стор. 36.
114
[36] „Америка”, ч. 14, 6 липня 1933.
115
[37] „Америка”, ч. 39, 4 квітня 1933.
116
[38] „Америка”, ч. 45, 20 квітня 1933.
117
[39] „Америка”, ч. 81, 20 липня 1933.
118
[40] За „Розбудовою Нації”, листопад-грудень 1933.
119
[41] „Америка”, ч. 150. 29 грудня 1934.
120
[42] Дмитро Соловей: „Голгота України”, стор. 231.
121
[43] С. Николишин: „Націоналізм у літературі на Східньо-Українських Землях”, стор. 36; Дм. Соловей: „Голгота України”, стор. 232-233.
122
[44] Енциклопедія Українознавства, стор. 784.
123
[45] „Америка”, ч. 83, 18 липня 1936.
124
[46] „Америка”, ч. 117, 8 жовтня 1936.
125
[47] Енциклопедія Українознавства, стор. 784.
126
[48] М. Селешко: „Причинок до історії Вінницьких могил” („Новий Шлях”, Вінніпеґ, ч. 37, 13 травня 1950); Дмитро Соловей: „Голгота України”, стор. 261-267.
127
[49] Обговорюючи у своїй праці „Голгота України” справу підпільних організацій в УССР, Дмитро Соловей приходить до висновку, висловленого у формі катеґоричного твердження, що в дійсності жодних підпільно-революційних організацій в УССР ніколи не було й бути не могло. Якщо ж про щось таке говорилося, то насправді це була або вигадка еміґраційних фантастів, або – большевицька провокація. Так само думає і публіцист Панас Феденко та інші соціялістичні партійці. Одначе, про вартість їхніх тверджень свідчить хоча б те, що і в 1945-47 роки, коли крізь „залізну заслону” стали пробиватися ще тільки загальникові вістки про боротьбу ОУН-УПА проти большевиків, то Феденко, Соловей і їхні однодумці виступили як „єдинокомпетентні знавці відносин в УССР” і теж катеґорично твердили, що й УПА і ОУН та їхня боротьба – це тільки вигадки еміґраційних фантастів, або большевицька провокація, бо... вони знають, що в умовах большевицького терору жодне протибольшевицьке підпілля існувати й діяти ніколи не може.
