Під куполом

повернуто, або сплачено за нього компенсацію після завершення кризи.

Картер дописав, потім підвів очі.

— А що коїться з Джунсом, як ви гадаєте, містере Ренні?

— Не знаю. Просто мігрень, мені здається. Що б воно там не було, наразі я не маю часу цим займатися. Є більш нагальні проблеми. — Він показав пальцем на записник. — Подай сюди.

Картер подав. Карлючки третьокласника, але все, що було наказано, записано точно. Ренні поставив свій підпис.

9

Картер поніс плоди свого секретарювання до поліцейської дільниці. Там Генрі Моррісон зустрів їх з недовірою, яка тут же, після короткого внутрішнього бунту, вщухла. Картер також подивився, чи нема там десь Джуніора, і впевнився, що його нема і ніхто його тут не бачив. Попросив Генрі пильнувати, якщо той з'явиться.

Потім, спонтанно, він спустився донизу відвідати Барбі, котрий, заклавши руки за голову, лежав на своєму тапчані.

— Дзвонив твій бос, — сказав Картер. — Той, що Кокс. Містер Ренні називає його Робіть-Що-Я- Кажу.

— Авжеж, він такий.

— Містер Ренні послав його нахер. І знаєш, що ще? Твій армійський дружбан проковтнув це і не вдавився. Що ти на це скажеш?

— Мене це не дивує, — Барбі не відривав очей від стелі. Слова промовляв ліниво. Це дратувало. — Картере, ти не замислювався, до чого все це веде? Ти хоч трохи намагався уявити собі перспективу?

— Нема ніякої перспективи, Бааарбі. Її більше не існує.

Барбі так само дивився на стелю, лише легка усмішка торкнулась краєчків його губ. Так, ніби він знав щось невідоме Картеру. Картеру захотілося відімкнути двері камери і відбити в цього гівноїда охоту отак тут лежати, прохолоджуватися. Тоді він згадав, що трапилося на парковці біля «Діппера». Побачимо, як Барбара зі своїми брудними трюками відбиватиметься від розстрільної команди. Нехай спробує.

— До скорого, Бааарбі.

— Авжеж, до скорого, — відповів Барбара, так ні разу на нього й не глянувши. — Це маленьке місто, синку, і ми одна команда.

10

Коли прозвучав дзвінок у двері пасторського дому, Пайпер Ліббі все ще була в майці «Бостонських ведмедиків» і шортах — своєму звичайному нічному вбранні. Вона відчинила двері, впевнена, що там Гелен Руа, котра прийшла трохи зарано, бо обговорювати приготування до похорону Джорджії вони з нею домовлялися на десяту. Але на ґанку стояла Джекі Веттінгтон. Вона була у формі, але над лівою груддю в неї не було значка, а при стегні пістолета. Вигляд вона мала ошелешений.

— Джекі? Що трапилось?

— Мене вигнали. Цей байстрюк держав на мене зуб ще з різдвяної вечірки в дільниці, коли він спробував помацати мене між ніг, і отримав ляпаса по руці, але навряд, щоб причина полягала тільки в цім чи навіть почасти в цім…

— Заходь, — махнула їй Пайпер. — Я знайшла маленьку газову плитку в шафці в коморі (залишилася від попереднього пастора, я гадаю), і вона, о диво, працює. Чашка гарячого чаю не завадить, правда?

— Чудово звучить, — погодилась Джекі. Сльози, що переповняли її очі, врешті пролилися. Вона ледь не сердито витерла їх зі щік.

Пайпер провела її до кухні й запалила в кутку одноконфорну похідну плитку «Брінкманн».

— Розкажи мені тепер все від початку.

Джекі розповіла, не забувши згадати про висловлене Генрі Моррісоном співчуття, хоча й недолуге, проте щире.

— Він мені це прошепотів, — підкреслила вона, беручи з рук Пайпер чашку. — У нас тепер, як у якомусь гестапо, чорти їх забирай. Вибачте на слові.

Пайпер відмахнулась.

