правильні документи і прямували туди, куди вони мали доручення.
Я перебрав свої функції та деякий виряд від зв'язкових УВО, якими були за чергою інженери К., З., і Л. По виїзді з Данціґу всі вони працювали на теренах Польщі й ні одного разу не мали до діла з поліцією.
Від 1929 до 1934 року осередок в Данціґу був найважливішим оперативним пунктом ОУН в дорозі до Краю і з Краю. За той час пройшли через Данціґ десятки тисяч примірників „Сурми” та інших революційних видань до Краю, тому що всякі інші дороги, особливо через Карпати були важкі, коштовні та ще більш небезпечні... Ці транспорти переводив не якийсь спеціяльно для цього вишколений штаб, але люди, які уважали таку роботу своїм національним обов'язком і не шукали в цій готовості особливого геройства ... До послуг у транспортах підпільної літератури ставали навіть члени нашої тодішньої Парляментарної Репрезентації. В конспіративній кімнаті вони пакували „Сурму” і везли до Варшави, чи аж до самого Львова і ані одно число з тих транспортів не попало в руки польської поліції... (Рискували) оті батьки родин, поважні досвідом і віком громадяни, поставлені тоді на найбільш відповідальних постах нашого суспільного і політичного життя. Я ще сьогодні з пошаною клоню голову перед тими, без сумніву вийнятковими, представниками нашої старшої ґенерації. Ми могли з ними не погоджуватися у справах тактики наших визвольних змагань, але вони розуміли конечність існування нашої Організації і давали їй свої послуги. Годиться підкреслити, що поміж ними були теж і члени нашого священичого стану.
Для легшого переведення транспортів була створена в Ґдині спеціяльна станиця, були побудовані власні середники транспорту, і станиця ця проіснувала біля півтора року, вона була в час створена і в час нами самими зліквідована і в цьому випадкові, хоч перевезено тисячі примірників „Сурми”, ані одно число не попалося в руки польської поліції...
В Данціґу була створена полк. Є. Коновальцем окрема референтура для справ Сполучених Штатів, Канади і Південної Америки. Керівники Українського Народнього Союзу, Стрілецьких Громад, тодішнього ОДВУ, редактори „Свободи”, „Народньої Волі”, „Нашого Клича” і других часописів: д-р Скегар, інж. Куропась, Василишин, Мусійчук. Задорецький і леґіон наших прикладних громадян за океаном будуть пригадувати собі той живий контакт, який тоді між нами існував...
Через Данціґ переходили всі грошеві посилки з-за кордону до Краю і не було ані одного випадку, щоб така посилка не дійшла на місце призначення. Маю враження, що польська поліція до сьогодні не знає дороги, якою ми при цьому користувалися. Тому брехнею є твердження.... що здобуті ексами гроші йшли з Краю на удержання станиць за кордоном. Якраз навпаки малася справа.
З хорватами лучило нас спільне стремління до незалежности і тому ми помагали собі взаємно всюди, де могли. В Данціґу друкувалась підпільна газета хорватського незалежного руху „Хрватска Држава”. З Кватерніком, чільним членом проводу хорватських усташів, що пізніше став першим міністром військових справ Нової Хорватії, лучило мене довге знайомство. Визнаючись добре на данціґському терені, я допоміг йому у всьому, шо було потрібне для влаштування друку згаданої газети, а відтак у всьому, що було потрібне для ведення інших його справ.
Згадавши про таємну конференцію військового значенні про мобілізаційні пляни, А. Федина пише:
Полковник Коновалець, як колись Хмельницький чи Мазепа, дивився далеко вперед і шукав можливих союзників для українського визвольного руху. Він завжди клав велику вагу на військову ділянку і тому її особливо форсував. Він старався про приміщення молодих членів Організації в старшинських школах в армії голляндській, італійській, німецькій, литовській. На деяких місцях це йому пощастило, на деяких ні. Також і ці члени Організації переїжджали через Данціґ. А хто колись довідався про це?
