все своє багатство, Паллант був лише вільновідпущеником.
Паллант же зумів випрохати вигідні умови своєї відставки і «залишав палац у супроводі цілої юрби наближених».
Без Палланта Агріпина вже не мала можливості істотно впливати на державні справи, одначе ця неприборкана жінка не заспокоїлася.
За словами Корнелія Тацита, розлючена, вона стала погрожувати Нерону тим, що «Британнік уже підріс, що він кровний син Клавдія й гідний того, щоб успадкувати батьківську владу, якою користується, щоб кривдити матір, усиновлений нащадок чужого роду». Агріпина заявляла, що вирушить разом із Британніком у преторіанський табір, і ще невідомо, кого послухають солдати - її, дочку Германіка, чи якихось там Бурра й Сенеку.
Хтозна, як могли розвиватися події, якби Агріпина не діяла настільки прямолінійно, а спробувала зробити все несподівано.
Можливо, їй справді пощастило б відлучити від влади рідного сина й стати опікункою свого пасинка Британніка. Проте проказані завчасно слова позбавили її такої можливості, й цього не сталося.
Нерон зрозумів, що мати здатна на все, і не став чекати виконання її погроз. Він вирішив питання радикально. Британніка просто отруїли під час обіду у Нерона.
Оскільки всі страви й напої, що подаються до столу, спершу зобов’язаний був куштувати спеціально призначений для цього раб, вдалися до хитрощів. Під час обіду Британніку подали звичайний, перевірений напій, але настільки гарячий, що він відсунув свою чашу.
Тоді слуги долили до напою, нібито для охолодження, отруєну воду й знову подали його юнакові. Після першого ж ковтка Британнік знепритомнів і помер. Нерон при цьому зберігав цілковитий спокій і виявив рідкісне лицемірство, заявивши, що це падуча хвороба (епілепсія), на яку Британнік страждає з дитинства, і що незабаром він прийде до тями. Присутні були вражені. Як писав Корнелій Тацит, «на обличчі Агріпини майнув такий переляк і таке відверте потрясіння, попри її старання впоратися з ними, що було очевидно: для неї, як і для сестри Британніка Октавії, те, що сталося, було цілковитою несподіванкою». Тацит висловлює думку, що Агріпина побачила в цьому «прообраз долі, що її очікує», але, вочевидь, вона просто була приголомшена (зауважмо, що й тут поведінка Агріпини побічно спростовує версію про отруєння нею імператора Клавдія - адже Агріпина діяла в інтересах його спадкоємця, можливо, намагаючись виконати якесь дане Клавдію зобов’язання). Агріпина Молодша була вражена тим, що сталося, але висловити своїх здогадок, не наважилась. Сестра Британніка Октавія, попри свої юні роки, також зуміла приховати свої почуття.
Британнік був досить популярним у народі й армії, і щоб не викликати хвилювань, Нерон наказав поховати його тієї ж ночі без усяких почестей. Такий похорон сина колишнього імператора, названого брата чинного імператора свідчив про те, що Британнік не помер від епілепсії, а був отруєний. Римляни були вражені цим злочином, але і народ, і сенат мовчали.
Дату загибелі Британніка точно не зафіксовано, але Корнелій Тацит згадує про те, що наближався день його чотирнадцятиліття. Якщо це так, то Британніка було отруєно у першій половині лютого 55 року. І це було тільки початком. Поступово, одного за одним, Нерон до кінця свого правління знищив усіх, хто належав до династії Юліїв-Клавдіїв і міг би коли-небудь претендувати на престол.
Чому Британніка було отруєно привселюдно? Попри дотримувані Британніком запобіжні заходи, його охорону контролював Нерон, і знищити Британніка можна було значно простіше, наприклад, давши йому отруту повільної дії, адже «про те, щоб серед наближених Британніка не було нікого, для кого б чесність і совість щось важили, подбали раніше».
Проте в тому, що Британніка було отруєно майже відкрито, теж була своя логіка.
Очевидно, наважившись на привселюдне отруєння Британніка, Нерон попередив матір, а понад те, показав усім, що будь-чиє життя для нього ніщо. Таке попередження змусило мовчати й Агріпину, яка раніше погрожувала синові, й Октавію, й інших римлян. Вельмож і сенаторів спонукало до мовчання ще й те, що, як писав Тацит, після отруєння Британніка Нерон «щедро обдарував найвизначніших зі своїх наближених. Були люди, які засуджували тих, хто, виставляючи себе поборниками непохитної чесноти, втім розділили між собою, немов узяту на війні здобич, будинки й маєтки». Серед них, напевно, були й ті, хто брав ці подарунки через необхідність, побоюючись викликати гнів імператора, проте таких, хто б відмовився, не було.
