Олексюк, Платон Шелегеда, Дмитро Пушковський, Валентин Шаранович, і Федір Шаранович.
З володом гірського повіту: Іван Шумський, Іван Душний, Микола Рокицький, Володимир Кіслюк, Федір Шльома, Юліян Данилюк, Семен Гуліта, Антін Озерів, Клим Гавронський, Хома Дячук, Василь Лещук, Петро Форенський, Рафаїл Семенюк, Степан Панасюк, Олекса Кушнірук і Микохір Гловачук.
З горохівського повіту: Олекса Багнюк, Опанас Надушкевич, Афоній Черняхівський, Іван Филипович, Іван Гладун і Василь Бежинський.
З Галичини: Осип Грицак, Михайло Коржан, Василь Ривак і Микола Кос”.]
ПОЧАТКИ ПАРТИЗАНСЬКОЇ ПІДГОТОВИ
Найбільший розмах у той час виявила військова референтура КЕ ОУН на ПЗУЗ під керівництвом Василя Сидора. З його ініціятиви були створені окремі повстансько-бойові відділи „Вовки”, що їх можна вважати за передвісників відділів УПА. З найкращих бойовиків ОУН творено окремі невеликі відділи, що повністю переходили в підпілля, „у ліс” і провадили рейди по Волині й Поліссі, виконуючи по дорозі різні саботажні акції чи атентати на польських поліціянтів. Вістка про один такий зудар проникла була на сторінки преси. А саме: в листопаді 1936 року польські газети подали що в Ковлі під час зудару з поліцією. згинули два члени ОУН – Никитюк і Силюк, котрі, як твердила поліція, вже перед тим убили трьох поліціянтів, а під час останнього зудару перші почали стріляти до поліції.
Перша група „Вовки”, за свідченням її члена П. Башука, діяла під проводом Василя Макара-”Сіроманця” і нараховувала 25 бойовиків.
Цю широко запляновану акцію творення підпільно-партизанських відділів перервали арешти в серпні 1937. року, які згодом захопили ініціятора й керівника згаданої акції – Василя Сидора.
Важливу ролю в політично-освідомлювальній праці ОУН на Волині й Поліссі відіграв згаданий уже львівський тижневик „Нове Село” та його додаток „Молоде Село” (за редакцією Петра Мірчука), після того, коли в його редакції стали працювати Ярослав Старух, Борис Левицький та інші. Організуючи працю ОУН на ПЗУЗ як заступник Крайового провідника ОУН на ПЗУЗ, Ярослав Старух використав мережу ОУН для масового поширення тієї газети по селах і хуторах Волині й Полісся.
Крім того, КЕ ОУН на ПЗУЗ видавала й поширювала теж велику кількість підпільної літератури, але це були, звичайно, лише різні принагідні летючки й відозви ОУН. Періодичного підпільного видання КЕ ОУН ПЗУЗ зорганізувати не встигла.
Окремим відтинком праці КЕ ОУН на ПЗУЗ було пачкування літератури ОУН до підбольшевицьких частин Волині й Полісся. На жаль, цю діяльність викрила в серпні 1937 року польська військово-політична протирозвідка й у висліді того проведені польською поліцією арешти серед провідного членства на Волині перервали її на деякий час.
Епілогом тієї широкорозгорнутої праці першої Крайової Екзекутиви ОУН на ПЗУЗ був політичний процес проти 23 членів ОУН, що відбувся в Рівному в травні 1939 року.
У перших днях серпня 1937 арештовано в Мізуні „на підставі довірочних інформацій”, як було сказано в акті обвинувачення, Миколу Коса, а 9 жовтня того самого року в Моршині біля Стрия Ярослава Старуха, котрий перебував там на лікуванні. Обидвох арештованих польська поліція перевезла на Волинь, де під час слідства стосувала до них середньовічні тортури. Про ув'язнення згаданих членів ОУН поліція не дала пресі жадного повідомлення, ані не хотіла дати вияснень родинам арештованих щодо їхньої долі й причини та місця їхнього ув'язнення. На всі запитання рідні не лише поліція, а й вища адміністраційна влада відповідала, що їм нічого не відомо про арештованих.[291] Щойно безпосередній запит матері Старуха до канцелярії президента польської держави вияснив, що сталося з Косом і Старухом.[292] З доручення президента мати Старуха одержала змогу побачитися з сином і тоді вийшли на яву варварські методи польської поліції під час переслухування арештованих.