В Данціґу існував заснований мною Відділ ОУН, до якого входили найактивніші студенти з найвиразнішим національним ідеологічним оформленням. Членство у Відділі не було таємним так, як ОУН є політичною Організацією і за кордоном ніде не є забороненою. Хто з данціґських студентів включався в роботу крайову, той переходив там автоматично в підпілля згл. в анонімність. Це були дві цілком окремі справи, про які на терені Данціґського Відділу ніколи не говорилося, тобто члени ОУН в Данціґу про себе не знали, хто був з них включений в крайову роботу, а хто ні. Данціґський Відділ мав за завдання закріпляти політичну свідомість своїх членів та підготовити їх до громадського життя під кутом націоналістичної ідеології. Провід ОУН стояв на цілком правильному становищі, що в парі з активним спротивом мусить йти наша визвольна політика, як в Краю, так і за кордоном. Нам було ясно, що якщо в політичній дії ми не хочемо бути тільки предметом, але хочемо бути незалежними від чужих впливів, то мусимо безпосередньо активізуватися в біжучих політичних комбінаціях; було ясно, що політичну концепцію відносно нашої Батьківщини ми мусимо творити самі і мусимо самостійно її вести, якщо не хочемо, щоби другі нам її диктували. Тільки завдяки такому ясному поставленню справи ми маємо нині, як результат, такі поважні осяги в нашій визвольній справі на міжнародньому полі. Завданням провідництва в Данціґу було впливати на формування світогляду членів саме в згаданому напрямі.
А в дальшому місцевий Відділ мав вплив і держав палець на живчику всього, як культурно-освітнього, так організаційного життя нашого студентства. Всі принципіяльні справи в тодішньому житті наших студентів вирішувалися на сходинах Відділу. Ключеві позиції особливо в загально-студентській організації „Основа” обсаджувалися з правила або націоналістами або їх прихильниками. [305] Що наша лінія, продовжувана в житті студентства була правильною, показав факт, що українське студентство на терені Данціґу добувало собі чимраз краще признання не лише з боку професури та керівництва політехніки, але також з боку урядових кругів. Згодом навіть виріжнювано українське студентство перед усіми іншими чужинецькими студентськими групами. Коли до поляків застосовувано „нумерує клявзус” тобто обмеження в приниманні на політехніку, тоді кожного українця принимано без ніяких труднощів. Данціґська Політехніка була одною з небагатьох високошкільних установ закордоном, яка признавала нашим студентам студії на українському тайному університеті у Львові. Ректори і професори політехніки брали щораз живішу участь в наших студентських імпрезах, а зокрема бували на комерсах наших студентських корпорацій. Нашим потребуючим студентам уділговано вкінці, як єдиній чужонаціональній групі, стипендії з фонду Гумбольдта. Поза німецькими студентами були тільки українці, які мали право являтись на політехніці в студентських барвах. Поляки силою і демонстраціями домагались того самого права, але леґально його ніколи не одержали. Німецький студент в барвах завжди уважав себе вищим від студента чужинця. Він міг чужинця вдарити в лице, плюнути йому в очі і чужинець міг за це внести скаргу до цивільного суду, але ніколи не міг пробувати вирішувати такі справи дорогою почесного студентського суду. Ми добились до того, що українські студентські корпорації „Чорноморе”, „Зарево” і „Галич” стали „б'ючими” корпораціями з повним правом давання і одержання сатисфакції. Згорлжевич, Бачинський і я вели довгі переговори з представниками німецького студентства і добились до того, що всі три згадані українські студентські корпорації були прийняті до т. зв. „Ваффенрінґу”, тобто „збройного звена”, а тимсамим вповні були зрівняні з німецькими корпорантами. Від цього моменту кожну бундючну образу українського студента мусів німець змивати власною кров'ю на шаблі. І такі випадки були. Мені невідомо, щоби колинебудь раніше або пізніше на інших високих школах за кордоном українське студентство добуло собі таку сильну позицію.
Для українських студентів було уможливлено вправи в малокалібровій стрілянці, в киданні ручними ґранатами і взагалі у військовому спорті і мені невідомо, щоби хтось мав з цього приводу якісь труднощі в Краю.
Крім явного Відділу ОУН були ще в Данціґу строго конспіративні групи. Для більшої справности і безпеки я застосував до них не трійкову, а двійкову систему. Було дві двійки хемічні, одна для зривних матеріялів і одна для особливих доручень. Всі вони в міру своїх сил, вільного часу і своїх спосібностей виконували доручену їм роботу. Всі члени цих двійок по виїзді з Данціґу працювали в Краю чи на теренах Польщі і хто колинебудь довідався про їх підготовку в Данціґу?
В Данціґу була влаштована хемічна лябораторія Організації, яка мала свою власну програму праці. В Данціґу був приміщений арсенал і бойовий виряд Організації. З Данціґу в останньому часі мойого побуту робились приготування до влаштування трьох зв'язкових пунктів на терені Краю та Польщі, які мали бути виряджені в короткохвилеві радіоапарати і в той спосіб мали відтяжити Організацію від поважних витрат, зв'язаних з особистими поїздками та зустрічами. Це все ще не всі вияви організаційної праці.
За моєю редакцією виходив в німецькій мові друкований на цикльостилі неперіодичний „Інформаційний Бюлетень” про українські справи для місцевої преси, бібліотек, інститутів і зацікавлених
