— Завтра… завтра, товаришу Маковій, а зараз відпочивайте.
— Я б міг сьогодні блешню покидати…
— Хто ж вам забороняє? Кидайте на здоров'ячко, коли знадобитесь, ми вас знайдемо.
Володька поїхав, а Шугалій запитав у Малиновського:
— Втомилися?
— Від чого? Машина гарна, їхали без пригод, одне задоволення.
— Тоді от що: знайдіть зараз Якова Сахарова, товарознавця універмагу. Чепак посилається на нього — вісімнадцятого вранці під Пилипівцями ловили рибу сіткою, тому й не признався одразу. Візьміть у нього показання. А я до Каменя — розшукувати другого з їхньої компанії. Якийсь Іван Мірчук, майстер цегельні. До завтра, Богдане, зустрінемось уранці в райвідділі.
Комарі кусали нещадно, і Шугалій відмахувався од них очеретиною.
— Ви, капітане, смачний, — пожартував Маковій, — бачите, над вами хмари, а на мене з лейтенантом — нуль уваги.
— Краще вже бути смачним… — Шугалій зміряв Володьку іронічним поглядом.
— Ніж таким шкелетом, як я?.. — зареготав Володька, нітрохи не образившись. Задер сорочку, поплескав себе по висмоктаному животу. — Отакої, — сказав Володимир Маковій і погладив себе по хребту. — Бо хребет через живіт промацується.
— І лящі тобі на користь не йдуть, — осудливо мовив Малиновський.
— А мені й так добре. Дівчата жирних не люблять. На великому пузі джинси не тримаються.
— Що ж, давайте дивитися й згадувати, — запропонував Шугалій. — Ваш намет де стояв?
Маковій вказав на осокір неподалік од берега.
— Під тим деревом.
— А човен?
— Ось тут. Трохи ліворуч. Ми залізний шворень забили й припинали до нього.
— Згідно з протоколом, складеним слідчим райвідділу міліції, — мовив Шугалій офіційно, — ви з громадянином Віктором Борисовичем Солнцевим уранці дев'ятнадцятого серпня виявили в Світлому озері за кілометр на схід від острова перевернутий човен ветлікаря Завгороднього.
— Але ж ми тоді не знали, що це човен Завгороднього, — перебив Маковій. — Просто човен з підвісним мотором догори дном плавав.
— Ви прибуксували його до берега й повідомили органи влади?
— Голову Вільхівської сільради.
— І нічого біля перевернутого човна не побачили?
— Анічогісінько. Це вже вдень, коли міліція почала потопельника шукати, тоді вони щось вивудили.
— Весло, — уточнив Малиновський.
— Так, — згодився Шугалій, — а напередодні, вісімнадцятого серпня, бачили когось на озері?
— Буря була. Хто піде?
— Я прошу вас пригадати, і це дуже важливо, вранці вісімнадцятого серпня, між п'ятою і шостою годинами, хтось проїжджав повз острів?
Володька задумався.
— Вранці вітер уже хвилю гнав, — почав пригадувати. — Ми збиралися спінінгувати, але яка ж риболовля в негоду? Почали юшку варити. Я рибу на березі чистив. Тоді й човен пройшов. До Вільхового, у той бік принаймні. Гойдало той човен, але йшов швидко.
— Скільки людей було в човні?
— По-моєму, двоє.
— Подумайте і пригадайте точно.
— Двоє.
— На якій відстані від острова пройшов човен?
— З Озерська до Вільхового йдуть по прямій. Близько кілометра від острова.
— Точно, — підтвердив Малиновський. Шугалій подивився на нього задумливо.
— От що, Богдане, — запропонував, — заводьте мотор і пройдіть повз острів на Вільхове. Так, ніби йдете з Озерська. А ми звідси подивимось.
— Сьогодні видно краще.
— Зробимо поправку на видимість.
Малиновський розвернув човен, дав повний хід, і він наче став дибки. Справді, Завгородній мав хорошого човна, та й мотор після ремонту працював безвідмовно. Олекса ще вчора передав ключ Малиновському. Натякав, що день у нього вільний — Ніна збиралася з батьками до когось на іменини, але Шугалій все ж ввічливо відмовив йому. Мовляв, хай краще допомагає тітці по господарству.
Човен став уже цяточкою на обрії — Малиновський гнав його тепер до Вільхового. Поступово човен збільшувався, і на чистому небі чітко вимальовувалися його обриси.
— Бачите, видно, що лише один чоловік! — Маковій прикрив очі долонею, уважно вглядався в далечінь.
— Точно, — згодився Шугалій, — тепер видно.
— Я навіть побачив тоді — в їхньому човні був велосипед.
— Ну?.. — не повірив Шугалій.
— Точно кажу: блищало щось на сонці. Придивився — на носі велосипед.
— Звичайно, блищатиме — багато нікельованих деталей.
— Я ще подумав, для чого велосипед везти через озеро?
— Всякі бувають забаганки в людей… Але ж як він міг блищати, коли була буря?
— Вітер гнав хвилю, але не дощило. Зранку було сонячно. І потім, до середини дня, поки не нагнало хмари. А дощ пішов уже ввечері, коли вітер ущух.
— У що були одягнуті люди в човні?
— Хіба можна роздивитися?
— На жаль, не можна, — зітхнув Шугалій. — Я думав, вони йшли ближче до острова.
— Приблизно на такій же відстані, як зараз Малиновський.
Шугалій подумав, що з човна теж не могли не помітити людей на березі. Отже, злочинець почекав, поки човен віддалиться від острова, і лише тоді вдарив Завгороднього. Кілометрів за два звідси — потім течією потопельника знесло південніше.
Але велосипед? Чому в човні був велосипед? Олекса Завгородній їздить на велосипеді, отже, велосипед Андрія Михайловича не зник.
— Того ранку більше не бачили човнів на озері? — запитав.
Маковій повагався трохи.
— Здається, був іще один. Але не можу твердити — цяточка якась, можливо, чайка. Та й відлучався я до намету.
— А куди та цяточка рухалась — до Озерська чи до Вільхового?
Володька подумав і знизав плечима.
— От чого не можу, того не можу…
— Спасибі, товаришу Маковій, ви дуже допомогли нам.
— Що бачив, те бачив…
Малиновський уже підрулював до берега, і на пісок накочувалися підняті човном хвилі. Шугалій пропустив Володьку, не замочивши ніг стрибнув на ніс, наказав лейтенантові:
— До Вільхового.
Не доїжджаючи до села, капітан звелів вимкнути мотор. Малиновський сів на весла, і вони довго нишпорили по прибережних очеретах — Шугалій сподівався знайти місце, де злочинець перевертав човна. Мусив робити це далі від людських очей, в очеретах, і не міг не витолочити їх. Однак пошуки так нічого й не дали, і опівдні капітан здався.
— Обідати, — наказав. — Здається, Богдане, ви говорили, що тут є чайна?
