Киньте. Якщо ви сьогодні їх не бачите, то у минулому й поготів. Образ велетів духу писався у часи, коли не існувало жовтої преси, а якби вона була…
Машина часу вам потрібна для того, аби бути присутнім при історичних подіях? Побачити, як Гітлер відкликає підпис Німеччини з Договору про ненапад з СРСР? Чи ще раз пережити момент, коли його колега по соціалістичній партії Мороз відкликав свій підпис з Коаліційної угоди?
Недарма журналісти та письменники одразу шукають історичних паралелей на будь-яку політичну новину. І одразу знаходять.
Опинитися у минулому - це дуже небезпечно й до того ж, абсолютно не інформативно. До ставки Гітлера ніхто не пустить, вам залишаться хіба червоні прапори на вулицях та безумні очі фанатиків, а цього добра і в нас на Хрещатику сьомого листопада буде доволі. То навіщо потрібна машина часу? Поспілкуватися з Іваном Мазепою? Швидше за все, вам світить кілька приємних хвилин у компанії його гайдуків. Змінити історію? Ви не здатні вплинути на неї сьогодні, але вважаєте, що змогли б зробити це кількасот років тому? Які підстави для таких сподівань? Максимум, що вам світить, - це збільшення кількості жертв у якійсь каральній кампанії. Рівно на одну.
Залишається майбутнє. Ви, певно, хочете на власні очі побачити, коли і як саме помрете. Ні? Вас приваблює смерть інших членів родини? Наприклад, тещі? Чи ви хочете підгледіти винаходи майбутніх інженерів, щоб тут видати їх за свої? То враховуйте, що це порушує закон про авторські права. Результати завтрашньої лотереї? Не ви одні такі розумні.
Якби машина часу була потрібна, її б давно вигадали. А втім… Її таки вигадали! Насправді машина часу існує давно і буквально в кожній хаті. Саме завдяки їй покоління людей мандрують у минуле і майбутнє, чують, що казав Гітлер своїм соціалістам, а Сталін - своїм, стають свідками Конотопської битви або страти Залізняка. Саме завдяки їй люди зазирають у майбутнє і бачать те, що виникне тільки через десятки або сотні років - ті самі підводні човни, ракети, комп’ютери, ядерні бомби. Здогадалися, про що ми?
Авжеж, про книжки. Література - це правдива машина часу, бо вона може перенести вас у будь-яку епоху, будь-яку країну, навіть на будь-яку планету. Письменники чудово розуміють, що з часів Адама людство практично не змінилося, жінки залишаються жінками, а чоловіки - чоловіками. І саме тому добрій книжці віриш іноді навіть більше, ніж документам. І саме тому літературні версії історичних подій залишаються в серцях людей попри те, що не завжди відповідають науковим даним. Бо наука знається на дрібницях. Література ж зазирає у саму суть.
Ну то що, ви досі хочете скористатися машиною часу? Тоді ходімо до книгарні, там якраз завезли новий товар.
Фокус, 2007 р.
Роздiл 5
Книжкова революція
Українська книжка - одне з найзагадковіших явищ у світі. Почати хоч би з визначення - українська. Що воно характеризує? Мову? Видавця? Чи друкарню? А може, автора? І закінчити суспільним резонансом. Ви чули, щоб поляки говорили про проблеми польської книжки? Ні. Вони говорять про книжки взагалі. Слово “книжка” у наших братів по Євро-2012 вживається без означення. Книжка і все. Ясно, що вона польська - яка ж іще? І у росіян так само. Російської книжки не існує, є просто книжка.
Здається, книжка українська народилася не під тою зіркою. Якось на очі нам потрапив опис майна, яке залишилося після смерті Івана Федоровича, того самого, з якого все почалося. Надруковані книжки, обладнання - усього цього не вистачило, аби розплатитися з боргами першодрукаря. Чи варто дивуватися, що наші видавці і тепер не можуть звести кінці з кінцями? До речі, цей факт остаточно ставить крапку у суперечці - хто він, Федорович, чи Федоров? Наш, чи їхній? Відповідь зрозуміла - якби був багатим, тоді точно москаль, а оскільки виявився голодран-цем - сто пудів з наших, рідна кров.
Журналісти весь час цікавляться здоров’ям української книжки - яка температура, аналізи, флюорографія? Немовби йдеться про смертельно хворого, немовби бояться пропустити чудесне одужання, а може, й багату панахиду.
А як хотілося б, аби нас питали про творчі плани - а не про ціни, про успіхи - а не про проблеми.
В глибині душі ми переконані - на українську книжку пороблено. І нам не обійтися без допомоги відьом, мольфарів, знахарів та інших бійців невидимого фронту. Зібрати б їх докупи та влаштувати грандіозний сеанс відробляння!
А поки цього не відбулося, давайте спробуємо разом із вами розібратися - в чому причина ненормального становища з книжками у нашій країні? І хто винуватий у ньому - видавці, письменники, читачі, чи конкуренти. Чи тут, як завжди, видніються віслючі вуха української влади?
Сага про 50 копійок
Широко розрекламована ініціатива Уряду обіцяє нечуваний розквіт української книжки за рахунок нових пільг…
На пільги надійся, а сам розум май.
(Майже народна мудрість).
Немає щасливіших людей за українських видавців. Що рік - то новий закон про захист, що рік - то пільги. Добре їм, напевно, живеться.
От і зараз Прем’єр-міністр обіцяє черговий закон, і знову пільги. Асоціація “українських” видавців таки домоглася, таки пробила. Ура! Тепер будемо як сир в маслі. Агов, хто ще не видає українських книжок? Нумо!
Ми на власні очі бачили документ, в якому Асоціація обіцяє після прийняття нового закону, підготованого Урядом, аж по 3,5 умовних книжок на душу населення в рік. І, напевно, всі так само умовно-українські. (Так і згадуються “умовні банки” консервів з далекого минулого).
Тільки щось не видно радості в очах українських видавців. І на прилавках українських книжок теж не видно. Може, тому, що всі прилавки завалені російськими? Дивна історія.
Як ви гадаєте, хороша штука пільги українським видавцям, які весь час обіцяє Уряд? Безумовно. Розуміють це самі видавці? Повинні, вони люди освічені. Звідки ж такий песимізм?
Як відомо, пільги - поняття відносне. Пільги всім підряд не дають, а тільки тим, кого треба підтримати. Наприклад, пенсіонери. Всі платять за проїзд, а вони - ні. Оце пільги. От ми і замислились, які ж це додаткові пільги дадуть українським видавцям? Такі, щоб інші видавці - так, а наші - ні, чи навпаки, всі - ні, а наші - так. І щоб від цього розквітла українська книжка.
Давайте розберемося. Питання на засипку - з ким конкурують наші видавці? Хто за рахунок вдвічі нижчих цін переманив до себе всіх українських покупців? Поляки? Молдавани? Ні. Видавці СРБ (Союзу Росії та Білорусі). Значить, пільги нашим видавцям повинні бути такими, яких ці наші люті конкуренти не мають. От тоді і запануємо ми, браття, у своїй сторонці.
Ну а які ж пільги може дати влада нашим видавцям? Перш за все, від податків звільнити. Та виявляється, уже давно звільнила. ПДВ ми не платимо, податок на прибуток теж, бо по-перше, нема прибутку, а по-друге, податок ще минулого разу зняли, коли видавців пільгами наділяли.
