на... англійців, які самовіддано рятували пасажирів «Патрії».
Точна доля «Струми» невідома, тому що вціліла тільки одна людина, але Бейт Цві вважає, що й тут диверсія вельми ймовірна (у наші дні зазвичай говорять, що її помилково торпедувала радянська субмарина). Сіоністське керівництво спокійно поставилося до загибелі біженців «Пат-рії». «Їхня жертва не даремна», — сказав Еліягу Голомб. «День (депортації біженців з) «Атлантика» був для мене чорнішим від дня (загибелі біженців) «Патрії», — додав він, чітко висловивши кредо сіонізму: нехай краще євреї загинуть, якщо вже не можна їх привезти до Ізраїля.
Бейт Цві розповідає про спробу релігійного ортодоксального єврейства Америки в жовтні 1943 року вплинути на президента Рузвельта і Вашингтон, щоб домогтися допомоги й урятування євреїв Європи, які гинуть. Цю спробу було зірвано сіоністами, які досягли того, що Рузвельт не прийняв делегацію.
Бейт Цві взявся за свою книгу в 1975 році під впливом більш злободенних подій. У той час Ізраїль і сіоністський істеблішмент вимагали закрити ворота Америки перед радянськими емігрантами-євреями, чого вони домоглися тільки в жовтні 1989 року. Як і в дні війни, вони мусять жити в Ізраїлі. І для цього вони не зупиняються ні перед чим — ані перед розпаленням антисемітизму в країнах з єврейським населенням, ані перед тиском на держави, які бажають прийняти євреїв.
Сіонізм і особливо його праве крило, що нині править в Ізраїлі, завжди легко знаходив спільну мову з фашизмом. Останніми десятиліттями це виявлялося у військовій і технічній допомозі військово-фашистським режимам у Латинській Америці — від Піночета в Чилі і до горлорізів Сальвадору, трохи раніше — спілкою з Жаком Сустелем і ОАС, що призвів до історичного розходження сіоністів із Францією де Голля. Але й до Другої світової війни члени правих сіоністських організацій були зачаровані Муссоліні й пропонували йому допомогу в боротьбі з Англією.
Дружили сіоністи і з гітлерівськими нацистами. Провідний сіоніст-соціаліст Хаїм Арлозоров підписав угоду про «трансфер капіталу і технологій», що створило умови найбільшого сприяння між сіоністами Палестини і Третім рейхом. Сіоністський рух легально діяв у Третьому рейху, і навіть було викарбовано медаль, що несе шестикінечну зірку Давида з одного боку й свастику — з другого. Докладно про зв'язки нацистів і сіоністів можна прочитати в книзі американського єврея-троцькіста Ленні Бреннера «Сіонізм у столітті диктаторів» або в короткій, насиченій фактами статті Марка Вебера «Сіонізм і Третій рейх».
У післявоєнні роки сіоністи не спинялися ані перед чим для досягнення своєї мети й не щадили «свого народу». Це виявилося в організації масової хвилі еміграції з Іраку, докладно описаної відомим ізраїльським журналістом Томом Сегевом у книзі «1949», а до цього — близькосхідним кореспондентом англійської газети «Гардіан» Девидом Херстом у книзі «Рушниця й маслинова гілка» (Фабер і Фабер, 1977).
Масова імміграція євреїв з Іраку була спровокована трьома вибухами в синагогах Багдада. Згодом з'ясувалося, що вибухи було вчинено агентами ізраїльської розвідки. Іншим потужним фактором були безперервні повідомлення в американській просіоністській пресі про «погроми» в Іраку, що наближаються (як це нагадує розмови про неминучі погроми в Росії в 1990 році!). Сассон Кадурі, головний рабин Іраку, писав у мемуарах: «До середини 1949 року пропагандистська війна в Америці розгорілася не на жарт. Американські долари мали б урятувати іракських євреїв — незалежно від того, чи потребували вони порятунку. Щодня були погроми — на сторінках «Нью-Йорк Таймс», у кореспонденціях з Тель-Авіва. Чому ніхто не опитував нас?.. В Іраку почали з'являтися сіоністські агенти, які, користаючись із загальної напруги в країні, обіцяли золоті гори євреям. Почалися вимоги дозволити масову еміграцію, звинувачення іракського уряду в тім, що він переслідує євреїв».
Нарешті, під тиском демонстрацій і торговельного бойкоту іракський уряд капітулював і видав указ про масову еміграцію євреїв — практично про вигнання. Годі й говорити про те, що в Ізраїлі іракські євреї знайшли не золоті гори, а становище на дні суспільства. Так сіонізм ще раз показав свою жорстоке обличчя, завершує Девід Херст свою розповідь.
