вами, тату, рідні душі. З мамою. І з Орестом. З Юрком такого відчуття немає. Я думаю, ні, відчуваю, що через мене Орест від чогось великого відмовився. Може, пожертвував якоюсь метою в житті чи мрією. А тепер вона у нього знову є. Та до того ж ще і я є. Це так здорово!
- Ну, добре, іди готуйся до занять, а я поїду погомоню з тими людьми.
- Це дуже небезпечно?
- Для кого: для мене чи для них?
- Тату! Можна я про сьогоднішню нашу розмову розповім Орестові?
- Раз ви такі споріднені душі, то розповідай. Він же все одно нічим не зможе нам допомогти. Хіба що прийме до відома про твого брата.
- Тату, ви просто не знаєте Ореста. Він такий розумний.
- Я не сумніваюся, але мені треба вже йти.
- Щасти вам, тату.
- Дякую, рідна.
Орос вийшов з квартири і сів у маршрутне таксі, яке проходило біля ресторану «Лотос» на Дніпровській набережній Києва. Попрохав водія зупинитися біля розкішної споруди у східному стилі, що височила з води, притнута до граніту набережної. До неї вів різьблений з дерева широкий трап, вкритий килимовою доріжкою. Біля трапу стовбичив грум у чалмі й індійському вбранні, дхоті - шматку тканини, вигадливо просунутому між ногами і зав’язаному за поясом.
- У нас сьогодні санітарний день, - повідомив він Андрієві. - Ви до когось?
- У мене тут призначено зустріч. Я Андрій Орос.
- Маєте якісь документи?
- Лише пенсійне посвідчення. Але з фотопортретом.
Андрій простягнув своє посвідчення особи.
- Вибачте, але я вимушений перевірити вас на предмет сторонніх речей, - підступив ближче до Андрія грум.
- Ви хочете сказати зброї? Нема в мене зброї. А ось металічні предмети, сторонні, є: зуби в роті і куля в грудях.
Грум витріщив очі на Ороса, не розуміючи, жартує той чи ні. Доволі професійно обнишпорив Андрія і після цього запропонував пройти до ресторану. Там Андрія зустрів уже по європейському вбраний дебелий молодик, схожий на охоронника, який повів відставного майора через величезне головне приміщення, майже повністю вкрите різьбленням з дерева в стилі індійського штату Кашмір. В глибині зали охоронник підійшов до дверей, велика кількість котрих бовваніли через рівні проміжки в правій від головного входу стіні, і постукав.
- Увійдіть, - пролунав у відповідь владний голос.
Охоронник відчинив двері й відійшов у бік, пропускаючи Андрія. За накритим столом, заставленим всілякими приборами зі срібла, сидів відомий олігарх Бенгалуров. Андрій кивнув головою, вітаючи мільярдера. Той широким жестом показав на стілець.
- Сідайте, Андрію. Я вибачаюся за обставини нашої зустрічі, але я, як і ви, в усій цій історії - просто раб ситуації, що склалася. І часто-густо змушений діяти не так, як хотілось, а як треба.
- Ну, це вже перебільшення, - вступив у розмову Орос. - Нерідко ми самі ці обставини і створюємо. Наприклад, щоб виправдати свою злу волю.
- Може й так, - не став заперечувати Бенгалуров. - А ви, як я бачу, філософ. Напевно, університетська освіта дається взнаки?
- Ви про мене, як я розумію, немало знаєте.
- Вимушено знаю, на жаль.
- За освітою я соціолог і психолог, а не філософ. Хоч, в принципі, це близькі спеціальності.
- Давайте обідати, - запросив Бенгалуров Андрія до столу. - Це сприяє налагодженню контактів.
- Я щойно пообідав вдома, - спробував відмовитись Орос.
- Тоді, давайте зробимо так, - запропонував Бенгалуров. - Я буду вам розповідати, дуже стисло, про кожну страву на столі, а ви її не їстимете, а лише куштуватимете. Повірте, усе тут варте того, щоб хоча б раз у житті скуштувати. - обвів рукою стіл Бенгалуров.
- Знаєте, в мене перед зустріччю з вами чомусь пропав апетит.