— Генрі каже, якщо я протестуватиму завтра на міських зборах, буде гірше — Ренні оголосить низку сфабрикованих проти мене звинувачень у некомпетентності. Мабуть, він має рацію. Але найнекомпетентнішим сьогодні в дільниці є той, хто нею керує. А щодо Ренні… він згромаджує в поліції тих, хто буде вірним йому у випадку будь-яких організованих протестів проти його дій.

— Звичайно, він такий, — кивнула Пайпер.

— Більшість із новоприйнятих ще надто молоді, щоби легально купувати собі пиво, але вони вже носять зброю. Я було хотіла сказати Генрі, що він стане наступним за мною… але здогадалася з його обличчя, що він і сам це розуміє.

— Хочете, я піду поговорю з Ренні?

— Ніякої користі з цього не буде. Я взагалі-то й не переймаюся, що тепер вільна, але мене просто бісить, що мене вигнали. Тепер найбільша проблема — добре поміркувати про те, що відбудеться завтра вночі. Мені, мабуть, доведеться зникнути разом з Барбі. Якщо сподіватися, що знайдеться таке місце, де ми зможемо зникнути.

— Я не розумію, про що це ви говорите.

— Авжеж, але я вам розкажу. Отут-то й починаються ризики. Якщо ви десь хоч словом про це обмовитесь, я теж опинюся в підвальній клітці. Можливо, стоятиму поряд з Барбарою, коли Ренні шикуватиме розстрільну команду.

Пайпер уважно на неї дивилася.

— Я маю сорок п'ять хвилин, перш ніж прийде мати Джорджії Руа. Вам вистачить цього часу, щоби розповісти все, що ви схочете мені розповісти?

— Цілком.

Джекі розпочала з огляду тіл у похоронному салоні. Описала сліди від швів бейсбольного м'яча на обличчі в Коґґінса і розповіла про золотий м'яч, який бачив Расті. Набравши повні груди повітря, слідом вона розповіла про свій план визволення Барбі під час загальних міських зборів наступного вечора.

— Хоча я поняття не маю, де ми можемо його заховати, якщо нам вдасться його звідти витягти. — Вона відсьорбнула чаю. — Отже, що ви на це скажете?

— Скажу, що треба ще випити по чашечці. Ви будете?

— Мені достатньо, дякую.

Пайпер промовила, наливаючи собі з чайника:

— Те, що ви запланували, страшно небезпечне (хоча сумніваюсь, що вас цікавлять мої думки з цього приводу), але, напевне, таки нема іншого способу врятувати невинну людську душу. Я й на секунду не йняла віри тому, що Барбара винен у тих вбивствах, а після мого власного близького знайомства з місцевими правоохоронцями думка про те, що вони можуть стратити його, щоб не допустити до влади, мене не дуже дивує. — А тоді, сама того не підозрюючи, вона озвучила думки Барбі. — Ренні не дивиться на перспективу, і ніхто з копів також не думає наперед. Їх непокоїть тільки, хто буде гетьманом в нашому курені. Такий тип мислення прямо провадить до катастрофи.

Вона повернулася до столу.

— Я зрозуміла ледь не з першого дня, коли повернулася сюди, щоби посісти пасторат, — це було моєю мрією ще з тих часів, як я була маленькою дівчинкою, — що Джим Ренні монстр в ембріональній стадії. Тепер, якщо ви вибачите мені такий мелодраматизм, цей монстр народився.

— Слава Богу, — озвалася Джекі.

— Слава Богу за те, що народився монстр? — усміхнулася Пайпер, здивовано підводячи вгору брови.

— Ні… слава Богу, що ви це визначили.

— У вас є ще щось сказати, хіба не так?

— Так. Щоправда, якщо ви не бажаєте брати в цьому участь…

— Любонько, я вже беру в цьому участь. Якщо вас можуть ув'язнити за підготовку змови, то мене за те, що я вас вислухала і не донесла. Ми з вами тепер ті, кого наш уряд полюбляє називати «доморощеними терористами».