Захисники інтересів українських видавців говорять, мовляв, вся штука в тому, що на кордоні папір обкладається ПДВ (20%). Добре, скажемо ми. Давайте його скасуємо. Яка доля вартості паперу у ціні книжки на прилавку? Відкриємо страшну таємницю. Максимум 10 (Десять) відсотків. Тобто скільки в кінцевій ціні книжки цього драконівського ПДВ? Правильно - аж 1,7 відсотка. Давайте їх скасуємо. Зробить це українську книжку конкурентноздатною?
Підемо далі разом з нашим Урядом. До самого кінця. Зробимо неможливе. Мобілізуємо лобістів і знімемо ПДВ на весь друк - разом з папером, роботою, електрикою та фарбами. У вартості книжки цей ПДВ складе уже не 1,7, а цілих 5%. Тобто 50 копійок із десяти гривень. Оце досягнення! Варто проливати чорнило.
Тепер зрозуміло, чому не радіють українські видавці? Вони розуміють, що ціна обіцяних привілеїв складає рівно 50 копійок. Разом з об’єднанням всіх прогресивних сил. А народні депутати? Вони порахували? Чи знають наші лобісти, за що борються?
Давайте спробуємо їм пояснити. Як називається ситуація, коли один з суб’єктів ринку поставлений у менш вигідні умови ніж інші? Правильно. Дискримінація. Українські видавці дискриміновані, тому що російська книжка від природи дешевша. В півтора-два рази. Чому? А тому, що наші видавці знаходяться у значно гірших умовах і це зовсім не пов’язано з податками.
Полічіть самі. Наклади російських видавництв розраховані майже на 300 млн. жителів. А що це означає? Що вони майже удесятеро більші, ніж у наших. А це у свою чергу означає, що для друку книжок можуть бути застосовані технології, які в кілька разів знижують їхню вартість. А ще - авторські гонорари розкладаються на більший наклад і важать значно менше у кінцевій ціні. І витрати на додрукарську підготовку - теж. Отака сумна для українців арифметика.
Хто винний у такій різниці накладів і, відповідно, цін? Історія. Так склалося. Треба цю несправедливість виправляти? Треба поставити українську книжку в рівні умови з російською? Ми виходимо з того, що треба.
Але щоб вирівняти собівартість українських і російських книжок, слід здешевити українську книжку вдвічі, а інколи й утричі. І якщо податків з видавців не беруть зовсім, то що виходить - треба їм доплачувати?
Колись, живучи в Москві, ми видавали українську газету “Тинди-Ринди”. Вона розповсюджувалася без- коштовно. Але за півроку з’явилося конкурентне українське московське видання “Невідома газета”. Вона була “значно безкоштовніша” за “Тинди-Ринди”, бо до кожного примірника газети ще додавався рубль. Хочеться сподіватися, що українській владі не стане розуму докладати по гривні в кожен примірник книжки. Навіть у розпалі політичних баталій.
Частенько у нас кивають на досвід Росії. Мовляв, там дали видавцям пільги, от і мають видавничий бум. Дехто з наших полемістів іде далі й пропонує звільнити від податку на прибуток кошти, спрямовані на видання книжок в Україні. Це справа хороша, ресурси видавцям потрібні, але на ціні книжок це знову не відіб’ється. Тут уже йдеться навіть не про 50 копійок, а про 15-20. І це, нагадаємо, з 10-гривневої книжки. Ото поконкуруємо!
Шановне панство! Зрозумійте, що корінь проблеми - це ОБСЯГ РИНКУ, який у нас В ДЕСЯТЬ РАЗІВ МЕНШИЙ! А значить, і собівартість друку значно вища.
Урочиста боротьба за 50 копійок, яку розвернули наші трибуни, відбирає сьогодні всі їхні сили. Їм навіть бракує часу порахувати - настільки захоплені процесом. За що боремось? Яка омріяна мета? Виходить, вони не знають, що роблять. Або знають… Тоді, певно, ми не знаємо, що вони роблять і за що насправді борються.
А як же обіцяні Асоціацією 3,5 умовні книжки? Ми знаємо ціну її обіцянкам. Минулого року вона бурхливо протестувала проти пільгових ставок оренди для україномовної книжки, обіцяла мор, глад, міжнаціональні конфлікти та викуп російськими видавцями приміщень під українські книгарні. Ну і де усі ці обіцяні нещастя? Ми підозрюємо, що там-таки, де і 3,5 книжки.
