телебачення говорити, що єврейську дитину «убивають (нірцах) мерзенні убивці», а гойська «умирає (не- хераг) у зіткненні з армією». Вона дозволяє обурюватися вибухом автобуса в Хедері і захоплюватися бомбуванням Гази. Вона дозволяє ховати російських алімів (іммігрантів) за муром цвинтаря і відбирати поля і гаї в палестинців. Хвороба ця дійшла до того пункту, коли в нас з нею залишилася тільки одна розбіжність, і то щодо земельного питання. Або вона нас поховає, або ми її.
Серед тих, хто активно вірував в ідею обраності євреїв був молодий віденський художник, людина вразлива і сприйнятлива до впливів, одноліток Музіля й Кафки. У своїй книзі 20-х років («Становлення молодого Адольфа») він писав: «Коли я замислювався про історичну діяльність єврейського народу, мене охоплювало хвилювання: а що як, з якоїсь незрозумілої для смертних причини, Провидіння безповоротно вирішило, що перемога має дістатися цій маленькій нації? Може, вони успадкують землю?» Мабуть, важко точніше виразити сутність ідеї обраності. Це міг би сказати і його старший сучасник ребе Кук — головний рабин сіоністського поселення в Палестині початку століття, або одноліток Шнеєрсон — любавицький ребе, нещодавно померлий духовний глава сотень тисяч хасидів «Хабаду». Майбутнє вони уявляли однаково — світове панування, коли в кожного єврея буде по 10 гоїв-рабів, а особливо завзяті народи будуть зведені до рангу Амалека й знищені разом з їхніми дружинами. Р. Кук писав: «Відмінність душі єврея з її міццю, устремліннями, внутрішнім світом від душі будь-якого гоя набагато більша й глибше, аніж відмінність душі гоя від душі тварини, тому що між останніми розходження кількісне, а між першими — якісне. Будь-яка справа, навіть найкраща, зроблена гоєм, тільки підсилює сатану, будь-який учинок єврея, навіть злочин, сприяє Богові».
Вчення любавицьких хасидів викладено в книзі «Танія»: «Кліпот (субстанції зла і грубої матерії) нижчого прошарку є повні скверни і злі без жодного променя добра. Від них походять душі всіх гоїв і душі всіх нечистих і некошерних тварин. Душа єврея — як свіча Бога, її полум'я тягнеться догори. Але душі гоїв походять від сатани, і тому вони називаються «мерцями».
Думка ця не зникла: у газеті «Гаарец» (21 листопада 2000 р.) вміщено оголошення групи рабинів. Ра- бини повідомляють про тотожність палестинців і взагалі арабів, «Ізмаїла» — «Амалекові», що означає в перекладі таке: «Наш релігійний обов'язок, такий самий, як освячення вина в суботу, улаштувати їм не джихад, але такий голокост, який і Гітлеру не снився, перебити всіх, включаючи жінок і дітей, і домашню худоба, до останньої кішки і собаки». У газеті «Вести» р. Лайтман оголошує: «Єврейський народ завжди був головною дійовою особою в драмі людської історії, а Творець не змінює акторів, узятих на головні ролі. Нашу богообраність не відмінити». У газеті «Завтра» р. Шмулевич говорить: «Єврей — програмне забезпечення світу. Прибрати до рук цей «софт» — означає, захопити владу над усім світом».
(Ідеологи «обраності» виготовили також «версії для гоїв», де вони затверджують, що розходження між іудеєм і гоєм не означає вищості іудея. З наведених вище цитат вам стане зрозуміло, що вони мають на увазі насправді. Назвати гоя виплодком сатани, у якому немає нічого доброго, це, звичайно, комплімент).
«Тора вчить відповідати чотирьом синам», — говоримо ми на Паску. Мудрому, злісному, невинному і такому, що вміє ставити запитання ми відповідаємо по-різному у великодню ніч. Так і я відповім по-різному різним євреям на запитання: чи не обраний ми народ?
Що говорить злісний єврей? Він із захватом упивається кожним словом у мові каббалістів, р. Кука і р. Шнеєрсона. Скажемо йому: молодого віденського художника звали Адольф Гітлер, а цитована книжка — «Майн кампф». Якщо ти переконаєш людство в істинності свого вчення про єврейську вищість, у тому, що євреям призначено бути панами, а гоям — рабами, у тому, що сьогодення палестинців — це майбуття всіх гоїв, що доля Гази спіткає Москву і Париж, ти отримаєш відповідь Гітлера, а саме: «Я зроблю все можливе, щоб зупинити цю чуму». Це єдино можлива відповідь істотам, що відмовляють іншим навіть у спільному людському походженні. Якщо пацюк вважає себе божественним і стверджує, що йому призначено успадковувати землю, на це можна відповісти тільки дихлофосом. Сили євреїв — з мільярдами доларів Гусинського і Бронфмана, з міністерськими посадами в США і Росії, із третім у світі ядерним потенціалом Ізраїлю — не допоможуть, якщо людство повірить твоїм словам. Наше щастя, що тебе не чути.
