Під куполом

хрест. Якщо вистачить часу. А може так статися, що його не буде.

Немов підтверджуючи свою останню фразу, він змахнув гаражним пультом.

Енді жаль було Саммі, так само, як було жаль Клодетт і Доді, але тепер його печаль уже перейшла в клінічну фазу, перебуваючи в безпеці, щільно накрита його внутрішнім Куполом: її можна було бачити, погоджуватися з її існуванням, але дістатися її вже не було ніякої можливості. І це було гарно. Він спробував пояснити це Майстру Буші, але заплутався десь посередині — концепція виявилася занадто складною. Щоправда, Майстер кивнув, а тоді передав Енді свою велику кришталеву люльку з вирізьбленим на її боці написом: ЦИМ ЗАБОРОНЕНО ТОРГУВАТИ.

— Гарний чад, правда ж? — промовив Майстер.

— Так! — підтвердив Енді.

Потім вони трохи поговорили на дві серйозні теми, притаманні дискусіям зновународжених манячників: яка манячна ця гидота і як їм класно на ній манячити. Посеред цього діалогу десь північніше пролунав потужний вибух. Енді прикрив собі пекучі від усього цього диму очі. Причому мало не впустив люльку, але Майстер устиг її врятувати.

— Господи, лайно яке, там же літак). — Енді намагався підвестись, але ноги, хоч вони в нього аж дзижчали від енергії, тіла не тримали. Він знову сів.

— Ні, Сендерсе, — промовив Майстер. І дунув кришталю. Сидячи долі зі схрещеними ногами, він дивився на Енді, немов якийсь індіанець із люлькою миру.

Приперті до стіни складу, між Енді й Майстром стояли чотири автомати АК-47 російського виробництва, але імпортовані — як і багато інших корисних речей у цьому складському приміщенні — з Китаю. Стояли там також п'ять повних ящиків із тридцятизарядними магазинами до них і коробка гранат РГД-5. Майстер запропонував Енді свій переклад ієрогліфів на коробці з гранатами: «Не впусти це, мазефакер».

Тепер Майстер узяв один з автоматів і поклав собі поперек колін.

— То був не літак, — проголосив він.

— Ні? А що тоді?

— Божий знак. — Майстер подивився на те, що він намалював на стіні складу: дві цитати (вільно інтерпретовані) з «Одкровення» із зумисне вставленим до них числом 31. Потім знову перевів погляд на Енді. На півночі по небу розповзався димовий плюмаж. Під ним здіймався свіжий дим з того місця, де уламки літака попадали в ліс. — Я неправильно визначив дату, — промовив він задумливо. — Насправді цього року Гелловін настане раніше. Може, вже й сьогодні, може, завтра, може, післязавтра.

— Або післяпіслязавтра, — додав, допомагаючи йому, Енді.

— Можливо, — великодушно погодився Майстер. — Хоча, я гадаю, раніше. Сендерсе!

— Що, Майстре?

— Візьми собі автомат. Тепер ти боєць армії Господа. Ти тепер християнський Солдат. Скінчилися дні лизання тобою сраки того сучого сина, апостата.

Енді взяв у руки АК і поклав автомат собі поперек голих стегон. Йому сподобалася його вага, сподобалася його теплість. Він перевірив, чи ввімкнуто на автоматі запобіжник. Увімкнуто.

— Про якого сучого сина апостата ти кажеш, Майстре?

Майстер втупився в нього вкрай зневажливим поглядом, але, коли Енді потягнувся по люльку, він передав її йому досить дружелюбно. Запасів було повно, їм обом вистачить від тепер і до самого кінця й, воістину, кінця чекати вже недовго.

— Ренні, про цього віровідступника і сучого сина я кажу.

— Він мій друг, мій товариш, але дійсно, він буває крутієм, — визнав Енді. — Бооожественно, яка ж чудова ця гидота.

— Ато, — погодився Майстер задумливо і забрав назад люльку (яку Енді тепер подумки називав Димотворною Люлькою Миру). — Це найдовше діючий з найдовше діючих кришталів, найчистіший з найчистіших, і що воно ще, Сендерсе?

— Ліки від меланхолії, — миттю відгукнувся Енді.

— А ото що? — показав Майстер на нову чорну пляму на Куполі.

— Знак! Божий знак!

