— Навіть їй, принаймні поки що.
— Я їй не можу брехати, — сказав Джо. — Це не подіє. Вона все наскрізь бачить своїм Материнським прозором.
— Тоді просто скажи їй, що я взяв з тебе клятву берегти таємницю і їй тебе краще не питати. Якщо наполягатиме, скажи їй, щоб побалакала зі мною. Поїхали, мені треба повертатися до лікарні. Роммі, ви за кермом. У мене нерви на межі.
— А ви не хочете… — почав Роммі.
— Я розповім вам усе. По дорозі. Можливо, нам навіть вдасться придумати, що з цим робити.
За годину після того, як «Боїнг-767» «Ірландських авіаліній» врізався в Купол, до поліцейської дільниці Честер Мілла хоробро вступила Розі Твічел, тримаючи в руках накриту серветкою тарілку. Стейсі Моґґін знову сиділа за стійкою, маючи на обличчі вираз такої ж втоми й збентеження, які Розі відчувала у своїй душі.
— Що це? — спитала Стейсі.
— Ланч. Для мого кухаря. Два підсмажених сендвічі з беконом, латуком і помідорами.
— Розі, навряд чи я можу пропустити тебе до нього. Я взагалі не можу туди
Мел Ширлз розповідав двом новобранцям про шоу автомобілів-монстрів, яке він бачив минулої весни в Портлендському спортивному центрі. Тепер він озирнувся.
— Я йому віднесу, міз Твічел.
— Ти —
Мел здивувався. На його лиці відбилася образа. Йому завжди подобалася Розі, він гадав, що й вона добре ставиться до нього.
— Я не можу довірити тобі тарілку, бо ще розіб'єш, — пояснила вона, хоча правда полягала не зовсім в тому, правда полягала в тому, що вона йому зовсім не довіряла. — Я бачила, як ти у футбол граєш, Мелвіне.
— Та годі вам, не такий вже я незграбний.
— А ще я хочу побачити, чи з ним там все гаразд.
— Йому не дозволено приймати ніяких відвідувачів, — сказав Мел. — Це наказ шефа Рендолфа, а він його отримав прямо від виборного Ренні.
— Нехай, а я йду вниз. Тобі доведеться скористатися електрошокером, щоб зупинити мене, а якщо наважишся, я більше ніколи не приготую тобі вафель з суницями саме таких, як ти любиш, щоби соус просякав аж досередини. — Вона роззирнулася довкола і пхекнула. — Крім того, я не помітила тут нікого з тих наказувачів. Чи я чогось не добачаю?
Мел думав було продемонструвати новачкам власну крутість, але потім вирішив, що не варто. Йому справді подобалася Розі. І вафлі її подобались, особливо, коли вони були трохи глеюваті. Він підсмикнув на собі пояс і промовив:
— Окей. Тіко я теж піду з вами, і ви не понесете йому нічого, поки я не зазирну під оту серветку.
Вона підняла серветку. Під нею лежало два сендвічі й коротка записка, надряпана на звороті чекового бланка з «Троянди-Шипшини».
Мел узяв записку, зім'яв і кинув у бік сміттєвого кошика. Промазав, і один з новобранців похапцем кинувся її підібрати.
— Пішли, — рушив Мел, але тут же зупинився, взяв половинку одного сендвіча й відірвав добрячий шматок. — Він усе одно все не з'їсть, — пояснив він Розі.
Вона промовчала, але, коли він попереду неї почав спускатися сходами, в Розі виникло гостре
Вона вже пройшла половину підвального коридору, але Мел раптом сказав:
— Далі вам не можна, міз Твічел. Далі я сам понесу.
Вона віддала йому тарілку і печально дивилася, як він нахиляється й зі словами: «Ланч подано, гівновозе» просовує її крізь ґрати.
Барбі його проігнорував. Він дивився на Розі.
— Дякую, але якщо це готував Енсон, не знаю, чи залишуся я так само вдячним після першого ковтка.
— Я сама готувала, — відповіла вона. — Барбі, чому вони тебе побили? Хіба ти намагався втекти? Вигляд у тебе
— Я нікуди не тікав, спротиву при арешті не чинив. Хіба не так, Меле?
— Ти ото краще б припинив пащекувати, бо інакше я ввійду до клітки і заберу в тебе оті самвічі геть.
— Авжеж, можеш спробувати, — кивнув Барбі. — Позмагаємося за їжу, — оскільки Мел не виявив бажання сприйняти цю пропозицію, Барбі знову звернувся до Розі. — Там був літак? По звуку схоже, що літак. Якийсь великий.
— По Ей-Бі-Сі сказали, це був ірландський авіалайнер. Повний пасажирів.
— Спробую вгадати. Він летів курсом на Бостон або Нью-Йорк, а якийсь вайло забув перепрограмувати автопілот.
— Не знаю. По телевізору про такі подробиці ще нічого не розповідали.
— Ходімо, — підійшов до неї Мел і взяв за руку. — Досить уже баляси точити. Вам треба піти звідси, поки в мене не почалися неприємності.
— Як ти почуваєшся? — спитала Розі в Барбі, недовго опираючись молодому полісменові.
— Нормально, — сказав Барбі. — А в тебе як справи? Ти уже владнала оту справу з Джекі Веттінгтон?
Ну, й яка, питається, повинна прозвучати відповідь на це запитання? Тим паче, наскільки пам'ятала Розі, вона не мала ніякої справи, котру мусила б ладнати з Джекі. Їй здалося, що вона помітила, як Барбі легенько кивнув головою, і сподівалася, що це не гра її уяви.
— Поки ще ні, — відповіла вона.
— А варто було б. Скажи їй, щоб перестала сучитись.
— Якби ж то, — промурмотів Мел. Він міцніше вчепився в руку Розі. — Ходімо вже, не змушуйте мене вас тягнути.
— Передай їй, що я сказав, що ти гідна людина, — гукнув Барбі, коли вона вже підіймалася сходами в супроводі Мела, котрий тепер ішов за нею по п'ятах. — Вам з нею справді варто побалакати. І дякую тобі за сендвічі.
Це було послання, вона не мала в цьому сумнівів. Мел цього не второпав, гадала вона; він завжди був тупуватим, і схоже, що життя під Куполом аніскільки не додало йому олії в голові. Тому-то Барбі й ризикнув про це заговорити.
Розі вирішила розшукати Джекі якомога швидше і передати послання:
— Дякую тобі, Меле, — сказала вона, знову опинившись у кімнаті чергових. — З твого боку це добрий крок, що ти дозволив мені це зробити.
Мел озирнувся навкруги, не побачив ніде начальства, більшого за себе, і розслабився.
— Без проблемок, але не думайте, ніби ви зможете знову спуститися туди з вечерею, бо цього не буде. — Він подумав і філософськи завершив: — Він зараз заслуговує на щось приємне, я гадаю. Бо якщо прийдете наступного тижня о цій порі, він уже буде підсмажений незгірш за ті сендвічі, що ви їх йому приготували.
«Це ми ще побачимо», — подумала Розі.
Енді Сендерс і Майстер Буші сиділи поряд зі складським приміщенням РНГХ і курили кришталь. Прямо перед ними, у полі, посеред якого височіла радіовежа, виднілася купка землі, позначена хрестом, зробленим із ящичних дощечок. Під тим горбком лежала Саммі Буші, мучителька ляльок «Братц» і мати Малюка Волтера. Майстер сказав, що пізніше він вкраде на кладовищі біля Честерзького озера для неї справжній
