одслужить.
Так я міркував, поки скурив до кінця “ватрину”. А тоді повернувся до палати. Там теж не було нічого цікавого. МизКумом скінчував свою оповідь:
- Ну оце ж ми з кумом і думаємо - хай спочатку до ресторану, вип’ємо, те-се, а потім…
Отак завжди у перші дні - кожна хвилина цідиться, як дурна самогонка. Треба було кар-динально розважитись, і перед очима знову постала медсестра Оленка. Може, вона теж нудьгує? - понудьгували б разом.
Я підтягнув піжамні штани і вирушив на пошуки. За конторкою нікого не було, та й взагалі, здається, робочий час скінчився - сумно, нічого не скажеш. У кінці коридора, у сестринській теж було порожньо. Лишалася процедурна - якщо і там нікого, значить іду слухати палатні побрехеньки або книжку почитаю.
Старі обшарпані двері процедурної прочинилися напрочуд тихо. Я обережно зазирнув і побачив ту, яку шукав, - вона, стоячи в кутку біля шафи, знімала свій білий халатик. У вікно зазирало червневе вечірнє сонце, старанно освітлюючи подробиці. Дівчина стояла впівоберта, тому не бачила мене, а я з дитинства був добре вихований, тому не став її кликати, а просто зачаївся біля дверей спостерігаючи.
Літо та уніформа дозволяють нашим сестричкам заощаджувати на білизні, тому, знявши халатик, дівчина лишилася у самих трусиках, і те, що відкрилося моїм очам, тільки підтвердило перші враження. Вона у всьому виявилась хорошисточкою: - засмаглі груди були акуратними, хоча й величенькими, та й ноги кріпилися правильно, біле мереживо обтягувало круглі сідниці, пружні і, здається, теж темні від засмагу. Цікаво, де це вона так встигла?
Дівчина, поклавши халат, полізла за чимось у шафу, даючи змогу зайву хвилину милуватись її формами. І тут у носі в мене засвербіло, абсолютно нестерпно, легені рефлекторно набралися повітря, я почав нещадно терти перенісся, але це не допомогло, і в наступну мить розкотисте чхання розірвало тишу проце- дурної. Оленка зойкнула від несподіванки та миттєво заховалася за розкриті дверцята.
- Пробачте, - сказав я. - Це, напевно, інфекція. У нашій палаті відчинене вікно.
Мій глибокий життєвий досвід радив користуватися будь-яким слушним моментом для знайомства.
Дівчина визирнула з-за дверцят, подивилася на мене і нічого не сказала. Вона просто заходилась вивчати мене своїми волошковими очима, так само уважно, як я її хвилину тому. Виникла пауза. Під цим допитливим поглядом я відчув себе повним ідіотом. Щоб якось виправити ситуацію, довелося спитати перше, що трапило на думку:
- Де ви так добре засмагли?
Вона посміхнулася і нарешті промовила своїм чарівним голосом:
- Ти вже або зайди, або вийди. Не стовбич у дверях. І що, скажіть, я мусив вийти?
Дівчина полишила свою схованку й, анітрохи не нітячись, підійшла до мене.
- Клац! - промовив замок на дверях, зачиняючись під її пальцями.
Я відчув, що піжама стає мені малою.
Протягом наступної години нудьгувати нам не довелося. Звичайно, у свої вісімнадцять я не міг похвалитися розмаїттям сексуального життя, тобто навпаки - похвалитися міг, але самі розумієте, наскільки це було би правдою. Епізоди, що надихали мене раніш, ні в яке порівняння не могли іти з Оленкою - просто як “Жигулівське” пиво і “Оболонь”. Увечері, крутячись у ліжку та не можучи заснути на панцирному трясовинні, я, звичайно, міркував над тим, що сталося, і дійшов висновку, що старанність багато важить у житті. Старанність та ретельність. Дарма я раніш злигався з двієчницями, а хорошисток недооцінював. Насправді он воно як - якщо людина не може вивчити історію або географію, то де їй до більш складних наук, а якщо вже може, тоді… Тоді треба буде принаймні ще раз перевірити свої висновки.