Невинний кліпає очима й говорить: «А що як і справді ми — обраний народ?» Дай відповідь йому: а Наполеоном ти себе не вважаєш? Людині, що вірить у те, що Бог його обрав для панування, місце тільки в божевільні, поки він не почне адекватніше оцінювати своє місце у світі. Подивися навколо, на своїх знайомих, на пасажирів автобуса, у якому їдеш на роботу, подивися на свого бакалійника, на своїх обранців у парламенті, на ізраїльських письменників, на наших гігантів духу на кшталт «Блідолицього слідопита» і «Камерного квінтету» (Популярні ізраїльські групи стенд-ап комеді. Стенд-ап комеді (амер.) — виступи естрадних артистів розмовного жанру), на брудні манжети наших духовних лідерів, на квартирного маклера, який щойно обдурив тебе. Подивися на реальних євреїв навколо тебе — і спаде омана. Звичайнісінькі люди населяють Ізраїль і єврейські громади за рубежем. Ти був зачатий в той самий спосіб, що й інші мільярди людей, і закінчиш так само, як і вони.
Тому, хто не вміє запитати, відповімо: спокусник посилає людям страшне випробування — спокусу гординею. Якщо ти — геній духу, великий математик, шахіст, поет, ти можеш загордитися, і це напевно зіпсує твій характер і відносини з близькими. Якщо тобі чимось пишатися, ти можеш почати пишатися своїм походженням. Пам'ятай, що гординя — це сатанинська спокуса. Велич Авраама, Мойсея, Езри, Гіллеля і Христа була в їхній покірливості і смиренності. Власними досягненнями теж гріх пишатися, тим більше походженням або національною належністю, що ти одержав від народження.
В оповіданні Марка Твена «Людина, яка спокусила Геттисберг» описується маленьке святенницьке містечко на Середньому Заході, упевнене у своїй чесноті. Хитрий і злісний спокусник підбиває його добропорядних городян збрехати, аби одержати двадцять тисяч доларів, і вони ловляться на його гачок. Так гине добре ім'я міста, а долари виявляються фальшивими. Той же злий спокусник підбив нас, скромних синів скромних рахівників і книголюбів, приміряти шапку якщо не Мономаха, то Чорномора. Шапки виявляться фальшивими, а добре ім'я загине навіки.
Каббалісти і талмудисти спокушають нас повірити, що ми — від Бога, а інші люди — від сатани. Якщо одна сила прагне до світового панування і поневолення всіх народів, а інша — до братерства звільненого людства, яка з них — Бог, а яка — чорт? Вони самі добре розуміють, що штовхають євреїв у сатанізм, у сповідування культу сатани, якого вони кличуть своїм богом. Але ми відречемося від сатани з його перевагами і приймемо Господа, що хоче добра всім людям — палестинцям, росіянам, німцям і юдеям. У нас є простий критерій: Бог — за братерство людей, сатана — за панів і рабів.
А мудрому синові ми пояснимо докладно, відкіля взялася дивна ідея єврейського обранства. Вона заснована на грі слів і збігах. Народ, або етнос, — не те ж саме, що етнонім — назва народу.
Сам етнонім «єврей» — новітнього походження. Наші скромні прадіди, іди (звідси і «жиди») жили до минулого століття, забившись у вузьку щілину між двома великими цивілізаціями — російською православною і європейською. Основні заняття — посередник, лихвар, контрабандист, шинкар, орендар, шахрай, швець і кравець. Як і наші сусіди-цигани, наші предки були «злодії в законі», підтримували свою внутрішню солідарність, а всіх сторонніх вважали «лохами» і «фраєрами», яких треба «чистити». Наші предки були ще той даруночок. Не в нас одних. У нинішніх фіджийців дідусі були канібали, капітана Кука з'їли. Предки рейнських баронів жили грабунком, тортурами й убивствами. Дідусі американців торгували рабами і винищували індіанців.
На борту «Патрії» було мало не 2 тисячі біженців, в основному євреїв з Чехословаччини й Німеччини, вона стояла в Хайфському порту в листопаді 1940 року перед відправленням на острів Маврикій. Англія, суверен Палестини, не могла впустити таку кількість нелегальних іммігрантів усупереч волі народу Палестини, але не хотіла й загибелі євреїв — тому вона вирішила депортувати біженців на острів в Індійському океані до кінця війни. Але командування «Хага-ни», нелегальної єврейської організації бойовиків, згодом ізраїльської армії, вирішило зірвати висилку, а для цього вчинити вибух міни на борті «Патрії». Рішення схвалив «міністр закордонних справ» єврейської громади Палестини Черток-Шарет, відповідав за виконання Шаул Аві-гур, згодом один із керівників ізраїльської розвідки. Меїр Мардор підклав міну в днище корабля, і вона вибухнула близько 9 години ранку. Судно потонуло протягом 10-15 хвилин і з ним — 250 біженців.
Якби не низка випадкових факторів, жертв було б ще більше: «Хагана» хотіла підірвати набагато більшу міну, але порт охоронявся, і велику міну не змогли доправити на борт «Патрії». Не удалося їм підірвати міну і глибокої ночі — інакше, напевно, і вцілілих не було б. Бейт Цві пише: «З міркувань національної солідарності противники цієї акції мовчали», навіть коли сіоністи намагалися звалити провину
