здужають погубити наш український язик і літературу, нехай вони самі попереду вивчаться писати й говорити по-великоруськи. Теперішній язик 'Слова' і 'Свту' — то таке чортовиння, така нісенітниця, яку може, не соромлячись, подавати публічності один тільки чоловік — ренеґат, котрому нема в світі ні совісти, ні чести!
На Україні виписують 'Слово' і 'Свт' як диковину, щоб нареготатись досить над такими чудовищами, врівні з котрими звісний поет Тредьяковськийне тільки не смішний, але просто порядний.
Пани редактори! говорю вам певне, що ви краще вже й не вивчитесь по-великоруськи. Ми вчились в великоруських школах змалку, не знали іншого язика, та й то так говоримо по-великоруськи, що нас впізнає кожний через нашу мову, чиї ми сини і яких батьків діти. Куди ж вам змосковщити цілий край, коли ви себе не можете 'обрусить'?
В самій Росії вже падають ідеї московської старої партії. Уряд бачить, що не можна давити людей так страшно. А коли згасне ваше сонце, пане Дідицький, то вже настала й ваша пора згаснути навіки, бо ви — промінь того сонця. Язиком вашого 'Слова' ніхто не говорить, бо він є мішанина усяких старих і нових язиків. Ідеї ваші йдуть, пруться проти шерсти всієї європейської цивілізації. Історія викидає за двері 'Слово' і 'Свт', бо вони їй непотрібні, бо не мають в собі нічого живущого, проповідують одну смерть і самі очевидячки помирають.
Нам подобаєт рости, вам же умалятися!
.
Примечания
1
Сей докір відносився не до національности нашої, о котрій 'Современник' виразився дуже симпатично, тільки до тогдашньої німецької політики русинів (Прим. ред. 'Основи').
2
Література під помостом (потайна): так звали секретний журнал тодішній 'Земля и Воля', що виходив літографськими листками.
3
'Современник' і 'Русское слово' заборонено видавати в 1884 р.
4
Не можна не пожаліти нещасних читачів львівського 'Слова' Дідицького, котрий годує своїх пренумерантів такими новинками з 'Московских ведомостей', котрі навіть в Росії маються за дуже не нові і спізнені врівні з іншими газетами. — Авт. (І. Нечуй-Левицький).
5
Недавно газета 'Новое время' оповістила, що Катков в 1858 році писав письмо в Вільну до білоруса Яна із Сливина, редактора 'Teki Wilenskiej' на польському язиці і клопотав 'о сближении великорусской и польской литературы'! Ян напечатав письмо Каткова в своєму польському журналі (Прим. І. Нечуя- Левицького).
6
Перша перестала вже виходити, а другу в найновішім часі правительство застановило на шість місяців (Ред. 'Основи').
