...гайдамаки Стіни розвалили, - Розвалили, об каміння Ксьондзів розбивали, А школярів у криниці Живих поховали. До самої ночі ляхів мордували Душі не осталось... В общем, на славу ...погуляли гайдамаки, Добре погуляли: Трохи не рік шляхетською Кров'ю напували Україну, та й замовкли - Ножі пощербили. Нема Гонти; нема йому Хреста, ні могили. Буйні вітри розмахали Попіл гайдамаки, І нікому помолитись, Нікому заплакать.

Как ярко и с удовольствием он всё это описывает! Как смакует детали! Но обидно Тарасу Григорьевичу до слёз, что разошлись гайдамаки, что больше никого не режут, не палят, кожу с живых не сдирают, на крючья не подвешивают, в крови никого не топят, в землю не закапывают. Поэтому и пишет он:

А унуки? Їм байдуже, Панам жито сіють. Багато їх, а хто скаже, Де Гонти могила, Мученика праведного Де похоронили? Де Залізняк, душа щира, Де опочиває? Тяжко! Важко! Кат панує, А їх не згадають». За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра? Я посію мої сльози, Мої щирі сльози. Може, зійдуть і виростуть Ножі обоюдні, Розпанахають погане, Гниле серце, трудне, І вицидять сукровату, І наллють живої Козацької тії крові, Чистої, святої!!! ...Нехай гинуть У ворога діти...»

Впрочем, зря Тарас слезливо причитал по поводу того, что перевелись на Вкраини милой ярко выраженные некрофилы-садисты. С 1941 аж по 50-е годы «войны» ОУН-УПА доказали не словом, а делом, что славные некрофильские традиции украинства живы. Среди них мало было поэтов, зато очень много социопатов, уверовавших в величие идей украинства. И разбрелись по прикарпатским и волынским лесам убийцы и садисты, прикрывающие красивыми лозунгами свою некрофилическую психопатию. Десять лет Восточная Галиция утопала в крови поляков, евреев, русских и самих галичан.

«Вічне араціональне право нації до життя ставляється… понад усе дочасне, феноменальне, «схопиме», раціональне: понад життя даної одиниці, понад кров і смерть тисячів, понад добробут даної генерації, понад абстрактно розумові калькуляції, понад «загальнолюдську» етику, понад викомбіновані відірвано поняття добра і зла», учил идеолог ОУН-УПА Дмитрий Донцов в своём «Национализме». «Для великих рас є щось вище за життя одиниць», повторял он, проникаясь любовью к могилам, как к наглядному примеру «великої самопосвяти для ідеї, що стоїть понад життя».

Донцов очень любил рассуждать о великих идеях, стоящих над людской жизнью. Он неистово мечтал о том, что когда-то наступит время, и эти великие идеи победят жизнь. Раз и навсегда! «Для кого рід або ідея, власна примха є все, для того навіть знищення одиниці є великою афірмацією, перемогою життя», утверждал он.

С сожалением Донцов констатировал, что идея для обывателя и «гричкосия» «є те, що приносить… «щось реальне», а не тягне за собою «руїну краю» і «тисячі невинних жертв»… По его мнению, для тех, кто не мечтал о горах трупов и реках крови, кто хотел простого человеческого счастья, кто любил жизнь «поезія зусилля лишалася чужою». «Перед морем хаосу, перед видом смерті, перед безоднею, що раптом відслонила їм завіса будуччини, -чулися вони мов дикуни, які побачили вперше блиск і лоскіт вогневої зброї: вони впали на коліна і зачали відмовляти молитви, їх обгортає «сум на вид руїни». Їх смутить те, що стає «з кожним днем все більше і більше крови». […] Їх разить вид страшної картини, коли «смерть шумить косою». Їм стає «страшно» від цього пекла життя. В стихії змагу й боротьби для них немає жодної краси».

Иначе говоря, тот, кто не способен получить наслаждение от хаоса, смерти, разрушения и гор мёртвых тел, тот существо низшего порядка, не способное воспринять истинную аристократическую красоту и услышать великую поэзию смерти, эпически возвышающуюся над жизнью.

Для идеолога ОУН-УПА единственная правда жизни, это когда «організми стало вдираються один у сферу існування другого». Он бредит экспансией, при которой происходит «не тільки самоутвердження власної волі до життя, але й заперечення її в інших». С восторгом он цитирует Ренана, для которого «романтический дух» это «раптова готовність дати себе забити для ідеї…». И при этом он задумчиво спрашивает себя, «але чи можливий поступ без жертв, і чи потрібний такий поступ без жертв»? Для его некрофильской натуры ответ очевиден! Украинство должно «вийти поза рамки себе самого, не прийняти дійсність «суверенним жестом смерті», або накинути їй свою волю». Воля, экспансия, кровь, миллионы жертв, смерть - это миссия любой здоровой нации! Донцов убеждён в этом. Если же народ не осознал эту миссию, если он не готов к экспансии, насилию и масштабным гекатомбам, он обязан уйти с исторической сцены! «Нарід senza fide (без віри) в свою місію, мусить згинути», с восторгом повторяет слова Парето идеолог ОУН-УПА из Восточной Галиции.

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату