Січових Стрільців на горі Маківці в Карпатах, у липні 1936 року. Це свято, влаштовуване кожного року для відзначення боїв УСС проти москалів, було, звичайно, причиною зударів українських націоналістів з польською поліцією, яка різними дошкульними виступами намагалася перешкодити святкуванню. В 1936 році Маківка стала ареною кривавого зудару українських націоналістів з комуністичними запроданцями.
Заохочені своїм виступом у Нагуєвичах, комуністи плянували викликати замішання також під час святкувань на Маківці. Але коли під час Богослуження на площі перед могилами стрільців комунар Пона вигукнув перше слово „ганьба”, обурені присутні змасакрували провокатора на місці, а в дальшому вбили ще одного зухвалого комуніста жида-фотографа Люкса. Під час повороту з гори Маківки учасники святкувань повибивали вікна багатьом відомим комуністам у містечку Сколім.[282] Обурення 20-тисячної маси учасників свята було таке грізне, що присутня на святі польська поліція навіть не пробувала інтервеніювати, побоюючись за своє життя.
Вона провела масові арешти лише за кілька днів після святкування, ув'язнивши понад 50 осіб. Серед арештованих були тоді теж українські націоналісти: Ол. Гасин, Дм. Яців, Т. Охримович, П. Мірчук, В. Тимчій, В. Ключник, В. і Гр. Яворові та ін. Протягом тримісячного слідства звільнено з ув'язнення всіх арештованих, за вийнятком Теодосія Охримовича з Завадова біля Стрия. Пізніше його засуджено за „участь у масакрі” комунара Пони на 4 роки тюремного ув'язнення.
Вслід за Маківкою прийшли стихійно вибухлі криваві відплатні акції проти комуністів у різних місцевостях західньоукраїнських земель, під час яких згинуло кілька десятків провідних комунарів. При тому ані польська поліція, ані комуністична розвідка не могли довідатися, хто вбив даного комуністи. Коли ж бойовиків ОУН пощастило викрити, їх ставлено під суд, про що появлялися вістки в пресі, як наприклад:
23 і 24 червня 1937 року львівський окружний суд на виїздній сесії до Мостів Великих судив Зенона Бучму та Івана Лущика з Кам'янки – Бишків і Андрія Мися зі Сільця під закидом вбивства Михайла Білецького, комуністичного аґітатора з околиці Жовкви, що загинув 19 серпня 1936 р. На розправу була вислана поліцшна школа в Мостах Великих, як на одну з важливіших зразкових розправ. Суд засудив Івана Лущика на 4 роки, Зенона Бучму – на півтора року в'язниці, а Андрія Мися звільнив.
Така реакція з боку українських націоналістів викликала переполох серед комуністичних недобитків на ЗУЗ і вони припинили свої провокаційні виступи. Були теж випадки, коли деякі з них прилюдно вирікалися комунізму.
РОЗДІЛ 9
КРАЙОВА ЕКЗЕКУТИВА ОУН НА ПІВНІЧНО-ЗАХІДНІХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
У програмі діяльности ОУН, укладеної на Конґресі Українських Націоналістів 1929 року, передбачалося, що українські землі під польською окупацією становитимуть, під територіяльно-організаційним оглядом, два самостійні краї: Галичина і Північно-Західні Українські Землі – ПЗУЗ, тобто, Волинь, Полісся, Підляшшя та Холмщина. Але вже на початках організування мережі ОУН виявилася непридатність такого поділу в тогочасних умовах. Тому, замість плянованих двох „країв” з 5 областями кожний, охоплено всі українські землі під польською окупацією одним „краєм” з одною „Крайовою Екзекутивою ОУН на Західньо-Українських Землях” – КЕ ОУН на ЗУЗ. Це було конечне хоча б тому, що Львів був тоді центром українського політичного життя не лише для Галичини, а й для Волині, Полісся, Підляшшя та Холмщини, дарма, що поляки намагалися паралізувати його вплив на північно-західні українські землі. До того ж організований український націоналістичний рух ще не був на північно-західніх землях настільки міцним, щоб міг діяти самостійно, незалежно від Львова.
Але наприкінці 1934 року виявилося, що заходить потреба таки реалізувати постанову Конґресу Українських Націоналістів з 1929 року. В той час Микола Кос, Ярослав Старух та інші висунули пропозицію реалізувати згадану постанову й поділити під територіяльно-організаційним оглядом українські західні землі на два „краї” з двома окремими й самостійними Крайовими Екзекутивами, що могло б зміцнити поширення та поглиблення організаційної мережі на ПЗУЗ і активізувати маси українського громадянства до більшої суспільно-політичної праці. Це могли зробити тільки місцеві сили, а не прибулі з Галичини, яким на перешкоді стояв „сокальський кордон” і яких кожної хвилини могла спіймати польська поліція, як не бажаних на північно-західніх українських теренах „зайшлих”.
Особовий склад КЕ ОУН на Північно-Західніх Українських Землях
Полк. Євген Коновалець, як Голова ПУН, апробував цей проєкт і тому на початку літа 1935 року на північно-західніх землях була зформована перша окрема Крайова Екзекутива ОУН – КЕ ОУН на ПЗУЗ в складі: Микола Кос – Крайовий провідник на ПЗУЗ (травень-серпень 1935 і січень 1936 до серпня 1937 р.)[283]; Ярослав Старух – заступник Крайового провідника і політичний референт; Яків Бусел – організаційний референт; Ігор Шубський – референт юнацтва; Ростислав Волошин-”Березюк” – ідеологічний референт; Степан Пшеничний – референт пропаґанди (кольпортаж підпільної літератури).
Обласними провідниками на ПЗУЗ стали: Микола Скопюк, Володимир Робітницький і Микола Мостович. Згодом до КЕ ОУН на ПЗУЗ увійшло ще двоє сокальців: Василь Сидор, який після виходу з тюрми у вересні 1936 року зайняв пост військового референта, і Павло Мигаль-”Павур”.
Протипольська діяльність і послаблення комуністів
У швидкому часі поповнено теж склад Обласних Екзекутив, наладнано й усправнено організаційну мережу по всьому терені й розгорнено широку працю. Пожвавлена революційна діяльність ОУН несподівано скоро ліквідувала, досить міцні до того часу, впливи комуністів і закріплювала серед найширших українських мас впливи українського націоналізму. Бойові виступи ОУН проти польської окупаційної влади, масове відзначування українських національних річниць, висипування символічних могил борцям за волю України й посвячування їх під час частих зударів з польською поліцією – активізували українські народні маси Волині й Полісся в боротьбі за свої національні права та скеровували ту боротьбу на шлях націоналістичної революції.
На жаль, зовнішні вияви тієї широко розгорненої дії ОУН на ПЗУЗ не були відмічені тогочасною українською пресою так, як діяльність ОУН в Галичині, бо польська влада забороняла друкувати будь-які інформації про революційні виступи на Волині й Поліссі, а підпільна українська преса („Сурма”, „Розбудова Нації”, „Український Націоналіст”, „Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ”) на той час уже не появлялася. Але вже сам факт, що саме на Волині й Поліссі, в роки другої світової війни, зродилася й досягла перших імпозантних розмахів Українська Повстанська Армія, свідчить про ту велику підготовку до національної революції, проведену в обговорюваному нами періоді.
ТРИ ВЕЛИКІ ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ НА ВОЛИНІ[284]
Рівенський процес проти 13 костопільців в січні 1937 року
[Великі політичні процеси на Волині в 1937 році почалися розправою перед рівенським окружним судом дня 12 січня 1937 року проти селян з костопільського повіту. Акт обвинувачення закидував підсудним, що вони вели діяльність ОУН на терені повіту та підпалили кйгька домів у Костополі та Деражні. Справа групи 13 підсудних була окремо вилучена з ширшої справи, що стала предметом пізнішої, грудневої розправи в Рівному проти 55 костопільців.
Судова розправа проти 13 костопільців тривала три дні. Підсудних боронив д-р Степан Шухевич зі Львова. Перед судом стали 12 січня 1937 р.: Петро Левчук, Михайло, Антін і Павло Середа, Іридіон
