був ще занадто юним для того, щоб реально виконувати ці обов’язки, більшу частину їх виконували за нього інші люди. Проте було зрозуміло, що імператор бачить у Нероні свого спадкоємця.
Юний Нерон показав себе у ті роки досить здібним політиком - він виступав з промовами на користь декількох міст, а також лобіював інтереси острова Родос і провінції Сирія. Промови йому допомагали писати радники - ораторського хисту Нерон не мав і надалі став першим з імператорів, «який потребував чужого красномовства».
Але Нерону вдається справити гарне враження на сенаторів та інших впливових осіб імперії.
____________________
* За законом, щоб бути обраним одним із консулів, римський громадянин мав досягти 30-літнього віку.
Слід зауважити, що справити гарне враження на сенаторів йому було неважко, навіть не маючи жодних здібностей. Агріпина Молодша на той час набрала такої сили, що майже всі вважали за краще або лестити їй, або мовчати. Заперечувати Агріпині було справою смертельно небезпечною - навіть колишніх суперниць, які претендували на місце дружини Клавдія, Агріпина швидко відправила у заслання, а потім, не задовольнившись цим, примусила до самогубства. Спроби бодай у чомусь протидіяти Агріпині Молодшій хоча й траплялися, завжди закінчувалися досить сумно для тих, хто їх робив. 51 року сенатор Юній Луп спробував звинуватити в обрaзі величі й намірі захопити владу одну з найбільш наближених до Агріпини Молодшої осіб - Луція Вітеллія,. Імператор Клавдій уже ладен був повірити обвинуваченню, але Агріпина переконала його, що це наклеп, і змусила відправити в заслання самого обвинувача. Єдиною впливовою особою, яка намагалася стримати Агріпину Молодшу, що рвалася до абсолютної влади, був Нарцис, до якого Клавдій усе ще був прихильний. Проте і Нарцис, й інші супротивники Агріпини поступово втрачали свої позиції. Особливо істотно вплив Нарциса послабшав після того, як 52 року зазнав часткової невдачі курований Нарцисом грандіозний проект осушення Фуцинського озера (про що докладніше розказано в розділі про імператора Клавдія). Нарцис був надто близьким до Клавдія, і Агріпина не змогла тоді домогтися його усунення, однак це було лише справою часу - з кожним днем вплив Агріпини зростав, а вплив її супротивників слабшав. Після того, як 52 року Агріпина домоглася заміни командувачів преторіан ської гвардії Лузія Гету й Руфрія Кріспіна на відданого їй Афранія Бурра, супротивники Агріпини могли сподіватися лише на диво. 53 року, на настійну вимогу Агріпини, Клавдій видав за Нерона свою дочку Октавію. Шлюб було продиктовано суто політичним розрахунком, оскільки нареченій тоді було лише дванадцять років.
Можливо, що літній і хворобливий імператор Клавдій сподівався у такий спосіб якнайкраще забезпечити гарне майбутнє своєї дочки (хоча досяг цим цілком протилежного). Однак насамперед тут позначився тиск на Клавдія з боку Агріпини. Октавія була до цього заручена зі знатним юнаком Луцієм Юнієм Сіланом, який був по матері нащадком Октавіана Августа. Ставши фавориткою Клавдія, Агріпина Молодша не тільки змусила Луція Юнія Сілана відмовитися від заручин із дочкою імператора, але й примусила до самогубства. Луцій Юній Сілан вкоротив собі віку в день весілля Агріпини Молодшої і Клавдія чи то зрозумівши, що тепер Агріпина однаково його знищить, чи то для того, аби хоч цим засмутити Клавдія й Агріпину.
Агріпина Молодша була настільки владною, що хотіла, аби їй беззаперечно підкорялися всі навколо. Трагічно закінчився конфлікт між нею й Доміцією Лепідою, яка раніше виховувала Нерона. За словами Корнелія Тацита, мати й тітка давно і запекло боролися між собою за вплив на Нерона. При цьому Доміція Лепіда більше діяла ласкою та щедрістю, «тоді як Агріпина, навпаки, була з ним незмінно суворою й непохитною: вона прагнула здобути для сина верховну владу, але терпіти його владарювання не могла». Боротьба ця була помітною всім і нікому нічого доброго не принесла. Як писав Тацит, Агріпина домоглася того, що Лепіду звинуватили у спробі чаклунством звести зі світу її, дружину імператора, а також у тім, що Лепіда, «утримуючи в Калабрії юрби буйних рабів, порушувала мир і спокій Італії». Попри всю безглуздість звинувачення, Доміцію Лепіду засудили до смерті. За неї намагався заступитися Нарцис, який усе ще очолював імператорську канцелярію. Але зрозумівши, що не має сил боротися з Агріпиною, він був змушений виїхати з Рима під приводом необхідності покращити здоров’я. Можливо, він бажав отримати перепочинок, а можливо, просто побоюювався за своє життя й сподівався урятувати його, відійшовши від справ.
