Джуніор посміхнувся, немов кажучи:
— Ніяким кухарем ти там не був,
Барбі мовчав.
— Ну, розкажи, ти когось убив? Чи мені краще запитати,
Барбі мовчав.
— Чувак, а вода ж яка гарна. Прямо з кулера нагорі. Чіллі Віллі[317] !
Барбі мовчав.
— Отак ви звідти й повертаєтеся, з купою різноманітних проблем. Таке враження я виніс з того, що бачив по телевізору. Правда це чи брехня? Істина чи вигадки?
— Джуніоре, а голова в тебе дуже болить?
— Зовсім не болить.
— Давно в тебе болі в голові?
Джуніор обережно поставив склянку на підлогу. Цього вечора він був озброєний. Він витяг пістолет і націлився ним крізь ґрати на Барбі. Дуло злегка тремтіло.
— Ти все ще бажаєш продовжувати гратися в лікаря?
Барбі дивився на пістолет. Пістолета в сценарії не було, в цьому він не сумнівався — Великий Джим мав на нього плани, радше за все, неприємні, але до них не входила сцена, в якій Дейла Барбару можуть застрелити в підвалі поліцейської дільниці, притому що хтось миттю прибіжить сюди згори на постріл і побачить, що двері камери замкнені, а жертва беззбройна. Проте йому не вірилося, що Джуніор керуватиметься планом, бо Джуніор хворий.
— Ні, — відповів він. — Я не лікар. Щиро вибачаюся.
— Авжеж, вибачаєшся. Одним вибаченням не відкупишся, казарма. — А втім, схоже було, що Джуніор задоволений. Він засунув пістолет до кобури і підняв з підлоги склянку з водою. — У мене є своя теорія: ти надивився там усякого, сам робив усяке таке, а потім прибитий враженнями повернувся сюди. Посттравматичний стресовий розлад, нелади з сексуальним напруженням, сверблячка пеніса. Моя теорія каже, що ти просто зірвався. Я правий?
Барбі мовчав.
А втім, схоже було, що Джуніора це взагалі не обходить. Він просунув склянку крізь ґрати.
— Бери, бери.
Барбі потягнувся по неї, очікуючи, що його знову одурять, але ні. Покуштував. Ані холодне, ані варте пиття.
— Пий, пий, — підбадьорив його Джуніор. — Я натрусив туди тільки півсклянки, для тебе це ніщо, хіба ні? Хліб же ти собі солиш, авжеж?
Барбі на нього тільки поглянув.
— Ти солиш собі хліб? Солиш його собі, ти, уйобок? Га?
Барбі простягнув склянку назад крізь ґрати.
— Залиш, залиш собі, — великодушно велів Джуніор. — І оце візьми також. Він просунув крізь ґрати аркуш і авторучку. Барбі взяв і пробіг очима папір. Це було саме те, чого він очікував. Внизу відмічене місце, де він мусить поставити свій підпис. Він простягнув папір назад. Джуніор позадкував ледь не танцювальними па, посміхаючись, хитаючи головою.
— Залиш і це собі. Тато мені казав, що відразу ти не підпишеш, але ти гарненько поміркуй. Подумай про те, як отримати склянку води без солі. І їжу. Уяви собі великий чізбургер. Можеш ще й колу отримати. У холодильнику нагорі стоїть холодненька. Хочеться тобі бляшаночку коли?
Барбі мовчав.
— Ти собі солиш хліб? Давай, кажи, не соромся. Солиш, ні? Ти, срака з ручкою!
Барбі мовчав.
— Ти підпишеш. Коли зголоднієш достатньо і пити серйозно захочеться, ти підпишеш. Так мій тато сказав, а він зазвичай не помиляється щодо таких речей. Бай-бай,
Він уже було вирушив коридором, а тоді знов обернувся.
— Не варто тобі було торкатися мене навіть пальцем, зрозумій. Це була твоя головна помилка.
Коли Джуніор підіймався по сходах, Барбі примітив, що той ніби трішечки накульгує, чи радше
Барбі уважно прочитав зізнання без підпису. Він радо порвав би цей папір на дрібні шматочки і викинув їх у коридор. Але це була б зайва провокація. Він потрапив кішці в пазури, і найкраще, що він може зараз робити, це не робити ніяких рухів. Аркуш він поклав на тапчан, і ручку поверх нього. Потім узяв склянку з водою. Сіль. Отруєно сіллю. Він чув її запах. І йому подумалося, що це схоже на те, чим став Честер Мілл тепер… але хіба місто не було таким і раніше? Ще до Купола? Хіба Великий Джим з його друзями доволі довгий час не засолювали тутешній ґрунт? Барбі відповів собі: так. І ще подумав, якщо він вибереться з цієї поліцейської дільниці живим, то лише завдяки якомусь чуду.
Однак у цій справі вони були аматорами; вони забули про туалет. Либонь, ніхто з них не бував у такій країні, де навіть застояна калюжа здається подарунком, коли на тобі дев'яносто фунтів екіпіровки, а температура повітря сорок шість градусів за Цельсієм. Барбі вилив солону воду в куток камери. Потім помочився у склянку і сховав її під тапчан. А тоді, немов якийсь молільник, він укляк на колінах перед унітазом і пив, пив, аж поки не відчув, як йому роздувся шлунок.
Лінда сиділа на передньому ґанку, коли під'їхав Расті. На задньому дворі Джекі Веттінгтон хитала гойдалку, на котрій сиділи малі Джей-Джей, просячи її штовхати ще дужче, посилати їх ще вище.
Лінда пішла йому назустріч, розставивши руки. Поцілувала його в губи, відсторонилася, щоб подивитися йому в очі, потім знову, тримаючи долонями його за щоки, припала розкритим губами до його вуст. Він відчув короткий вологий доторк її язика, і в ту ж мить у нього почалася ерекція. Вона теж це відчула і ще міцніше притиснулась до нього.
— Йо, — промовив він. — Нам частіше треба лаятися на публіці. А якщо ти не відсторонишся, ми зараз зробимо публічно і дещо інше.
— Ми зробимо це, але не на публіці. Та спершу… чи мушу я ще раз вибачитися, сказати, як мені жаль?
— Ні.
Вона взяла його за руку і повела до ґанку.
— Добре. Бо нам треба про дещо поговорити. Про серйозні речі.
Він поклав свою вільну руку поверх її долоні.
— Я слухаю.
Вона розповіла йому про те, що відбулося у дільниці: як вигнали Джулію, тоді як Енді Сендерсу було дозволено спустися вниз, побачитися з арештантом. Розповіла, як вона й Джекі пішли з Джулією до церкви, щоб побалакати там з нею приватно, і про подальшу розмову в пастораті з Пайпер Ліббі і з Роммі Берпі на додачу. Коли вона розповіла йому про те, що в Бренди Перкінс трупне задубіння було на початковій стадії, Расті нашорошив вуха.
— Джекі, — погукав він. — Наскільки ти впевнена щодо задубіння?
— Цілком, — відгукнулася вона.
— Привіт, татуню! — гукнула йому Джуді. — Ми з Дженні хочемо на гойдалці зробити сонце!
— Ні, не можна, — гукнув у відповідь Расті й послав дівчаткам повітряні поцілунки з обох долонь. Обидві доні їх уловили; коли йшлося про повітряні цілунки, дівчатка були асами.
