Бурра та найвизначніших вельмож вийшов Нерон. Британніка затримали в палаці й не вивели до людей. Усім, хто зібрався, було повідомлено про смерть імператора. Афранію Бурру вдалося переконати преторіанську когорту, що несла службу в палаці, проголосити Нерона імператором. Про Британніка наче забули. Потім солдати підняли Нерона на ноші й понесли до табору преторіанської гвардії, де він виступив із короткою промовою, роздавши усі мислимі обіцянки й, головне, оголосивши, що на честь свого приходу до влади дає кожному преторіанському гвардійцеві 15 тисяч сестерціїв - величезну суму, що у кілька разів перевищувала їхній річний оклад. Стільки ж свого часу видав преторіанським гвардійцям і сам Клавдій, який прийшов до влади за сумнівних обставин після загибелі Калігули. Почувши про таку нагороду, солдати без довгих вагань присягнули Нерону у вірності. Усе сталося так швидко, що прихильникам Британніка залишилося тільки спостерігати за тим, що відбувалося. До середини дня Нерон, супроводжуваний преторіанською гвардією, прибув у сенат, почавши там дебати промовою, яку підготував Сенека. Можливо, не всім сенаторам було до вподоби, що Британніка усувають від спадкування, але виступити проти цього, коли навколо чатують вірні Нерону війська, ніхто не наважився. Надвечір сенат затвердив сімнадцятирічного Нерона імператором Риму.
Заповіт Клавдія не було оголошено, що давало й дає привід для всіляких припущень. Єдине, що є безперечним, - це те, що заповіт Клавдія чимось не влаштовував Нерона, а можливо, й Агріпину, адже саме вона тоді практично керувала всіма його діями. При цьому Агріпину Молодшу могло не влаштовувати в заповіті, можливо, навіть не оголошення Британніка негайно або в майбутньому співправителем Нерона, а скажімо, призначення йому опікунської ради з відомих і впливових римлян або щось подібне. Тому точні причини того, чому заповіт не оголосили, аж ніяк не очевидні.
На початку свого правління Нерон у всьому дотримувався порад матері. Принаймні, як писав Светоній Транквілл, «у перший же день правління він призначив начальникові своїх охоронців пароль «найкраща мати», а потім часто з’являвся з нею на вулицях Рима в одних ношах».
Імператора Клавдія, щоб виказати родинні почуття, Нерон ушанував розкішним похованням, хвалебною промовою й офіційним обожненням. Промову, присвячену Клавдію, яку зачитав Нерон, склав Сенека, який володів досить витонченим стилем. Всі уважно і співчутливо слухали слова Нерона про давність роду Клавдія, про його наукові праці, про те, що за часів його правління на територію Римської держави не насмілювалися вдертися «варвари», але коли Нерон згадав про мудрість і передбачливість Клавдія, ніхто із присутніх не зміг стримати усмішки. Усім здавалися надто очевидними причини смерті імператора, але сказати про це відкрито знову ніхто не насмілився.
5. Агріпина Молодша біля керма Римської держави. Бурр і Сенека перехоплюють важелі управління. Філософські настанови й прекрасна Акте. Перші кроки юного імператора
Сенат без заперечень обожнив імператора Клавдія, а Агріпину Молодшу було призначено на почесну посаду головної жриці його культу. Римський сенат також ухвалив дати їй почесний ескорт із двох лікторів.
Отримавши владу, Агріпина Молодша почала негайно розправлятися з неугодними. Першою жертвою нової влади став Юній Сілан, проконсул провінції Азія і брат доведеного раніше до самогубства Луція Сілана, нареченого Октавії. Він, здавалося б, не становив ніякої загрози, але Агріпина боялася, що він спробує помститися за брата.
Непрямою небезпекою вважала вона й те, що Сілан був праправнуком Октавіана Августа і тому міг заявити претензії на престол. Моторошне враження на сучасників справило те, що Юнія Сілана отруїли прямо під час бенкету в палаці. Вільновідпущеник Гелій, що відав майном імператора в провінції Азія, та вершник Публій Целер, яким доручили цю брудну справу, виконали її майже публічно. Слідом за першою жертвою з’явилися нові. Вільновідпущеника Нарциса, який свого часу наважився суперечити Агріпині, кинули до в’язниці, де довели до смерті, а його величезний статок конфіскували.
