— Дороги тут чудові.
— Але, мабуть, машини...
— Еге ж...
Піддавшись непереборному бажанню, Гетсбі обернувся до Тома, який привітався і дозволив відрекомендувати себе так, наче вони бачилися вперше.
— Здається, ми з вами вже десь зустрічалися, містере Б'юкенен?
— Авжеж, авжеж, — відповів Том з грубуватою чемністю, хоч видно було, що він цього не пам'ятає. — Пригадую — зустрічалися.
— Тижнів зо два тому.
— Так-так. Ви були тоді з ним — з Ніком.
— Я знайомий з вашою дружиною, — вів далі Гетсбі, вже майже визивно.
— Справді?
Том обернувся до мене.
— Ти мешкаєш десь поблизу, Ніку?
— Поряд.
— Справді?
Містер Слоун, недбало розсівшись у кріслі, участі в розмові не брав; дама теж спочатку мовчала, але після другої порції віскі з содовою раптом засяяла приязною усмішкою.
— Ми всі приїдемо на ваш наступний прийом, містере Гетсбі, — оголосила вона. — Не заперечуєте?
— Обов'язково приїздіть. Я буду дуже радий.
— От і чудово, — озвався містер Слоун, не виявляючи аніякісінького захоплення. — Ну, що ж, гадаю, нам час вирушати.
— Так швидко? — вигукнув Гетсбі. Він уже опанував себе, і йому не хотілося відпускати Тома. — Може... Може, повечеряємо разом? Увечері напевно приїде хто-небудь з Нью-Йорка.
— Ні, давайте краще поїдемо вечеряти до мене! — жваво вигукнула дама. — Всі — і ви теж.
Останнє стосувалося мене. Містер Слоун підвівся.
— Ходімо, — сказав він, звертаючись тільки до неї.
— Ні, справді, їдьмо до мене, — не вгавала вона. — Дуже вас прошу. Місця на всіх стане.
Гетсбі запитально подивився на мене. Йому хотілося поїхати, й він не помічав, що містер Слоун уже твердо вирішив обійтися без нього.
— На жаль, я не можу, — сказав я.
— Але ж ви поїдете? — наполягала дама, дивлячись на Гетсбі. Містер Слоун прошепотів щось їй в вухо.
— Ми зовсім не спізнимось, якщо виїдемо зараз, — голосно відказала вона.
— В мене немає коня, — мовив Гетсбі. — В армії мені доводилось їздити верхи, але коня я собі так і не купив. Проте я можу поїхати слідом за вами на машині. Перепрошую — я за хвилину повернуся.
Ми вчотирьох вийшли на веранду, і Слоун, відвівши даму вбік, засперечався з нею.
— Боже, він, здається, і справді збирається їхати до неї, — сказав Том. — Невже він не розуміє, що він їй ні до чого?
— Але ж вона запрошувала його.
— У неї буде звана вечеря, повно гостей, і всі — незнайомі йому. — Він насупився. — Цікаво, де він в біса познайомився з Дейзі. Їй-богу, може, в мене відсталі погляди, але, по-моєму, ми порозпускали своїх жінок. Вони стали надто самостійні, водяться хтозна з ким.
I тут містер Слоун і дама зійшли сходами й сіли на коней.
— Рушаймо! — сказав містер Слоун Томові. — Ми вже запізнюємося, час їхати. — А тоді до мене: — Скажіть йому, будь ласка, що ми не могли чекати.
Ми з Томом потисли один одному руки, з його супутниками я обмінявся досить холодним поклоном, вони рушили швидким клусом і зникли за густим серпневим листям саме в ту мить, коли Гетсбі з капелюхом і легким плащем у руці вийшов на веранду.
Видно, Тома занепокоїло те, що Дейзі їздить десь сама — наступної суботи він з'явився до Гетсбі разом з нею. Можливо, саме через його присутність вечір той видався мені якимсь гнітючим — і я запам'ятав його таким, несхожим на всі інші вечори в Гетсбі. I люди там були ті самі — чи, принаймні, такі самі, як завжди, — і шампанське так само лилося річкою, і, як раніше, вирував багато-барвний, багатоголосий натовп, але в усьому цьому відчувалося щось неприємне, щось таке, чого доти я там не помічав. А може, я просто встиг звикнути до Вест-Егга, навчився сприймати його як відособлений світ зі своїми законами й своїми героями, світ цілком самодостатній, бо іншим він себе й не мислив, — а тепер я раптом подивився на нього по-новому, очима Дейзі. Не можна без смутку дивитися чужими очима на те, до чого ти встиг призвичаїтися.
Вони приїхали, коли вже вечоріло; ми вчотирьох прогулювалися в іскристому сонмищі гостей, і з уст Дейзі раз у раз вихоплювалося знадливе переливчасте воркотання.
— В усьому цьому є щось таке збудливе, — шепотіла вона. — Ніку, якщо в тебе раптом виникне бажання поцілувати мене, ти тільки натякни, і я залюбки влаштую це. Просто вимов моє ім'я. Або покажи зелену
