тільки слідчої поліції, а й тюремної сторожі. Захищаючись перед цим терором та обороняючи свої права, українські політичні в'язні часто проводили голодівку. Але Степан Бандера, як Крайовий провідник ОУН, став на становищі, що боротьбу проти терору, стосованого до політичних в'язнів, повинні вести не самі в'язні голодівкою, бо вони й так уже виснажені своїм перебуванням у тюрмі, але їхні друзі, члени ОУН, що перебувають на волі. Тому проти когось із тюремних сторожів повинен бути застосований відплатний терор, а це спам'ятає всіх інших тюремних сторожів. А що найвідомішим серед українських в'язнів катом, який з насолодою знущався над політичними в'язнями, був підкомісар тюремної сторожі у Львові Владислав Кособудзький, тому й вирішено вбити саме його.
Одначе, атентат повинен був бути виконаним так, щоб атентатник щасливо утік без надто великого ризику бути спійманим. Тому для виконання цього атентату приступлено з великою обережністю.
Стеження за Кособудзьким з метою устійнити спосіб його життя й розклад його зайнять, щоб на підставі того вибрати найпридатніший для замаху момент, передано дівочому розвідувальному відділові Марійки Кос, із доручення якої це завдання виконали Віра Свєнціцька та Катря Зарицька. Виконанням атентату мав зайнятися, з доручення Підгайного, Роман Мигаль, маючи до помочі боївку Євгена Качмарського.
Використовуючи інформації з обстеження за Кособудзьким, укладено плян вбити його з допомогою бомби, підкладеної під крісло в кіні, куди Кособудзький часто ходив. З тією метою Бандера дав доручення лябораторії Карпинця у Кракові виготовити дві однакові бомби невеликої сили, які б важко поранили Кособудзького, але при тому не завдали б пошкодження іншим особам у кіні. Одержавши дві петарди, Бандера особисто випробував діяння однієї з них і, задоволений вислідом, передав другу бомбу Підгайному.
Для виконання замаху на Кособудзького зголосився Гриць Мацeйко-”Ґонта”, член боївки Качмарського. Петарду підкладено в кіні під крісло, на якому сидів Кособудзький, але вона чомусь не вибухла.[243] Тому плян знищити Кособудзького з допомогою бомби відкинуто, а вирішено застрілити його на площі кінських перегонів, куди він залюбки ходив. Але там при кількакратних спробах не знайдено сприятливого моменту для того, щоб після замаху атентатник міг непомітно втекти. Тоді Мацейко виявив бажання застрілити Кособудзького таки з ризиком власного життя. Він одержав згоду від своїх зверхників і почалася підготовка забити Кособудзького в ту хвилину, коли він після служби виходитиме з тюрми. Одначе, поки мав бути виконаний атентат, Мацєйкові доручено виїхати до Варшави, де підготовлявся замах на міністра Пєрацького. Атентат на Кособудзького мав виконати інший бойовик. Та швидко після цього прийшли масові арештування, викликані вбивством Пєрацького, а далі у зв'язку з вбивством Бачинського і Бабія, тому замах на Кособудзького не виконано.
Атентат на Юзефського
Теж невиконаним залишився й заплянований атентат на волинського воєводу Юзефського.
Юзефський належав до тієї самої катеґорії польських політиків, що Голуфко: вдаючи приятеля українців, він прагнув до перетворення Волині в мішану українсько-польську територію, а українців – у льояльних до польської держави громадян. Тому він, з одного боку, підтримував українських „політиків” типу Петра Певного та Скрипника, які при кожній нагоді деклярували від імени волинських українців беззастережну льояльність до польської держави, вважаючи, що українці повинні мати свою державу, але тільки на тих землях, що окуповані большевиками, – а з другого боку Юзефський поліційними методами не лише поборював український націоналістичний рух, а й впливи УНДО, „Просвіти”, „Рідної Школи” та кооперації, що просякали з Галичини на Волинь.[244] Для цього створив був т. зв. сокальський кордон: на прикордонні Галичини й Волині поліція пильно берегла, щоб на Волинь не проникали з Галичини навіть леґальні українські видання, а коли з Галичини їхав на Волинь хтось із національно свідомих та політично активних українців, то його з різних причин арештовувано й відсилано поза „сокальський кордон”.