4. Нерон і Британнік, Смерть імператора Клавдія - гриби, хвороба чи отрута? Таємниця його заповіту. Нерон - імператор
Атмосфера взаємної недовіри, підступу й інтриг, у якій виріс Нерон, багато в чому визначила його майбутній характер і вчинки.
Дуже непростою була ситуація, що склалася в імперії наприкінці правління Клавдія. У країні було два офіційні спадкоємці престолу:
Нерон і Британнік. Однак попри те, що Британнік був рідним сином імператора, а Нерон названим, Агріпина Молодша схилила чашу терезів на користь свого сина.
Зробити це було не легко. Частина армії й сенату стали на бік Британніка. Угруповання, яке склалося довкола Британніка, також рвалося до влади, причому мало серйозну опору в преторіанській гвардії. Клавдій вагався. Цю приховану боротьбу за владу, за те, кому бути спадкоємцем, відбито навіть на римських монетах. Більша частина римських монет 53-54 років є ніби агітацією за Нерона, але римські монети Африки й Азії зображують обох спадкоємців, а одна з монет, випущених у ці роки, зображує імператорів Тіберія, Гая Цезаря (Калігулу) і Клавдія - усіх імператорів династії Юліїв-Клавдіїв і з ними Британніка як спадкоємця Клавдія, але без Нерона. Саме римські монети є яскравим і безперечним свідченням того, що в цей час у Римі точилася боротьба за право спадкування.
Римом ходили чутки, що Клавдій в останні роки втомився від своєї владної дружини й почав подумувати про розлучення, тільки ніяк не міг зважитися. Чи так воно було, чи ні, але зробити цього Клавдій не встиг.
12 жовтня 54 року Клавдій отруївся грибами. Лікарі виявилися неспроможними йому допомогти.
Римські пліткарі завзято повторювали, що річ тут була не в грибах, а у тім, що Агріпина, нізащо не бажаючи допустити розлучення, скористалася від’їздом свого єдиного впливового супротивника, Нарциса, й організувала вбивство Клавдія.
Відверто кажучи, не можна виключати версію, що Клавдій випадково отруївся грибами, які їв останнього дня свого життя. Не можна також повністю виключати й версію, що він помер від шлункових кольок, адже вік імператора був як на ті часи вже досить похилим.
Одначе за сукупністю обставин версія навмисного отруєння справді виглядала найімовірнішою. Усі були впевнені, що це справа рук Агріпини, але ніхто не насмілився цього довести, оскільки тепер Агріпина стала фактичною правителькою Риму. Утім, зауважмо, навіть якщо Клавдія було отруєно, зробити це могла не тільки Агріпина.
Не можна виключити й версію, що Клавдія отруїв сам Нерон - він був іще юнаком, але аж ніяк не дитиною, а можливість особистого спілкування із Клавдієм дозволяла йому це скоїти. Надалі отруту Нерон використовуватиме досить часто.
Водночас серйозним аргументом, що змушує не виключати й можливості природної смерті Клавдія, є те, що, як уже згадувалося, за рік до цього він видав заміж за Нерона свою дванадцятилітню дочку.
Чому він так поспішав? Якби Клавдій почувався цілком здоровим, то логічніше було б видати її заміж трьома або чотирма роками пізніше, коли вона досягне шлюбного віку. Агріпина Молодша, звісно ж, була зацікавленою в такому шлюбі, але те, що Клавдій пішов на це тільки через тиск Агріпини, - досить сумнівно. Не менш логічно припустити, що Клавдій погодився на цей поспішний шлюб саме через те, що почувався дуже погано й сподівався, оженивши Нерона на Октавії, надійніше забезпечити майбутнє дочки й сина. Адже він розумів, що його рідний син Британнік ще занадто малий, щоб зуміти утримати владу.
Та хоч там як, але у ніч на 13 жовтня 54 року імператор Клавдій помер.
Кілька годин звістку про смерть імператора приховували, а вранці двері імператорського палацу відчинилися, і до воїнів преторіанської гвардії, які охороняли палац, в супроводі префекта преторія Афранія
