Першим очуняв Бенні. І, окрім розпареності — аж сорочка прилипла йому до грудей, — він загалом почувався гарно. Він підповз до Норрі й потряс дівчинку. Вона розплющила очі, подивилася на нього каламутними очима. Волосся в неї прилипло до спітнілих щік.
— Що трапилось? — спитала вона. — Я, мабуть, заснула. Навіть бачила сон, тільки не пам'ятаю, про що. Тільки те, що він був поганий. Це пам'ятаю точно.
Джо Макклечі перевернувся на живіт, важко звівся на коліна.
— Джо-Джо? — погукав Бенні. Після четвертого класу він ні разу не звертався до свого друга на Джо-Джо. — З тобою все гаразд?
— Йо. Палало багаття з гарбузів.
—
Джо потрусив головою. Не зміг пригадати. Він знав єдине: йому зараз треба в тінь і допити, що там залишилося в пляшці «Снепла». Потім він згадав про лічильник Ґайґера. Витяг його з рівчака, побачивши з полегшенням, що той все ще працює — схоже, у двадцятому столітті речі будували таки міцні.
Джо показав Бенні на шкалу, де було +200, хотів було показати Норрі, але вона задивилася на пагорб, де на вершечку Чорної Гряди стояв сад.
— Що це? — спитала вона, показуючи пальцем.
Джо спершу нічого не розгледів. Потім спалахнув яскравий пурпуровий вогник. Такий яскравий, що аж важко дивитися. Через невеличку паузу він спалахнув знову. Джо подивився на свій годинник із наміром вирахувати періодичність спалахів, але годинник зупинився о 16:02.
— Гадаю, це саме те, що ми шукаємо, — промови він, підводячись на рівні. Боявся, що ноги будуть ватяними, але дарма. Якщо не зважати на розжареність організму, почувався він цілком добре. — А тепер давайте вшиватися звідси, поки воно нас не стерилізувало або ще щось.
— Чувак, — мовив Бенні. — Кому потрібні діти? Вони ж можуть народитися схожими на мене. — Одначе він уже осідлав свій велосипед.
Назад вони котили тим же шляхом, не зупиняючись на перепочинок, не загальмувавши, щоб попити, аж поки не переїхали міст та поки не вибралися на шосе 119.
СІЛЬ
Жінки-офіцери все ще стояли, балакали побіля «Г-3» Великого Джима, Джекі тепер нервово курила сигарету, але, побачивши Джулію, котра якраз проходила повз них, пані перервали свою бесіду.
— Джуліє? — звернулась нерішуче Лінда. — Можна вас…
Джулія не зупинилася. Найменше, чого їй хотілося зараз у її збуреному стані, це бесіди з кимсь ще з представників тих органів законності й того порядку, який, схоже, тепер встановлюється в Міллі. Пройшовши вже півдороги до «Демократа», Джулія усвідомила, що лють не єдине з почуттів, які вона наразі переживає. І навіть не головне з її почуттів. Вона зупинилася під тентом з написом «Нові & Уживані книги» («ЗАКРИТО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ» повідомляло написане рукою оголошення у вітрині), щоби перевести дух, але також і зазирнути в глиб самої себе. Це не забрало багато часу.
— Загалом, я налякана, — промовила вона, злегка здригнувшись від звуку власного голосу. Вона не збиралася нічого говорити вголос.
Її наздогнав Піт Фрімен.
— Як ти, в порядку?
— Нормально, — це була брехня, але відповідь прозвучала доволі рішуче. Звісно, вона не могла знати, що написано в неї на обличчі.
Потягнувшись рукою собі за голову, вона пригладила волосся, що так і стирчало на потилиці після її денного спання. Волосся вляглося… а тоді знову стало сторчма.
— Я думав, Ренні таки насправді змусить нашого нового шефа тебе заарештувати, — сказав Піт. Очі в нього були широко розплющені, і в цю мить він виглядав набагато молодшим за свої тридцять з чимось років.
— Я надіялась. — Джулія змахнула руками, взявши в лапки невидимий заголовок. — РЕПОРТЕР «ДЕМОКРАТА» ОТРИМАВ ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ'Ю В ТЮРМІ ЗІ ЗВИНУВАЧЕНИМ У ВБИВСТВАХ.
— Джуліє, що це таке в нас відбувається? Не кажучи вже про Купол, що це таке? Ти бачила отих хлопців, отих, що пишуть там заяви? Це вже лякає.
— Бачила, — відповіла Джулія. — І хочу про це написати. Я хочу написати
Вона поклала долоню на передпліччя Піта.
— Мені треба дізнатися детальніше про ці вбивства, а тоді вже я напишу з того, що матиму. Плюс редакторська колонка, якомога різкіша, наскільки мені це вдасться без зайвої демагогії. — Вона невесело реготнула. — Щоправда, в царині демагогії Джеймс Ренні поза конкуренцією.
— Я не розумію, що ти…
— Все нормально, просто вже почала працювати. Ще пара хвилин, і я прийду до тями. Тоді, либонь, і вирішу, з ким треба побалакати в першу чергу. Бо часу вкрай мало, якщо ми хочемо встигнути у друкарню вже сьогодні.
— Ксерокс, — сказав він.
— Га?
— На ксерокс встигнути сьогодні.
Вона відповіла йому непевною посмішкою і махнула, щоб ішов. Він озирнувся вже від дверей редакції. Жестом вона повідомила, що з нею все гаразд, а потім задивилася крізь запилюжену вітрину книгарні. Кінотеатр у центрі стояв закритий уже років п'ять, і кінотеатру-паркінгу для автомобілістів, що колись був працював за містом, теж давно нема (тепер поряд з шосе 119, де колись здіймався великий екран, містилася запасна стоянка бізнесу Ренні), проте Рей Таул якось примудрявся утримувати свою брудну імперію друкованого слова. Частина виставленого на вітрині складалася з посібників типу «допоможи собі сам». Решта — це купи книжок, паперові обкладинки котрих прикрашали оповиті туманом замки, стражденні леді й гологруді бугаї — безкінні й вершники. Кілька з означених бугаїв розмахували мечами і були вбрані в щось на кшталт кальсонів. «НЕ ЩАДИ МОНЕТИ НА КРУТІ СЮЖЕТИ» — сповіщало рекламне гасло в цьому кутку вітрини.
Точно що скрутні сюжети.
Що її найбільше непокоїть, зрозуміла вона, що найбільше її лякає — це швидкість, з якою все відбувається. Ренні звик бути найбільшим, найнахабнішим півнем у цьому курнику, і вона очікувала, що він намагатиметься посилити власний контроль над містом невдовзі — скажімо, через тиждень або місяць після того дня, як їх відрізало від світу. А тут минуло якихось три дні, і вже такі переміни. А якби Кокс із його науковцями пробилися до нас вже сьогодні ввечері? Або Купол сам собою раптом зник? Великий Джим моментально змалів би до свого колишнього розміру, але ж і оскандалився б значно.
«Та звідки б він оскандалився? — спитала вона сама себе, так і туплячись очами в КРУТІ СЮЖЕТИ. — Пояснював би, що намагався зробити тільки на краще, виходячи з обставин, які склалися. І вони б йому вірили».
Мабуть, що так. Але все одно неясно, чому цей чолов'яга не потерпів, не виждав ще якийсь час?
— Також, я гадаю, він не зовсім при здоровому глузді, — доповіла вона купі книжок в паперових обкладинках. — І не був ніколи при здоровому глузді.