8. Агріпина не здається. Нерон позбавляє матір охоронців і піддає опалі. Перші змови. Інтриги Юнії Сілани. Примирення Нерона й Агріпини. Нерон відкидає обвинувачення на адресу своєї матері, але його потенційний суперник Рубеллій Плавт відбуває до Азії. Нерон відкидає обвинувачення на адресу Фавста Корнелія Сулли, Афранія Бурра й Палланта. Становище Нерона зміцнюється
Після загибелі Британніка, як писав Корнелій Тацит, Агріпина Молодша присмирніла лише ненадовго, залишившись єдиною людиною, яку Нерону все-таки не вдалося повністю вгамувати, - «ніякою щедрістю він не міг заспокоїти гнів матері. Вона огортала турботою й ласкою Октавію, часто влаштовувала таємні наради з друзями і з жадібністю, що перевершувала її пристрасть до сутяжництва, де тільки могла, добувала гроші, ніби передбачаючи, що вони їй незабаром знадобляться; вона ласкаво приймала трибунів і центуріонів, оточувала шаною вцілілих представників старої знаті, звеличуючи їхні славні імена й доблесть так, ніби підшукувала вождя і залучала прихильників». Тут у історика знову має виникнути питання - чи не намагалася Агріпина виконати дані нею Клавдію зобов’язання, порушені Нероном? Адже її дії також побічно спростовують версію умисного отруєння імператора Клавдія Агріпиною - тепер вона діяла на користь його дочки! Агріпина навряд чи мала намір скинути сина, але вона вважала, що найкращою парою йому була б Октавія, а стосунки Октавії й Нерона явно не складалися.
Нерону, звісно ж, доповіли про дії матері. У відповідь він наказав позбавити її почесного лікторського ескорту, що належав їй як дружині покійного імператора й матері імператора чинного, а потім відібрав у неї і її особистих охоронців-германців. Усі миттю зрозуміли попередження принцепса. «Біля порога Агріпини відразу стало безлюдно: ніхто не приходив до неї втішати її, ніхто не приходив провідати її, окрім декількох жінок, спонукуваних до цього, можливо, любов’ю, а можливо, й ненавистю». Одна з таких жінок, Юнія Сілана, вирішила скористатися ситуацією, щоб помститися Агріпині за давні образи, й наказала своїм клієнтам Ітурію та Кальвізію звинуватити Агріпину в підготовці перевороту на користь Рубеллія Плавта, який за материнською лінією мав той самий ступінь спорідненості з Октавіаном Августом, що й Нерон (Рубеллій Плавт був сином Рубеллія Бланда і Юлії, онуки імператора Тіберія, дочки Друза Молодшого).
Для більшої переконливості Ітурій та Кальвізій повідомили про підготовку змови не прямо, а через вільновідпущеників тітки Нерона Доміції Лепіди (оскільки Агріпина Молодша ворогувала раніше з Доміцією Лепідою і була причетною до її загибелі, зробити це було нескладно). З огляду на ситуацію, обвинувачення було небезпечним і могло закінчитися стратою.
Була пізня ніч, коли вхожий до Нерона вільновідпущеник Доміції Лепіди Парід, згустивши барви, доповів Нерону, який бенкетував у себе в палаці, про нібито підготовану змову. Римський історик Фабій Рустік, праці якого не збереглися, але якого цитує Корнелій Тацит, повідомив, що, довідавшись про це, Нерон спершу хотів не тільки умертвити матір, а й навіть відсторонити від командування преторіанською гвардією вірного йому Афранія Бурра, який отримав свого часу цю посаду завдяки Агріпині. Лише завдяки втручанню й заступництву Сенеки посада префекта преторія залишилася за Афранієм Бурром.
Від надзвичайних заходів було вирішено утриматися. Вранці Агріпину сповістили про донос, який надійшов на неї. Вона з обуренням відкинула всі звинувачення, а потім зуміла домогтися побачення з сином і переконати його, що це була провокація. Кальвізія, Ітурія та Юнію Сілану відправили на заслання. Актор Парід, який доповів Нерону про змову, не постраждав, чи тому, що його визнали невинним, чи тому, що «посідав надто важливе місце в розвагах принцепса», натомість вільновідпущеника Атімета, який повідомив Паріду про змову, було наказано стратити. Після цієї розправи над донощиками між Нероном та його матір’ю на якийсь час настала видимість примирення, але колишнього впливу Агріпина вже не матиме ніколи.
