А потом картинка зіпсувалася. Якийсь недобрий чоловік попросив стишити музику. Він, напевно, не був естетом, а чи то просто не володів тільки-но відкритою нами таємницею жіночих чарів.
Того дня ми сиділи у кафе до самої ночі. Експериментували. Робили музику голосніше, тоді тихше, потім зовсім вимикали. І встановили закономірність - ефект з’являється в той момент, коли музика заглушає зміст слів, але ще не перекриває голосу. Ледь голосніше - і гаплик. Голос має бути чутно. Слова - ні. Спробуйте самі - переконаєтеся.
Учені твердять, що жінки вісімдесят відсотків інформації передають не словами, а іншими способами - мімікою, жестом, тембром, тобто безпосередньо. І тільки двадцять відсотків - словами. Виявляється, ці двадцять відсотків і є вирішальними. Не сприймаєш їх - і все гаразд.
Любі жінки, говоріть французькою! Це така мелодійна, красива мова. Що з того, що ми її не розуміємо? У цьому ж самий циміс! Ви все одно зможете передавати цілих ВІСІМДЕСЯТ відсотків інформації. Цього цілком досить. Оце вам, до речі, і секрет чарівності панянок дев’ятнадцятого століття. Ні - не криноліни і не буклі. А винятково французька мова.
Не женіться ви за цими нещасними двадцятьма від-сотками. Все одно зміст жіночих слів тільки каламутить чистоту чоловічого сприйняття. Повірте - ви більше втратите. Вдумуючись у слова, чоловік не може сприймати іншого. Зрештою, основні тези можна висловити жестами - ми зрозуміємо.
Любі політики, беріть за приклад жінок! Все одно найкращим оратором майдану була Юля. Її посмішка надихала людей. Її націлені у Всесвіт очі кликали до боротьби значно більше за вуста, які тиждень поспіль обіцяли оприлюднити переможний план революції, але так і не оприлюднили.
Спотворене отруєнням обличчя лідера нації, жовтогарячі прапори над стотисячним натовпом - усе це виглядало крутіше за Голлівуд. Але слова! Щасливі ті люди, які не розуміли або не розбирали їх у суцільному галасі.
Народний президент вкотре розповідав про те, як пас корів на рідній Сумщині. Мороз читав саморобні вірші. Брати Клички спеціально приїхали з Америки, аби повідомити з трибуни, що 21 числа сталася фальсифікація і люди вийшли на Майдан, наче ми цього і без них не знали. Не говорячи вже про дрібніших зірок, які мало не дослівно повторювали заяложені тези одне одного.
Слухайте, а хто їм усім пише промови? Невже самі стараються? Тоді радимо скористатися послугами професіоналів.
Згадується інша історія. Як один наш емігрант у старі часи пішов в Америці до дантиста. Той подивився на його радянські олив’яні пломби і розвів руками: “Ну навіщо ви так?! Можна ж було звернутися до стоматолога!”
Однак промови - не зуби. Тут можливий інший варіант. Шановні політики, якщо не можете знайти кваліфікованих спічрайтерів, дуже радимо остаточно перейти на французьку. Слава Богу, поки її тут мало хто розуміє.
На цьому слові бувайте здорові.
Au revoir.
Главред, www.glavred.com, 2005 р.
Принцеса Зебунніса як класик української літератури
Я дедом - казак,
Другим - сечевик,
А по рожденью - грузин.
В.В. Маяковський.
Культурна приналежність письменника Булгакова давно тривожить громадськість - чий він, наш чи російський? Та і з сучасниками не все зрозуміло. Вони часто живуть у Києві, Харкові, Дніпропетровську, а видаються в Москві та Пітері. Пишуть російською, але із задоволенням споживають сало. Як тут розібратися?
Ми давно твердимо, що не можна українську книжку робити з російських слів. Це все одно, що дерев’яний будинок робити з каменю.
А нам кажуть - ці люди живуть в Україні. Вони патріоти. Вони приносять славу Україні…
Ми говоримо - хто де живе, не важливо. Оно Шевченко жив у Петербурзі, то росіяни ж не записують його до своїх. Горький, наприклад, жив на Капрі, Тургенєв теж не вилазив з Італії.
А нас у відповідь питають - чи виграє українська культура, якщо з неї викреслити Булгакова?
І тут нам стало соромно. Дійсно, українська культура і без того пригнічена, а ми ще й письменників з неї викреслюємо. Хочемо відновити справедливість і записати Булгакова назад. Не дивлячись на його українофобію. А заразом повернути й Алєксандра Солженіцина. Щоправда, він ідеолог відновлення Російської імперії, але за власним зізнанням “єдва лі не наполовіну украінєц”.
Тільки є побоювання, що ми загубили ще якогось генія тільки тому, що він не писав українською. Несправедливо.
От, наприклад, Джозеф Конрад. Народився на Житомирщині і потім все життя бачив уві сні рідне Полісся. А ми його так легко віддали в чужі руки. Відновлюємо справедливість і повертаємо народові його генія. Зустрічайте українського письменника Джозефа Конрада. Англійську зараз знають - якось прочитаємо.
Сер Вальтер Скотт, як твердить його родовід, був прямим нащадком французького короля Капета Великого, а той, як відомо, - сином Анни Ярославни, доньки Ярослава Мудрого. Хіба не знайдеться такому місце в українській культурі?
Наступним у черзі стоїть Оноре де Бальзак. Вінчався у Бердичеві. Жінка чи то полячка, чи українка, швидше за все, останнє. Знаючи характер українських жінок, певні, що вона мала великий вплив на чоловікову творчість. Тож пропонуємо не викреслювати з української культури Бальзака, а навпаки - поставити його поруч з Конрадом та Скоттом, дарма що француз.
Якось були ми на концерті чудового українського гітариста (щоправда, кримсько-татарської національності) Енвера Ізмайлова. Виходимо з Будинку Офіцерів і натикаємося на табличку: “Тут жив видатний… борець… діяч… ШАМІЛЬ”. Так, той самий Шаміль, який просто Шаміль, а не Басаєв. Той, який іще з Лермонтовим воював. Виявляється, він теж український борець і діяч. Чи ви хочете сказати, що в Києві він припинив свою боротьбу?
Взагалі заслання відкривають широке поле для справжнього дослідника. У нашому рідному Очакові стояла мазанка, у якій роки вигнання провів видатний осетинський поет Коста Хетагуров. Так скажіть, хіба можна вилучити його вірші з української культурної спадщини? Бреше меморіальна табличка. Це насправді був видатний український поет-революціонер Коста Хетагуров. Він, щоправда, писав осетинською, але хіба це гріх?
Згадаємо, що завдяки засланням до Одеси та Кишинева Пушкін може претендувати на статус класика російської, української та молдавської культур одночасно. Не гірше за Софію Ротару. А якщо згадати про негритянське походження класика, то й Ротару Алєксандр Сєргєєвіч переплюне. Одне слово - геній.
Відносно Шолом-Алейхема запитання є? Хто сумнівається у його приналежності до української культури, два кроки вперед! А Достоєвський зі своїм дідусем - греко-католицьким священиком?
Отож.
Не можна так безвідповідально розкидатися класиками. Не по-хазяйськи це. А краще уважніше глянути під ноги, може ще якісь нічийні генії знайдуться?
У давні часи в Індії царювали Великі Моголи. Країна процвітала, індійці славили мудрих завойовників і вчили їхню мову - фарсі, тобто перську. При дворі окупантів цвіла пишним цвітом культура і давала плоди
