проблем: за традицією, після призначення на посаду вони повинні були періодично влаштовувати видовища.
Для декотрих не надто заможних представників знаті це було вкрай обтяжливо. Нерон таким кроком, звісно ж, зменшив їхні клопоти, але додав клопотів скарбниці. Обмежувати винагороду судових ораторів намагалися й попередні імператори, зокрема Клавдій, але обмеження, введені Клавдієм, були набагато помірнішими.
6. Конфлікт сина і матері. Агріпина Молодша бажає правити, але крок за кроком втрачає владу. Римські монети свідчать про зліт і падіння Агріпини Молодшої. Хитрощі Сенеки - Акте йде в тінь, але залишається коханкою імператора. Нові друзі Нерона
Рішення про повне скасування винагороди судовим захисникам та про звільнення квесторів від клопоту щодо влаштування гладіаторських боїв здалися Агріпині Молодшій занадто радикальними й викликали її опір. Причому твердження Корнелія Тацита, який писав, що «Агріпина противилася цим рішенням, оскільки ними скасовувалися укази Клавдія», дає серйозний непрямий аргумент на користь версії про її непричетність до отруєння Клавдія.
Агріпина як жінка не мала права бути присутньою на засіданнях сенату, але вона вміло обійшла цю заборону, знайшовши спосіб слухати дебати сенаторів - «для обговорення цих питань їх викликали до палацу, щоб Агріпина, причаївшись за недавно вибитими за їхніми сидіннями дверима та схована від їхніх поглядів завісою, могла чути все, що вони говорили». Агріпині не вдалося тоді переконати Нерона, і, попри всі її виверти, рішення ухвалили. Нерон був не настільки м’яким і поступливим, як Клавдій. Уже тоді він почав виказувати задатки володаря, котрий править як самодержець - на власний розсуд. Однак Агріпина Молодша продовжувала наполегливо, а іноді й безцеремонно втручатися у справи державного управління. 55 року, коли Нерон, сидячи на троні, приймав вірменських послів, Агріпина увійшла до зали і проти правил етикету «намірилася зійти на підвищення, на якому він перебував, і сісти поруч із ним, що й сталося б, якби Сенека, коли всі заціпеніли, вражені несподіванкою, не запропонував принцепсові піти назустріч матері, яка підходила до підвищення. Так під виглядом синовньої шанобливості вдалося уникнути безчестя».
Конфлікту вдалося запобігти, проте ставало дедалі зрозуміліше, що Нерон виходить з-під материнської опіки. Це стало ясно й Агріпині, але вона продовжувала вважати себе негласною співправителькою.
Коли ж вона дізналася про існування Акте, то розлютилася й зажадала від сина розірвати цей зв’язок. Нерон начебто погодився, але з допомогою Сенеки знайшов можливість зустрічатися з Акте - родич Сенеки Анней Серен удав, ніби він закохався, і взяв її за дружину та, «надавши своє ім’я, щоб можна було відкрито обдаровувати цю гетеру тим, що, таячись від усіх, підносив принцепс, деякий час прикривав у такий спосіб любовні втіхи юнака». Анней Серен серйозно захоплювався філософією, й Сенека, видатний філософ, присвятив йому свій трактат «Про стійкість мудреця, або Про те, що мудреця не можна ані скривдити, ані образити», наставляючи його й повчаючи, як слід чинити. Важко сказати, чи допомогли наставляння Сенеки Серенові у виконанні його вкрай непрестижної ролі, але він із нею впорався. Серен старався не даремно: надалі це допоможе йому зробити вельми непогану кар’єру, й він стане praefectus vigilum - очільником римської нічної варти, одним із вищих чинів римської поліції.
Усе це, звісно ж, не могло пройти непоміченим для Афранія Бурра, який відав охороною імператора, однак він тут був заодно з Сенекою.
Агріпина якийсь час уважала, що позбулася Акте, а «Акте тим часом розкішшю бенкетів і сповненими спокуси таємними зустрічами встигла остаточно зачарувати принцепса, причому й старші за віком із його наближених нічого не мали проти того, щоб ця гетера тішила, нікому не заподіюючи шкоди, його хіть, тим паче, що до дружини Октавії, за всієї її знатності й бездоганної подружньої вірності, він відчував непереборну відразу…»
Довкола Нерона зібралася компанія молодих аристократів.