Подібно була організована й масова еміграція з Радянського Союзу в 1990–1993 роках. Розпускалися провокаційні чутки про погроми, вони нескінченно збільшувалися, пропущені крізь призму західних агенцій новин, поєднуючись з розповідями про прекрасне життя в Ізраїлі. Кілька років по тому я зустрів у Єрусалимі Аллу Гербер, московську єврейську письменницю, активну учасницю «справи Осташвілі».
— Ви, ізраїльтяни, маєте спорудити мені пам'ятник, — сказала вона. — Це я прислала до вас мільйон російських євреїв.
З'ясувалося, що Алла Гербер (разом із Щекочіхіним і Черниченком) пустила в ефір дезу про погроми, що наближаються, з нібито встановленою датою — 5 травня. Створена цими слухами хвиля панічної втечі сприяла дестабілізації Радянського Союзу і прискорила його загибель. Звичайно, слова Алли Гербер не мали б жодного ефекту, якби вони не були багаторазово посилені всією пропагандистською машиною сіоністського піару. Не вона, так хто-не-будь інший прошепотів би потрібні слова, і недосвідчені «радянські громадяни єврейського походження» потягнулися б низкою підмітати вулиці Тель-Авіва, стріляти по палестинських дітях, умирати і лягати в неосвячену землю за огорожею єврейського цвинтаря на далекій землі.
Фактор «Ікс»
Умань — чарівне містечко з розкішним парком, світовим шедевром у жанрі ландшафтних садів, із привітною молоддю, тінистими каштанами. Я відвідав там шановану гробницю ребе Нахмана з Брацлава, єврейського святого-цадика. Ребе Нахман жив у часи Наполеона, тобто був сучасником творців уманського парку «Софіївка» графа Потоцького і його дружини, красуні-грекині Софії. Його шанували мої діди, які мешкали неподалік, у місті Станіславі, і донині його шанує чимало євреїв у всьому світі. Р. Нахман мріяв про єднання з душею Христа; під час короткого паломництва на Святу землю він осягнув сенс слів Ісуса: «Я прийшов не порушити, а сповнити Закон». Він шукав натхнення в простого народу України. Його життя і містичний досвід — кращий доказ впливу православ'я, впливу українського народу на бунтівну єврейську душу. Адже старий засохлий дуб єврейського духу знову зацвів саме на українській землі.
Шанована гробниця ребе Нахмана на Пушкінській вулиці в Умані — підтвердження тому, що євреї можуть жити серед інших народів, зберігати свою самобутність, впливати й піддаватися впливам. У Палестині, відкіля я приїхав до вас, вірні євреї, католики, православні, мусульмани також чудово вживались одне з одним, мешкали в тих самих селах, молилися побіля тих самих святинь. Адже Палестина — це модель світу, а наш прекрасний багатобарвний світ — як розкішна мозаїка або перський килим.
Але зараз тріумфує інший варіант глобалізації, що опускає килим у розчинник і отримує один колір — колір грошей. Для тих, хто опирається такій глобалізації, призначена теорія вічного Конфлікту Цивілізацій. Однак у цивілізацій немає причин для конфлікту. У кожної є своя ніша, своя територія, і сваритися їм нема через що. Між ними відбуваються сутички на периферії, на околиці, але сутички запорізьких козаків, турецьких яничарів і польських гусарів — це скоріше доказ енергії, життєвої сили цивілізації, ніж її агресивності.
Воювати нам нема чого, і донедавна ідеологи воліли пояснювати конфлікти в ідеологічних термінах. Наприклад, лібералізм проти тоталітаризму, або, як сказав сучасник, дивлячись на Сталінградську битву, «отут борються ліві і праві гегельянці». Американські політологи воскресили ідею конфлікту цивілізацій для того, щоб пояснити свою війну зі світом Ісламу. Більше того, американський президент обіцяв нам вічну війну, що не закінчиться за нашого покоління, а доля Іраку з його спаленими і розграбованими музеями й окупаційною владою учить нас сприймати його погрози серйозно.
Хто ж ці американські сили, що втягнули нас у нову світову війну? Яку цивілізацію вони репрезентують у схемі цивілізацій? Ісламська й православна відпадають одразу, але важко віднести їх і до західноєвропейської цивілізації, оскільки західні європейці дивляться на Америку з жахом і острахом. Для того щоб зрозуміти й пояснити, що відбувається, введемо в нашу схему цивілізацій додатковий фактор —
• Фактор Х екстериторіальний, тому він здатен до агресії поза межами свого ареалу. Його ареал — це увесь світ. У той час як іншим цивілізаціям добре в себе вдома, фактор Х не знає меж.