— Так, — промовив Майстер, м'якшаючи. — Саме так і є. Ми тепер з тобою на Божому торчі, Сендерсе. Ти знаєш, що трапилося, коли Бог відкрив сьому печать? Ти читав Апокаліпсис?

Енді щось пригадувалося, ще з тих часів, коли він підлітком відвідував християнський табір: про янголів, котрі вигулькують з-під сьомої печатки, мов клоуни з маленького автомобільчика в цирку, але йому не хотілося говорити про це в таких образах. Майстер може сприйняти це за богохульство. Тому він лише помотав головою.

— Так я й знав, — сказав Майстер. — Ти напевне слухав проповіді у Святому Спасителі, але проповідь не замінить освіти. Проповідь — це, курва, не реальне провиддя. Бодай це ти розумієш?

Що розумів Енді, так це те, що йому хочеться ще дунути, але він лише кивнув.

— Коли відкрилася сьома печать, з'явилися сім янголів із сьома трубами. І кожного разу, як один з них дмухав у дудку, мор ринув на землю. Ось, хапни ще чаду, це тобі допоможе сконцентруватися.

Скільки вже часу вони отак тут сиділи, курили? Здавалося, довгі години. Чи насправді вони бачили авіакатастрофу? Енді спершу гадав, що далебі так, але тепер уже не був цілком цього певен. Усе здавалося жахливо неправдоподібним. Може, йому варто здрімнути. З іншого боку, це було так чудесно, аж до нестями гарно, просто перебувати тут, з Майстром, чадіти, слухати мудрощі.

— Я себе мало не вбив, але Бог мене спас, — повідав він Майстрові.

Ця думка була такою благоліпною, що сльози наринули йому на очах.

— Йо, йо, це само собою ясно. А ось це навпаки. Отже, слухай.

— Я слухаю.

— Перший янгол дмухнув, і полилася на землю кров. Другий янгол дмухнув, і вогняна гора впала в море. Ось тобі й вулкани та інше всяке таке лайно.

— Саме так! — вигукнув Енді, ненароком натиснувши гачок автомату, котрий лежав у нього на колінах.

— Уважнішим будь із цим, — застеріг його Майстер. — Якби він не стояв на запобіжнику, ти б відстрелив мені цюцюрку аж ген туди, під оті сосни. Краще хапни іще трохи чаду. — Він вручив Енді люльку. Енді навіть не пам'ятав, коли він встиг йому її передати, але ж, вочевидь, віддавав. А все-таки, котра зараз може бути година? Скидалося на те, що вже після полудня, проте хіба це можливо? Він зовсім не зголоднів, а він же завжди почувався голодним у час ланчу, це був його головний обід.

— Слухай сюди, Сендерсе, бо це найважливіша частина.

Майстер міг видавати довгі цитати по пам'яті, бо, відколи перебрався сюди, на радіостанцію, він весь час студіював книгу «Одкровення»; пристрасно читав її й перечитував, іноді до перших світанкових променів на обрії.

— І коли просурмив третій янгол, величезна зірка впала з неба! Палаюча, немов світильник!

— Ми ж оце щойно її бачили!

Майстер кивнув. Очі його невідривно дивилися на ту чорну пляму, де знайшов свій кінець «Боїнг-767» компанії «Ер Айерленд». — І ім'я тієї зірки Полин, і багацько людей померли, бо творили вони гіркоту. Сендерсе, а ти гіркий?

— Ні! — запевнив його Енді.

— Ні. Бо ми зрілі. Але тепер, коли зірка Полин спалахнула в небі, прийдуть гіркі люди. Господь повідав мені це, Сендерсе, і це не якесь там лайно. Перевір мене, і ти побачиш, що в мені нуль лайна. Вони захочуть усе це в нас забрати. Ренні зі своїми лайноротими поплічниками.

— Ніколи! — скрикнув Енді.

Раптом його охопив жахливо потужний напад параної. Вони вже можуть бути десь поблизу! Лайнороті поплічники повзуть отам між дерев! Лайнороті поплічники їдуть колоною вантажівок по Малій Курві! Тепер, коли Майстер нагадав про це, йому навіть стало ясно, навіщо Ренні це потрібно. Він називає це «знищенням доказів».

— Майстре! — вхопив він за плече свого нового друга.