Найближчими його друзями стали Клавдій Сенеціон і Марк Отон.
Чи була це просто дружба? Можливо… Одначе те, що Марк Отон став згодом імператором, причому став ним, спершу намагаючись сподобатися імператорові Гальбі, а потім скинувши й убивши його, дає привід думати, що й дружба Марка Отона з Нероном мала насамперед суто практичні цілі - за вплив на імператора боролися всі, хто міг: одні таємно, інші явно.
Агріпина Молодша також не відступала. Зрозумівши, що не може розлучити Нерона з коханкою, Агріпина заходилася оточувати його пестощами, стала осипати подарунками й запропонувала синові зустрічатися з Акте у себе в палаці. Проте знову здобути владу над сином Агріпині не вдалося. Нерон уже відчув смак влади і діяв на власний розсуд. Він не хотів сваритися з матір’ю і послав їй у подарунок сукні та коштовності, «виявивши виняткову щедрість».
Якби його матір’ю була інша жінка, такі подарунки могли б її утішити, але Агріпині були потрібні не сукні, не коштовності й не гроші - їй потрібна була влада. А тому вона замість того, щоб прийняти дарунки, заявила, «що цим подарунком син не тільки не примножив її вбрань і прикрас, але, навпаки, відібрав у неї все інше, оскільки виділив їй лише частку того, чим володіє і що добуто її стараннями». Це були вже не розбіжності - це був конфлікт.
Амбіції матері дедалі більше дратували молодого імператора.
Найкращим свідченням цього є римські монети. На початку правління Нерона вплив його матері був величезним. На першому римському ауреусі Нерона, випущеному ним після приходу до влади 54 року, його зображено поруч із матір’ю, причому підпис унизу був «мати Нерона», а титул імператора вибито на зворотному, менш значимому боці монети. Обличчями одне до одного Нерон із матір’ю зображені й на випущеному 54 року римському денарії. Проте надалі золотих монет на честь матері Нерон уже не карбував, а срібних карбував зовсім небагато, що свідчить про розлад між матір’ю та сином.
7. Відставка Палланта. Агріпина Молодша намагається погрожувати синові, але зазнає невдачі. Отруєння Британніка
54 року найбільш могутнім із придворних був Паллант, позиції якого з приходом до влади Нерона, здавалося б, зміцніли.
Проте на початку 55 року Нерон усуває Палланта від завідування фінансовими справами й видаляє з палацу. Паллант був важливою фігурою в римській політиці, тому варто зупинитися на можливих причинах його відставки. Корнелій Тацит згадував про це двічі. Спершу він писав, що Паллант, фаворит Агріпини Молодшої, котрий забезпечив прихід Нерона й Агріпини до влади, не зрозумів, що Нерон - це не Клавдій, і поводився надміру самовпевнено, «але характер Нерона був не таким, щоб покорятися рабам, і Паллант нахабною зарозумілістю, перейшовши межі дозволеного для вільновідпущеника, викликав до себе його ворожість» («Аннали». Книга 13, розділ 2).
Одначе далі (у тих же «Анналах», у книзі 13, розділі 14) той самий Корнелій Тацит писав, що видалення Палланта сталося після того, як Агріпина Молодша відкинула подарунки сина, й «знайшлися такі, які поспішили передати її слова принцепсу, не забувши додати до них отрути». Саме після цього «Нерон, обрушивши свій гнів на тих, хто підтримував у його матері зарозумілість, відсторонив від завідування фінансовими справами Палланта», причому «Паллант заздалегідь домігся від принцепса обіцянки, що ніщо з його минулої діяльності ніколи не буде йому поставлено в провину та що його рахунки з державою визнаються завершеними».
Друга версія причини відставки Палланта, про яку каже Корнелій Тацит, є набагато переконливішою, аніж перша. Якби Паллант посмів нагрубіянити Нерону, його б просто вигнали, а то й стратили, адже, попри