- Щиро вам вірю. І все-таки дозвольте я покладу на вашу тарілку ось цієї страви. Потім розповім щось ексклюзивне про неї. Небагато знайдеться людей в Україні, які могли б похвалитися, що хоча б чули про неї, не кажучи вже про те, щоб їсти. Тим більше, в нашій державі майже немає людей, які б правдиво стверджували, що їм за столом прислуговував сам Бенгалуров. Ви згодні?
- Змушений з вами погодитися, - посміхнувся Орос, вперше з часу їх зустрічі.
«Господи, у що перетворилася Україна після того вбивства Президента, - подумав Андрій. - Колишня «шістка» із бандитського угрупування рекетирів, якого не раз заарештовували колеги Ороса з карного розшуку, людина, яка відсиділа за пограбування і згвалтування тринадцятирічної дівчинки, нині - олігарх, народний депутат, лідер партії. Чому я обрав для пострілу не те вікно? Де була моя знаменита інтуїція? Мабуть, просто доля в черговий раз відвернулася від мене і відУкраїни».
- Правда, неймовірно смачно? - Бенгалуров пильно дивився на Андрія, ніби читаючи його думки.
- Так, доволі смачно - підтвердив Орос, а сам подумав: «Я тебе, падло, годував би в’язничною баландою, а потім би із задоволенням розстріляв».
- Давайте поговоримо про вашу родину, - продовжив розмову Бенгалуров. - Вам пощастило з донькою, але не поталанило з сином. Зізнаюся відверто, я викупив його картярський борг у тих страшних людей.
«Хіба є ще страшніші люди за тебе? - подумав Андрій. - Що ж це за світ наш такий? Люди своїми руками будують пекло на Землі, та ще й при цьому ремствують на Бога».
- Вашу доньку я взяв під захист, - продовжував олігарх. - Це щоб ні в кого не виникло спокуси викрасти її і продати до гарему десь на Сході. Ви ж бачите, що коїться в країні - повна сваволя.
- Про це всі знають і говорять, - згодився Орос. - Ситуація увесь час погіршується, і, врешті-решт, неодмінно закінчиться такою собі диктатурою. Прийде до влади якийсь генерал - український Піночет - і наведе «порядок» залізною рукою. От тоді всім дістанеться на горіхи. Я навіть чув, що деякі організації орденського типу вже складають списки головних вітчизняних корупціонерів. Особисто я вважаю, що спеціально таких списків можна і не складати, достатньо просто відкрити часопис «Форбс», в якому щорічно з великою помпою оприлюднюється перелік усіх найбагатших людей України. От дебіли. Всі просто із власної шкіри пнуться, так хочуть потрапити до нього, задля престижу. І ніхто не розуміє, що насправді це фактично «розстрільний список».
- Згоден з вами, - Бенгалуров якось зажурено подивився у свою тарілку. - Так завжди було, так завжди і буде. Гітлер виник не сам по собі. Його створила повна сваволя і беззаконня Веймарської республіки. Сталін же захопив владу на фоні неймовірної корупції і повного морального занепаду НЕПу. Ви, мабуть, не знаєте, що під час НЕПу Санкт-Петербург, або Петроград, як його тоді називали, перетворився на справжній новий Содом, а Москва - на нову Гоморру?
- А ви, виявляється, теж філософ.
- Станеш тут філософом з такими справами.
- Що, дійсно все так погано?
- Гірше нікуди. Саме про це я і хотів би з вами погомоніти.
- Відверто кажучи, я не розумію, з чого вам так переживати? - здвигнув плечима Андрій. - Ви ж людина заможна, народний депутат, лідер парламентської фракції, і кажуть, що найкращий друг Президента. Чи не так?
- От і я думав, що найкращий друг… Є дві речі, які мене непокоять. Зверніть увагу, я змушений бути з вами абсолютно відвертим. Нинішній Президент у нас дурень, вибачте на слові. Він веде країну до катастрофи і може закінчити, як Сальвадор Альєнде або Ніколає Чаушеску. І нас за собою потягне. Стосовно «розстрільного списку», це ви дуже влучно помітили, але, коли все це ще трапиться: завтра, а можливо лише через 5-10 років?.. Зараз проблема, принаймні для мене, в іншому. Справа в тому, що я абсолютно точно знаю - Президент вирішив мене ліквідувати. Фізично.
- Звідки у вас така впевненість?
- Я ж кажу, це абсолютно достовірна інформація. І я не зможу вберегтись в принципі. Це лише справа
