[11] У своїх працях „Дух, що тіло рве до бою” і „Дрижить підземний гук” Зиновій Книш твердить, начебто саботажна акція вліті 1930 року була ділом тільки деяких членів Крайової Екзекутиви ОУН, а саме: референта Юнацтва І. Ґабрусевича та що УВО і сотн. Ю. Головінський рішуче були проти тієї „забави хлопців з вогнем”. Наведена нами відозва Команди УВО з жовтня 1930 р. є повним запереченням цих тверджень Книша, бож у ній Команда УВО признається до ініціювання й участи в саботажній акції, окреслює її як виразну революційну дію масового характеру, визнає корисність тієї акції в пляні революційної дії українського націоналістичного підпілля і відмічає справність організаційного апарату, що проводив саботажну акцію. Отож ясно, що знецінювання саботажної акції є висловом виключно особистого наставлення З. Книша і що він свою власну настанову підсуває сотн. Ю. Головінському та Команді УВО. А ворожість самого З. Книша до тієї акції випливала з того, що її проводила новопостала ОУН, яка була причиною його деґрадації з бойового референта в Крайовій Команді, – єдиної до того часу революційної української формації УВО, – на пост провідника тільки однієї ланки УВО, що перетворилася в референтуру ОУН.
143
[12] Конспіруючись, Гриць Пісецький сказав був своїм батькам, що він виїжджає на пластовий водний табір, а тому мусів одягнути пластову сорочку. Напад під Бібркою та судовий процес проти його учасників докладно описав З. Книш у своїх книжках: „Дрижить підземний гук”, Вінніпеґ 1953. та „Дух, що тіло рве до бою”, Вінніпеґ 1951.
144
[13] Напади на поштові уряди та поштові вози з грішми називалися в революційно-підпільній літературі і поміж членами підпілля „екси” – скорочена назва вживаного польською владою вислову „експропріяційні акти”, себто акти відібрання власности від когось, в цьому випадку відібрання грошей від польської влади.
145
[14] З. Книш у своїй праці „Дух, що тіло рве до бою” пише, немов би з боку ОУН висунено ще третю вимогу, а саме: щоб бльок українських партій запевнив два мандати для представників ОУН. Це не відповідає правді. Навпаки, два мандати для ОУН, як винагороду за підтримку під час виборів, пропонували українські партії, але Організація рішуче відкинула цю пропозицію, як суперечну з основною поставою ОУН до польського окупаційного уряду.
146
[15] „Розбудова Нації”, чч. 9-10 за вересень-жовтень 1930 р.
147
[16] Для характеристики ситуації наведемо такий факт. Пастирський лист єп. Хомишина викликав обурення серед українського громадянства й зустрівся з критикою навіть офіціозу УНДО, щоденника „Діло”. Критика „Діла” в свою чергу обурила оборонців єп. Хомишина і тому його орган „Нова Зоря” заявив: „Лизати комусь руки в час, коли свищуть буки, оферувати кров свого народу для фантастичних цілей, заскакувати по міністерських покоях і рівночасно вдавати непримирливу позицію, критикувати виступ Владики і рівночасно випиратися, що це не критика, – то чейже не є ніяке становище, гідне людей, які себе шануть”.
148
[1] Про це оповів під час свого процесу перед польським судом (що відбувся у вересні 1933 року) провокатор Роман Барановський. Поліційний радник Івахув, який виступав як свідок на тому процесі, подав, що Барановський радився в нього, чи приймати пропозицію Сайкевича. Івахув порадив прийняти, але, як твердив на процесі, – „з того чомусь нічого не вийшло”.
149
[2] З інформації Романа Барановського, що їх він передав польській поліції, виходить, що йому не вдалося докладніше розвідати про хід і постанови Конференції; повідомляючи поліцію про факт відбуття Конференції, Барановський твердив, що нею проводив Сайкевич, а Зенон Коссак „був тоді обраний організаційним референтом КЕ ОУН”.
150
[3] Улад Українських Старших Пластунів.
151
[4] Друкуючи цей некролог, ПУН, з конспіративних причин, не вважав за Доцільне подавати офіціяльно, що Степан Охримович був Крайовим Провідником ОУН, а тому лише таким способом зазначив зміну на його організаційному пості.
152
[5] В тодішніх українських публікаціях чи пресі писано „Ніжанковський”, а не „Нижанківський” чи „Нижанковський” – (Ред.)
