мужів, посланих самою долею, котрі, здійснюючи своє покликання, творять сенс історії, «драбину до неба»:
Тут ми досягаємо останнього доповнюючого рівня інтерпретації ночі. Ніч є не лише добою занепаду, вона є часом переховування і збереження, часом, що вказує на майбутнє, а окрім того — ще й тривкою основою і постійним співіснуванням з формою дня і божественною присутністю.
Інтерпретацію історії у світлі майбутнього поет здійснює, вдавшись до міту про титанів. Цьому міту присвячено багато збережених фраґментарно гимнів; окрім того, він є тлом великих поем пізнього періоду творчости. У грецькій мітології титани є ворогами богів, суперниками Олімпу; у описаній Гесіодом фессалійській битві богів вони були переможені й покарані мороком Тартару: титаном передусім був і Прометей, друг людей, котрий здобув для смертних вогонь і, отже, дав основу їхній владі над природою. Тому будь-яка нова спроба змінити божественний порядок світу, у тому числі й та, джерелом якої є безмірна і блюзнірська воля людей до влади, відтепер є бунтом повергнутих титанів. Так виглядає посполита версія античного міту, який Гельдерлін відродив, скупавши у джерелі своїх переживань.
Чим є для Гельдерліна титанічний елемент? Свідоцтвом про походження, а отже, амбіцією «рівности з богами». Рейн є сином богів, котрий не забуває про своє джерело, він приймає свою скромну долю — повільний плин, що несе благословення через німецькі землі. Протилежністю цьому є титанічний дух — дух, котрий перебрав міру. Бо ж справжня божественність проявляється не у зухвальстві, не тоді, коли титани:
Бо тоді у силу вироку богів
Можливо, поет тут мав на увазі мітологічні мотиви — героїв, яких боги покарали безумством — Беллерефона й Геракла, — але те переживання, що їх оживляє, знову є переживанням теперішнім. Безмірна самовпевненість у собі веде до самознищення:
— запитує поет і не чекає на відповідь із мітичних прачасів, а сам говорить, чим і яким чином є ця спокуса мітичного бунту проти богів: вона є забуттям, справжнім забуттям Бога, альтернативою природним стосункам Бога і людей. Проявом цього є повернутість нашого існування до речей. Пута любови й пута зашморгу — невловима спрямованість і причинність у любовному зв’язку («в легких обіймах»), і примус та нав’язуюча певні обмеження сила: ось протиставлення, яке описує зміну ставлення до природи, що відбулося у результаті раптового вибуху людської волі до панування. Дари природи уже не Сприймаються так, як вони самі себе дарують, їх беруть силою. Кажучи так, ми все-таки залишаємося у колі мітології, мова йде про зміну, що є знаменною для визначення долі нових часів і полягає у тому, що вся буттєва поведінка набирає калькулятивних рис. Так є тоді, коли люди у багатстві природи, що несе благословення, наприклад, у плині великих рік, уже не бачать того, що люблять, — неосягненної близькости вітчизни — а, будучи охопленими господарською лихоманкою, бачать у них лише об’єкти своїх калькуляцій, річковий шлях з певною пропускною спроможністю. Сучасність характерна тим, що вона утилізувала дух для послуг:
Пануючий тепер дух є духом «дикости», «розгнузданости», «байдужости». Усі вслухані лиш у стукоти майстерень. У Гельдерліна цей дух є якоюсь мітичною силою. Вожді титанів викрадають батьківські дари «як здобич». Вони «свавільно» не зважили навіть на прокляття, хоч бунт титанів у кінці кінців є безсилим і