Восени 1937 року поліція провела масові арешти по всій Волині; в одній лише Костопільщині арештовано приблизно 50 осіб. Але ні слідство проти Коса і Старуха, ні масові арешти не дали польській владі матеріялу для судового процесу проти арештованих.
Одначе, в серпні 1937 року польська військово-політична протирозвідка виявила, як згадано, мережу ОУН, що займалася пачкуванням націоналістичної літератури на підбольшевицькі частини Волині й Полісся і це дало поліції та прокуратурі точку зачепу для влаштування великого процесу проти „керівників ОУН на Волині й Поліссі”. Цікаво, одначе, що й під час процесу акт обвинувачення спирався в основному не на зізнаннях підсудних, а на „конфіденціональні інформації”.
ВЕЛИКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС У РІВНОМУ 1939 РОКУ
Процес відбувся в Рівному 22-26 травня 1939 року. На лаві підсудних сиділи: 23 молоді українці з Волині, Полісся й Галичини, обвинувачені в „державній зраді”, що її вони вчинили через приналежність до „збройно-революційної підпільної організації ОУН” та через свою діяльність із метою відірвати від Польщі її „зємє всходнє”, тобто, західньоукраїнські землі.
У висліді процесу були засуджені: Микола Кос і Ярослав Старух – по 13 років, Яків Бусел, Степан Пшеничний, Ігор Шубський, Михайло Коржан і Василь Ривак – по 12 років, Микола Скопюк і Володимир Робітницький – по 10 років, Микола Мостович – 9 років, Олександер Бжола – 8 років, Дмитро Епік – 7 років, Анатоль Кабайда – 6 років, Анісій Селенина – 3 роки, Петро Тишковецький, Леонід Мостович, Олександер Клочко, Теодор Смалійчук – по 2 роки, Тарас Степура – на півтора року тюремного ув'язнення. Трьох підсудних – Ростислава Волошина-”Березюка”, Ольгу Андрущенко та Івана Хлопецького – звільнено через нестачу доказів їхньої вини. Підсудних боронили адвокати: д-р В. Старосольський і д-р Ст. Шухевич зі Львова та д-р Н. Підгірський з Ковля.
Перша Крайова Екзекутива ОУН Північно-Західніх Українських Землях своєю широкорозгорненою працею відіграла важливу ролю в поширенні й закріпленні українського революційного націоналізму на окупованих поляками землях Волині й Полісся.
Нову Крайову Екзекутиву ОУН на ПЗУЗ очолив після того Іван Скопюк-”Сатана”, його заступником став А. Закоштуй-”Василь”.
РОЗДІЛ 10
БОЙОВІ ВИСТУПИ ОУН В ГАЛИЧИНІ
У час, коли бойові виступи були обмежені Проводом ОУН на західноукраїнських землях, ішлося, очевидно, про засаду. Але для членів революційної організації, якою була ОУН, ця засада повного відтягнення революціонерів від бойових виступів була цілком незрозуміла. Вони припускали, що до цього примушує Провід нестача відповідних бойовиків. І тому низка клітин ОУН, вважаючи себе спроможними зорганізувати й провести бойові акції, робила це інколи відрухово.
Замахи на війтів і поліційних службовців
Так проведено було, на зразок давнішої діяльности ОУН, насамперед низку замахів на війтів, що були „хрунями”.
Наприклад, у 1935 році виконано замах на війта С. Мартиновича в с. Купчинцях, пов. Тернопіль, В. Ількова в с. Угринові, пов. Станиславів, у листопаді 1938 року застрілено солтиса А. Розвадовського в с.
