М и х а й л о. Тiльки подлячi ледаща здатнi на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидiв, коли б таку думку мав!
П а в л о. Вiрно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарi…* (*Загар, загара — запал, пристрасть.)
М и х а й л о. Нiколи в свiтi! Будь я проклят всiма, хто менi дорогий!
П а в л о. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй нi своїх, нi чужих нервiв… щоб, бува, несподiвано не закiнчити своєї справи мерзотою…
М и х а й л о (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибi!!
П а в л о (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу: стережись!
В И Х I Д VI
Тi ж i Аннушка.
А н н у ш к а (вбiга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!
М и х а й л о. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.
А н н у ш к а. Надсмєшники!
П а в л о. Чого там мене треба?
А н н у ш к а. В барине тiк. Просють, щоб сю минуту прийшли.
М и х а й л о. Що се ти вигадала 'тiк'?
А н н у ш к а. Звьосно: галава балить.
П а в л о. А! Не люблю я з цими слабими панiями возжатись!
А н н у ш к а. Просють очiнно, штоб зараз, пущай безпрiмьонно.
П а в л о (з досадою). Та пiду вже! (Iде).
М и х а й л о. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому!
А н н у ш к а. Я не виноватая, што мiньо по-благородному грамотi вивчено. З мiньо так требують… Ви мене вчiть (манiриться), то я вже буду як слiд, по-мужичому, коли вам хочеться…
М и х а й л о. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти вiри? А якої тобi треба?
А н н у ш к а. На вас не догодиш.
М и х а й л о. А ти лучче i не догоджай всякому.
А н н у ш к а. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?
М и х а й л о. Ну, про мене i далi посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнiв.
А н н у ш к а (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Iде). Посмотримо!!
М и х а й л о. От, освiта лакейська яких покручiв робить! З якого боку не глянь — паскудство. Але й Павло крайнiй песимiст! У всякiй мализнi бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Пiти ще приготувати набої: може, качок на Росi здибаю. (Iде до офiцини).
В И Х I Д VII
Iван Андрiйович i Шльома входять з бокової дорiжки.
I в а н А н д р i й о в и ч (в халатi, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, вiддати пшеницю за десятий?
Ш л ь о м а. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тiльки плюнеш — далебi, так!
I в а н А н д р i й о в и ч. Що ж вони, каторжнi, кажуть?
Ш л ь о м а. Та кажуть, — пан з нас iз жили тягне, а йому ще хоцетьця олiю видушити! Гвульт! Не пiдемо, та й уже! У нас, спасибi боговi та царевi, свої надiли єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись тi роки, що розпирали боки!
I в а н А н д р i й о в и ч. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти менi приготуй кiлька свiдкiв, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!
Ш л ь о м а. Щоб гiрше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутiть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нiкуди буде й ж хати випхнутись.
I в а н А н д р i й о в и ч. А що думаєш? Нехай пасуть, проклятi, по своїй пшеницi!
Ш л ь о м а. А пан тодi що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то вiн, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як вiск; хоч до рани клади!
I в а н А н д р i й о в и ч. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш вiд мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!
Ш л ь о м а. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обiйти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружнi веду; то треба — хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде отi кучугури з пiском їм слiчно* (*Слiчно — гарно (польськ.).) продати, взяти гiт* (*Гiт — хорошi (евр. з нiм.).) грошi! Хе-хе-хе!
II в а н А н д р i й о в и ч. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидiвським розумом, то будеш мати десять процентiв.
Ш л ь о м а. Цц-цц-цц! Далiбуг, антик буде! Тiльки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.
I в а н А н д р i й о в и ч. Який? Оцей кудлатий Павло?
Ш л ь о м а. Вiн. Часом бачу — на вулицi шепоче, а то й коло корчма… Воно розтлумаче, то й буде ферфал мiт ганцен* (*Ферфал мiт ганцен — пропала вся… (євр. з нiм.).) постройка.
I в а н А н д р i й о в и ч. Доброго гостя привезла нам панi! Одгодували, а вiн так дякує! От якби накрити, велике б спасибi було! Безштанько чортовий! Се вiн, се його дiло i за жнива; люде були як люде, а тут, дивись, — сколотились!
Ш л ь о м а. Шьо мужик? — клямка, кавалок жалiзо, а його вчать!
I в а н А н д р i й о в и ч. Треба цiй школi кiнець положити: годi iграшок!.. А що, як нащот грошей?
Ш л ь о м а. Ох, таке тепер на свiтi, цур йому! Нiхто нiкому не вiре… цц-цц-цц! Далiбуг!
Панi з Павлом проходять мляво через кiн. Iван Андрiйович з Шльомою одходять далi i жваво балакають.
В И Х I Д VIII
Iван Андрiйович, Анна Петрiвна, Павло i Жозефiна.
А н н а П е т р i в н а. Така тоска, нудота… нерви розбитi. Тiльки ви менi хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую…
П а в л о. Вам би краще було тiльки перележати в покої, а ви шпацiруєте.
А н н а П е т р i в н а. Чисте повiтря… Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєева 'Подводный камень'?
П а в л о. Та взяв. (Набiк). От причепилась потороча!
Проходять далi.
I в а н А н д р i й о в и ч (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо менi аж-аж треба!
Ш л ь о м а. Слухаю, пане! (Пiшов).
Жозефiна виходить з другого боку, смутна.