Вранці, о шостій, коли мене розбудили, щоб запхати під пахву термометр, крізь залишки сну я ще раз все згадав і, чесно кажучи, сильно збудився, тому відмітка тридцять сім і дві, до якої доліз срібний стовпчик, не здалася надмірною. Нічна сестричка похитала головою та зробила запис. Футболіст захихотів:
- Як відомо, під час статевого акту температура тіла підвищується на один градус.
Він, падлюка, певно-таки щось пронюхав. Жьора відізвався із властивим йому цинізмом:
- У кого менструації і у кого полюції, вперед на демонстрації під прапор революції.
- Лайдаки, - незадоволено пробурчав з-під ковдри дядько Гаврило. - Поспати дайте.
- На сніданок буде каша, - філософським шепотом зауважив МизКумом. - А з каші не стоїть.
Футболіст заперечив:
- У кого як. У Космонавта оно одіяло, як палатка на альпенштоку, а кашу їсть ту саму.
Космонавт знічено перевернувся на бік. Всі зареготали.
- Господи, - не витримав дядько Гаврило і сів на ліжку. -Коні скажені, іржете зранку, не спиться вам…
- Точно, - закивав головою Футболіст. - Коні. Зараз поїмо вівса і до ветеринара.
- Доброго ранку!
В палаті наче зійшло ще одно сонечко. На порозі стояла Оленка, як завжди чепурна, у біленькому халатику, що напинався при кожному русі, у крохмальній шапочці, з чорним хвостиком, свіжа, як ковток ранішнього повітря.
Я впіймав себе на тому, що губи самі розтяглися у посмішці, а дівчина пройшла до вікна та скептично оглянула палату. На мені її погляд не затримався ані на мить.
- Задуха у вас, - резюмувала сестричка. - Вікно треба відчи-нити, не проти?
Не чекаючи на відповідь, вона потяглася до високої кватирки, піднялася навшпиньки, чіпляючи ручку своїми ніжними пальчиками.
Слова позастрявали у наших горлянках. Я знав, що напинає крохмальну тканину і лоскоче погляд у недбалому запаху халата, я знав, якими бездоганно вправними можуть бути ці пальці і який вогонь запалюється у кожній клітинці шкіри від їх доторку. Шість пар чоловічих очей втелющилися в одну точку, а Оленка відчинила кватирку і обернулася до нас, начебто нічого не помічаючи. Космонавт так і завмер зкуцьорбившись на боці - каша на нього не діяла. Дівчина пройшла через мовчазний ряд ліжок, а на порозі побажала:
- Не запізнюйтесь на процедури.
Почався ще один койко-день.
Під час обходу мені призначили масаж, УВЧ, парафін, лікувальну фізкультуру та вітаміни. Я знав, чим загрожує останнє, тому одразу захникав:
- Ну, не треба вітамінів.
Але наш Тато був невблаганний:
- Тю, такий козак і боїться уколов. А як же ти в армію пойдеш?
- Ну хоч у таблєтках.
- Нема у нас таблєток, і не видумуй.
Жьорі пообіцяли виписку наступного дня.
- Походите місяць-полтора, пока заросте, а потом знову до нас - знімати. І не забувайте піддержувать режим.
- Доктор, а пити можна? - стурбовано поцікавився Жьора.
- Пити вообще не можна. Но при вашому діагнозі прямих протипоказань нема.
Після обходу я пішов покурити, і, стоячи біля смітника, спостерігав, як люди чимчикували до процедурної, а потім - назад, почухуючи хто дупу, а хто руку. Чесно кажучи, терпіти не можу уколів, тому, докуривши ранішню “ватрину”, я втік на УВЧ і грівся у його променях, аж поки не настав час лікувальної фізкультури. Головне у таких випадках - не з’являтись у палаті, і я старанно дотримувався цього принципу. Але уникнути неприємностей все одно не вдалося. Перед самим обідом по мене прийшли.
- Олексію! На укол.
Оленка дивилася на мене з усмішкою, немов учителька на першокласника.
- О-о-ой, - скривився я, але діватись не було куди.
У процедурній я спробував обійняти дівчину, проте вона випручалася з рук.
- Спочатку укол, - очі дивилися з неприхо-ваною іронією. - Знімай штани.
Я приречено сперся на стіну біля кушетки і посунув донизу гумку піжами. Луснула ампула, щозь зашаруділо.