Як писав Корнелій Тацит, «такі вбивства ставалися б одне за одним, якби цьому не завадили Афраній Бурр і Анней Сенека. Керівники й наставники юного імператора, які перебували (рідкість серед можновладців) у добрій згоді, вони однаковою мірою, але різними шляхами набули сили: Бурр - турботами про військо та суворістю поводження, Сенека - наставляннями в красномовстві й вільною від підлесливості ввічливістю». Вони були не тільки наставниками юного імператора, але і його опорою. Свого часу Агріпина Молодша сама сприяла Афранію Бурру й Луцію Аннею Сенеці, однак незабаром вони почали грати самостійну роль у політиці Риму. Причому слід зауважити, що крім турбот про строгість поводження та наставлянь у красномовстві Бурр і Сенека використали ще один давній і значно дієвіший засіб забезпечити собі вплив на Нерона. Потай від Агріпини Молодшої вони познайомили його із прекрасною Акте - вільновідпущеницею Сенеки. У ті часи вільновідпущеник усе життя продовжував уважати колишнього хазяїна своїм «патроном» (заступником) і мав завжди виявляти йому повагу й діяти у його інтересах. Тому цілком зрозуміло, що Акте з’явилася перед очима Нерона аж ніяк не випадково. Чому це робилося таємно? Причина була простою - вже хто-хто, а Агріпина Молодша знала, якого впливу на юнака могла набути прекрасна спокусниця. Провадячи справи імперії, Агріпина не помітила, як у неї перехопили важелі правління.
Перші кроки Нерона обнадіювали. У своїй програмній промові перед сенатом Нерон обіцяв брати приклад з освічених і мудрих правителів. Він обіцяв дотримуватися закону й зберігати права сенату.
На початку правління Нерона було ухвалено закони про скасування недоїмок і незаконних поборів відкупників, про припинення сваволі донощиків (нагороди донощикам він скоротив учетверо), було скасовано 4-відсоткове мито на продаж рабів і знижено багато інших по датків. Проти підробки заповітів тоді вперше було придумано робити в табличках отвори, тричі пропускати крізь них нитку й тільки потім запечатувати. Заповіти стали оформлятися таким чином, що людина, яка писала чужий заповіт, уже не могла, як це бувало раніше, приписувати собі подарунки без відома заповідача. Захисникам осіб, які вели судову тяганину, було встановлено тверду й постійну оплату, а місця на лавах у суді, за які раніше охочий слухати справу мав платити, стали надаватися безкоштовно. При вирішенні судових справ скарбниці, де розглядали здебільшого скарги провінціалів, для прискореного розгляду їх передавали спеціальній комісії - форуму рекуператорів, а всі оскарження із судів пересилалися в сенат.
Коментуючи ці заходи, варто сказати, що деякі з них мали лише тимчасовий ефект. Скажімо, спроби то обмежувати оплату судових захисників, то знімати всі обмеження здійснювалися в Римі неодноразово (це бувало й до Нерона, й після), неодноразово змінювалися (та й не могли не змінюватися) також розміри різних податкових ставок. Однак деякі з Неронових нововведень виявилися дуже вдалими. Наприклад, проши вання документа нитками з подальшим його опечатуванням, надовго пережило час його правління і збереглося до наших днів.
Окрім роздавання грошей преторіанським гвардійцям та легіонерам, Нерон, зійшовши на престол, не забув і про цивільне населення.
Народу роздали по чотириста сестерціїв на людину. Сенаторам із зубожілих родів призначили щорічну допомогу, причому деяким до п’яти сот тисяч сестерціїв. Нерон постарався налагодити гарні відносини з сенатом і навіть відхилив деякі із запропонованих йому почестей, визнавши їх надмірними. Зокрема, пославшись на свою молодість і недосвідченість, він спочатку відмовився від звання «Отець Вітчизни», прийнявши його дещо пізніше.
Якийсь час Нерон не порушував своєї обіцянки, «і сенат справді безперешкодно ухвалив на власний розсуд чимало рішень», серед яких Корнелій Тацит згадував рішення заборонити «брати на себе захист у суді за хоч яку винагороду, чи то гроші, чи подарунки, а також що квестори, обрані на наступний термін, не були зобов’язаними давати за свій рахунок гладіаторські бої».
Нашому сучасникові такі питання можуть здатися незначними, але в ті роки вони були вельми важливими і, як ми пам’ятаємо, турбували й попередників Нерона. Свого часу указом імператора Тіберія було скасовано вибори магістратів на народних зборах. Їх відтоді призначав сенат, що звільнило претендентів від необхідності домагатися прихильності юрби за допомогою видовищ. Утім, це зняло з них лише частину