Зорганізування атентату на Юзефською було доручено тодішньому Окружному провідникові ОУН у Луцьку Олександрові Куцеві, а виконавцем замаху мав бути бойовик Скопяк. Одначе, заки плян виконано, Куць і Скопяк були випадково арештовані й опинилися у слідчій тюрмі. Тим часом ув'язнено також Підгайного і Малюцу, які займалися тією справою, а тому виконання атентату не здійснено.
АРЕШТ БОЙОВИКІВ ОУН ПІД НАДВІРНОЮ
До невдач того періоду належить теж організування М. Лебедем-”Марком” у серпні 1933 року спеціяльного вишколу бойовиків ОУН. Цей вишкіл мав відбутися в Карпатах, у районі Ворохти. Учасники курсу маршували до місця призначення двома п'ятками, під проводом Юрка Онишкевича, а окремо несли для них зброю, потрібну на вишколі, два бойовики – Явнич і його товариш.
Ідучи неозброєні, як звичайні прогульковці, бойовики під Надвірною несподівано зустрілися 18 серпня 1933 р. з польською військовою стежою й дозволили притримати себе, не знаючи, що в той самий час поліція спіймала Явнича і його товариша та знайшла при них зброю.
[Арештованих бойовиків відставлено до слідчої в'язниці в Станиславові та переведено арешти зв'язкових, що допомагали відправити бойовиків з різних місцевостей на вишкіл. Великий політичний процес перед судом у Станиславові, що тривав три тижні, закінчився дуже гострим присудом: 16 підсудних засуджено на 172 роки в'язниці за приналежність до ОУН, транспорт і переховування зброї, аґітацію й поширювання нелеґальних друків.
Дня 19 липня 1934 року оголошено присуд, на основі якого засуджено: торговельного помічника зі Львова Володимира Явнича на 14 років в'язниці; урядовця „Дністра” Юрка Онищука, муляра з Луцька Володимира Гадюка, ґімназійного абітурієнта Гриця Барабаша і торг. помічника Петра Гоголя – по 13 років; торг, помічника Костянтина Петрощука – на 12 років; селян: Дмитра Корінця з Завадова (Стрийщина), Володимира Мороза з Підгаєччини і власника ресторану Івана Урбана зі Львова – по 11 років; столяра Володимира Бідулу з Бережан, селянина Василя Заставецького з Підгаєччини, маляра Івана Скоп'юка з Луцька і Гімн, абітурієнта Юрка Вінтонюка з Станиславівщини – по 10 років; Гімн, абітурієнта Михайла Вінтоніва з Станиславівщини – на 9 років; кельнерку Роману Чорну зі Львова і селянина Миколу Барана з Стрийщини – по 6 років в'язниці.]
ВАРШАВСЬКИЙ ПРОЦЕС[245]
Епілогом убивства міністра Пєрацького був голосний на ввесь світ політичний процес проти 12 членів Організації Українських Націоналістів, що відбувся у Варшаві від 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 року. На лаві підсудних тоді сиділи:[246]
1. Степан Бандера, літ 26, син українського священика, студент аґрономії у львівській політехніці; 2. Микола Лебедь, літ 25, абсольвент ґімназії; 3. Д-рія Гнатківська, літ 23, абсольвентка ґімназії; 4. Ярослав Карпинець, літ ЗО, студент краківського університету; 5. Микола Климишин, літ 26, студент філософії у краківському університеті; 6. інж. Богдан Підгайний, літ 31, абсольвент політехніки в Данціґу; 7. Іван Малюца, літ 25, студент львівської політехніки; 8. Яків Чорній, літ 28, студент університету в Люблині, 9. Євген Качмарський, літ 25, закінчив 5 кляс ґімназії; 10. Роман Мигаль, літ 24, студент львівського університету; 11. Катерина Зарицька, літ 21, студентка політехніки у Львові і 12. мґр. Ярослав Рак, літ 27, адвокатський конціпієнт.
