Корбулон почав терміново готувати війська. Уже багато десятиліть кордон Риму з Парфією був мирним, і на боєздатності військ це позначилося вкрай негативно. Як писав Тацит, «переміщені із Сирії легіони, зледащівши за час довгого миру, з величезною неохотою виконували табірні обов’язки. Добре відомо, що в цьому війську було чимало ветеранів, які жодного разу не побували на бойовій варті чи нічному дозорі, які розглядали табірні вал і рів як щось небачене й дивовижне, які відслужили свій термін у містах, не надягаючи ні шоломів, ні панцирів, чепуристі й ласі до наживи». Корбулон негайно звільнив тих, хто був непридатним через старість або хвороби, і зажадав поповнень. Було проведено набори новобранців у Галатії й Каппадокії. І все-таки самих лише місцевих сил для війни з Парфією було недостатньо. Безкарно захопивши Вірменію, парфяни могли вдертися до Сирію. Тому Нерон перекинув з Германії на допомогу ХІІ Блискавичний легіон (цей легіон раніше вже стояв у Сирії, але потім брав участь у британському поході імператора Клавдія, а після закінчення активних дій у Британії його перевели до Германії).
Привчаючи війська до труднощів, Корбулон вивів солдатів із казарм і тримав у зимових наметах. Зима того року була сувора, й у багатьох через незвичку до польового життя траплялися обмороження.
Утім, і собі Корбулон не потурав - «у легкому одязі, з непокритою головою, постійно був на очах у воїнів, і в поході, і на роботах, хвалив старанних, утішав немічних і всім подавав приклад». Через тяготи служби спочатку знайшлося чимало охочих дезертирувати, але Корбулон був суворим і серйозних провин не прощав зовсім - дезертирів негайно страчували. За словами Корнелія Тацита, «цей захід виявився цілющим й дієвішим, за поблажливість, і втікачів із табору Корбулона було значно менше, ніж в арміях, де винні могли розраховувати на прощення».
З настанням весни Корбулон висунув уперед авангард на чолі з центуріоном Пакцієм Орфітом, якому наказав намагатися уникати бою із супротивником. Орфітові здалося, що парфяни поводяться необачно, й він послав Корбулону повідомлення, в якому просив дозволу напасти на них. Досвідчений Корбулон заборонив йому це й наказав чекати підкріплень, але Орфіт всупереч наказу затіяв бій і був розбитий. Із залишками своїх військ він зумів відступити, але підрозділи, які рухалися на допомогу Орфіту, налякані його розгромом, також кинулися навтіки.
Корбулон висварив Пакція Орфіта, префектів і воїнів, «наказав їм розташуватися за табірним валом і якийсь час тримав їх там зганьбленими настільки принизливим покаранням, доки, дослухавшись до прохань решти війська, не дарував їм прощення». Таким чином, навіть у дрібній поразці Корбулон зумів знайти користь - не тільки навченість, а й дисципліна військ помітно зросли.
У цей самий час Корбулон успішно діяв і як дипломат. До участі у війні проти Парфії він зумів залучити не тільки васалів Риму, а й іберійського царя Фарасмана. Колишній цар Вірменії Радаміст був сином Фарасмана, але не ладнав із батьком. Коли вигнаний з Вірменії парфянами Радаміст втік до батька, той наказав його стратити, можливо, побоюючись вторгнення парфян, а можливо, прагнучи посісти трон Вірменії. Після вмовлянь Корбулона Фарасман зобразив справу так, що сина він стратив за зраду, а сам виявив готовність брати участь у поході. Підтримали Корбулона й мосхи - войовничий народ, що жив на північний захід від Вірменії.
15. Напад Корбулона на Вірменію. Невдалий підступ Тирідата. Переможне просування римських військ. Руйнування Артаксат. Нестримна радість у Римі. Гай Кассій угамовує надто запопадливих підлесників. Узяття Тигранокерти. Нерон призначає нового царя Вірменії
Корбулон вдався до рішучих дій і навесні 58 року, ретельно продумавши план дій та розподіливши сили між легатами і префектами, напав на Вірменію одразу з кількох напрямків. Час для нападу було обрано надзвичайно вдало. В одній із парфянських провінцій - Гірканії (розташованій на землях на південь від Каспійського моря) - розпочався заколот, і цар Вологез був зайнятий його придушенням, не маючи можливості надати істотної допомоги Тирідатові.