Хтось скаже: “Ну то й що? Хіба погано, що книжку ще трохи здешевлять?” Добре. Хоч будемо відверті: коли щось і подешевшає, то здебільшого зошити, ну а разом з ними етикетки, плакати та листівки. Погано інше - нас із вами піднімають на боротьбу за 50 копійок, які нічого не вирішать, відвертаючи таким чином увагу від головної проблеми - демпінгу російської книжки. Ми доможемося пільг і знову нічого не отримаємо. Кому це вигідно - українським видавцям, а чи Асоціації “українських” видавців? Примітно, що напередодні Прем’єр радився з представниками легкої промисловості, і там рішення було зовсім інше - скорочення імпорту, мито на кордоні, захист від демпінгу іноземців. То, може, варто повчитися у легкопромисловиків, як треба захищати свій ринок? У них теж є своя Асоціація, вони торгують ганчір’ям і, бач, щось таки розуміють. А видавці продають книжки, тобто насправді матеріалізовану думку і… Напевне, всю продали, навіть для себе не лишилося.
То що ж будемо з усім цим робити? Сподіватися на вистраждані 50 копійок? Ми ж усвідомлюємо, що здешевити українську книжку в три рази неможливо. І в півтора теж.
Відкриємо страшну таємницю. Сьогодні немає іншого виходу як повідміняти всі пільги на всі книжки, та ще й ввести мито на кордоні. А потім дати пільги знову, але вибірково, тим, кого хочемо підтримати, а саме - українській книжці. Не видавцям - книжці. Окремо попіклуватися про експорт. І прослідкувати, щоб податки вирівнювали ціну української (менш тиражної) і російської (більш тиражної) книжки. Нехай конкурують у рівних умовах.
Але поки що слова “українська книжка” використовуються як закляття. Щоби замилити очі читачам, виборцям і, на жаль, видавцям. З метою… Хтось хоче залишитися у своєму кріслі, хтось - протягнути через кордон поліграфічне обладнання, хтось - здешевити друк етикеток для горілки, хтось - відпрацювати отримані аванси. Мета серйозна. За неї варто боротися. А видавці під проводом Асоціації слухняно вливають свої голоси у хор цих потужних лобістів і дозволяють їм прикривати свої інтереси українською книжкою…
Гей, видавці, з ким з вас обіцяли поділитися?
Книжковий клуб +, 2003 р.
КНИЖКОВА РЕВОЛЮЦІЯ
Журналісти змовилися. Вони в один голос ставлять нам, видавцям, запитання - чи стало легше жити при новій владі? Тому, користуючись нагодою, хочемо задати їм зустрічне запитання - а чому, власне, нам мало стати легше? Закони змінилися? Ні. Люди змінилися? Теж ні. Як сидів товариш Чиж на престолі начальника телерадіокомпаній і командира книжок, так і зараз сидить. Президент інший? Так він книжок не читає, а навіть якщо купить одну-дві, це навряд чи вплине на ринок.
Ні, шановні друзі. Не можна чекати милості від вла-ди. Треба брати вила і йти добувати волю для української книжки. Але задля того, аби наша майбутня перемога не стала подібною до перемоги на Майдані, треба одразу домовитися про мету й програму майбутньої книжкової революції.
Отже, пропонуємо іще раз поміркувати над тим, які є способи припинення окупації нашого ринку іноземним виробником-загарбником. Якщо в нас колись з’явиться державна політика у галузі книговидання, вона головним своїм орієнтиром повинна мати припинення цієї самої окупації і перехід до співпраці. До чого довела монополія іноземців на нафтовому ринку, самі бачите. Але то бензин, його усі чиновники заправляють у свої машини, тому навкруги цього питання здіймається стільки галасу. Книжок же наші можновладці традиційно не читають, тому хоч і ситуація у нас значно гірша, ніж у енергетиків, уваги на неї все одно не звертають.
Отже, за цілковитої мовчанки представників влади ми на свій страх і ризик сформулюємо тактичну мету книж-кової революції - імпорт не має перевищувати 20% об-сягів внутрішнього ринку. Тобто, в Україні на одну ім-портну книжку повинно продаватися чотири вітчизняних. Зверніть увагу, йдеться не про мову, а про виробництво. Хто проти?
Тепер давайте разом подумаємо, як цього досягти. Звернемося до світового досвіду. Там для захисту своїх виробників вигадали всього чотири методи - дотації, ембарго, мито та квотування імпорту.
Про ембарго, тобто заборону імпорту, пропонуємо не говорити. Так само, як і про дотації, - на це просто немає коштів.