Тирідат вдався до хитрощів, запропонувавши Корбулону зустрітися й обговорити умови миру, заявивши, що візьме на зустріч всього лише тисячу вершників, але не заперечує, якщо Корбулон візьме із собою стільки воїнів, стільки забажає, аби тільки ті «на доказ своїх мирних намірів були без шоломів і панцирів». Корбулон легко розгадав цей виверт, розрахований на те, що вправні у володінні луками й стрілами парфяни легко розправилися б із незахищеними обладунками римлянами. Проте римський полководець навіть виду не подав, що роз крив цей задум, відповівши, що «було б правильнішим про справи державної важливості домовлятися у присутності того й іншого війська», і запропонував зустрітися в полі, з одного боку якого були зручні для розміщення римської піхоти пагорби, а з іншого - зручна для розміщення кінноти рівнина. Прибувши туди першим у призначений день, Корбулон поставив на флангах когорти союзників, а посередині розташував свій шостий легіон, додавши туди про всяк випадок три тисячі воїнів із третього легіону, але давши їм усім одного орла*, щоб здавалося, що це лише один легіон. Надвечір на призначене місце прибув і Тирідат, але, теж побоюючись підступу, розташувався на значній відстані, «звідки його можна було радше бачити, ніж чути».
Зустріч так і не відбулася.
Побачивши, що перемовини зірвано, Корбулон почав просування вглиб Вірменії. Маючи значно менші сили, Тирідат відступав, при цьому парфяни намагалися перешкоджати постачанню римських військ, нападаючи на обози. Вірменські вельможі, які підтримали Тирідата, зачинилися у своїх фортецях. Першою Корбулон взяв у облогу форте цю Воланд, що прикривала із заходу підходи до столиці Вірменії - Артаксати. Наказавши зруйнувати насипаний перед фортецею вал, розставивши облогові знаряддя і пращників, Корбулон розділив військо на чотири штурмові групи й вишикувавши загони для атаки «черепахою»**, легко взяв фортецю штурмом.
____________________
* Наконечником знамена римського легіону завжди була фігура орла, тому й самі знамена римських легіонів часто називали просто орлами.
** «Черепаха» - особливий стрій, застосовуваний римлянами для штурму проламів у фортечних стінах. Вилаштувавшись «черепахою», римські солдати майже звідусіль були прикриті щитами.
Погано навчені й непризвичаєні битися строєм захисники фортеці не змогли протистояти прикритим з усіх боків щитами римським «черепахам», і втрати римлян були мінімальні - лише кілька поранених. Однак для залякування Корбулон наказав знищити в місті всіх узятих в полон чоловіків. Нездатне носити зброю населення продали в рабство, а місто розграбували. Вслід за цим легати й префекти Корбулона так само легко захопили ще три невеликі вірменські фортеці, причому того ж самого дня. Побачивши це, а також виняткову жорстокість римлян, майже всі інші околишні фортеці, крім Артаксати, здалися на милість переможця.
Зломивши опір у Північно-Західній Вірменії, Корбулон вирушив до Артаксати. Побудована в І половині ІІ ст. до н. е. вірменським царем Арташиром Першим як столиця Вірменії й названа на його честь, Арташата (у грецькій і латинській транскрипціях - Артаксата) розташувалася на північному березі ріки Аракс, на місці сучасного міста Арташат за 20 кілометрів на південь від сучасної столиці Вірменії - Єревана. Тирідат, намагаючись не підпустити римлян до Артаксати, спробував напасти на Корбулона під час маршу й раптово оточив римське військо. Корбулона це анітрохи не збентежило. Бойовий порядок римлян був бездоганний - «праворуч рухався третій легіон, ліворуч - шостий, посередині - добірні воїни десятого; між лавами військ розмістилися обози, а тил прикривала тисяча вершників, які отримали наказ відбивати ворожий натиск, але не переслідувати ворогів, якщо вони кинуться навтіки». Оборону флангів забезпечували піші лучники та решта кінноти. Причому лівий фланг був більш розтягненим, аніж правий, щоб у разі нападу ворога можна було вдарити по ньому одночасно і спереду, і збоку. Не зважившись на битву, Тирідат вирішив відступити.
На світанку наступного дня римська армія підійшла до Артаксати й оточила місто. Побачивши, що Тирідат нічим не зміг їм допомогти, і знаючи про долю інших фортець, гарнізон Артаксати не посмів чинити опору. Як писав Корнелій Тацит, «жителі міста добровільно відчинили ворота й віддали себе на ласку переможців, і це
