Під куполом

полковник Барбара, і він отримав офіційну санкцію уряду на проведення даної операції.

Великий Джим відповів на це найсаркастичнішою зі своїх усмішок. На шиї в нього пульсувала вена.

— Цей чоловік полковник хіба що над лайдаками. Він куховарить у місцевому ресторані.

— Сер, згідно отриманого мною наказу…

Великий Джим погрозив пальцем молодшому лейтенанту.

— Служба, у Честер Міллі єдиним урядом, який ми визнаємо, є наш власний, і я його офіційний представник, — він обернувся до Рендолфа.

— Пітере, якщо цей хлопець не бажає вимикати сам цю річ, висмикни шнур.

— Я не бачу тут шнура, — відповів Рендолф, переводячи погляд то на Барбі, то на лейтенанта морської піхоти, то на Великого Джима. Він почав пітніти.

— Тоді наступи чоботом на той бісів екран! Просто розтопчи його!

Рендолф зробив крок. Джо, на вигляд наляканий, але рішучий, затулив собою ящик, на якому стояв його ПаверБук. Телефон він так і тримав у руці.

— Не смійте! Це моя приватна власність, і я не порушую ніяких законів!

— Містере Рендолф, відійдіть, — промовив Барбі. — Це наказ. Якщо ви все ще визнаєте уряд країни, в котрій живете, ви мусите його виконувати.

Рендолф озирнувся назад.

— Джиме, може…

— Ніяких може, — обірвав його Великий Джим. — Зараз тільки тут країна, в якій ти живеш. Вирубай той клятий комп'ютер.

Джулія підступила до ПаверБука, вхопила комп'ютер і повернула його так, що камера тепер націлилася на новоприбульців. Кучерики, вибившись із розтріпаної консервативної ділової зачіски «вузликом», прилипли їй до розпашілих щік. У Барбі майнула думка: якою надзвичайно красивою вона зараз виглядає.

— Спитай Норрі, чи їм видно, — гукнула вона Джо.

Усмішка Великого Джима застигла гримасою.

— Жінко, ану перестань!

— Спитай, чи їм видно!

Джо заговорив у телефон. Послухав. Тоді повідомив:

— Видно. Вони бачать містера Ренні й офіцера Рендолфа. Норрі каже, там хочуть знати, що тут у нас трапилося.

Обличчя Рендолфа стало тривожним; у Ренні — розлюченим.

— Хто хоче знати? — запитав Рендолф.

Джулія почала.

— Ми встановили пряму трансляцію до «Діппера»…

— До цього гріховного вертепу! — пхекнув Великий Джим. Руки його стиснулися в кулаки. Барбі прикинув, що в Ренні десь фунтів сто зайвої ваги і обличчя він так кривить, коли ворушить правою рукою, ніби вона потягнена, але вираз обличчя має, ніби ось-ось замахнеться. Готовий вдарити… хоча кого: його, Джулію чи хлопця, невідомо. Та й самому Ренні навряд чи це було відомо.

— Ще за чверть до одинадцятої там почали збиратися люди, — продовжувала Джулія. — Новини розповсюджуються швидко, — усміхнулася вона, схиливши набік голову. — Не бажаєте помахати своїм виборцям, Великий Джиме?

— Це блеф, — заявив Великий Джим.

— Навіщо мені блефувати тим, що так легко перевірити? — вона обернулася до Рендолфа. — Зателефонуйте комусь з ваших копів і спитайте, де цього ранку скупчуються мешканці міста? — А тоді знову до Ренні. — Якщо ви зараз перервете трансляцію, сотні людей запам'ятають, як ви не дали їм побачити подію, котра безпосередньо їх стосується. Фактично подію, від якої можуть залежати їхні життя.

— Ви не маєте дозволу.

Барбі, зазвичай стриманий, відчув, що терпіння його на межі. Аби ж то цей чоловік був дурнем, але він ним абсолютно не був. І саме це найбільше бісило Барбі.

— А в чому саме полягає ваша проблема? Ви вбачаєте тут якусь небезпеку? Наприклад, я — ні. Ідея тут проста — встановити цю штуку, залишити її в режимі прямої трансляції і поїхати звідси.

— Якщо ракета вдарить без результату, це може спровокувати паніку. Знати, коли щось не подіяло, це одне, а бачити невдачу на власні очі — то зовсім інше. Вони здатні наробити будь- якої чортівні.

— Ви дуже невисокої думки про людей, котрими керуєте, пане виборний.

Великий Джим вже відкрив було рота, щоби парирувати чимось на кшталт: а вони саме на це часто і скрізь заслуговують, як гадав Барбі, але тут же второпав, що значна частина громади зараз спостерігає цю суперечку на великому екрані. До того ж із надзвичайною чіткістю зображення.

— Я порадив би вам прибрати оту саркастичну посмішку з вашого обличчя, Барбаро.

— А в нас тепер поліція слідкує за виразом облич? — спитала Джулія.

Опудало Джо прикрив собі рота, але не так швидко, щоби Рендолф з Великим Джимом не встигли помітити, як хлопець вишкірився в усмішці. І почути хихотіння, що проривалося крізь його пальці.

— Громадяни, вам краще очистити територію, — оголосив молодший лейтенант. — Час наближається.

— Джуліє, поверни камеру на мене, — попрохав Барбі.

Вона так і зробила.

16

У «Діппері» ніколи раніше не напихалося стільки народу, навіть у пам'ятну новорічну вечірку 2009 року, коли виступали «Ватиканські секс-киці»[218]. І ніколи тут не було так тихо. Понад півтисячі людей стояли пліч-о-пліч і стегно до стегна, дивлячись, як камера ПаверБука Джо зробила поворот на 180 градусів, націлившись на Дейла Барбару.

— А ось і мій хлопець, — промурмотіла Розі Твічел і посміхнулась.

— Вітаю вас там, друзі, — промовив Барбі, і настільки гарне буле зображення, що кілька чоловік навіть гукнули йому у відповідь «привіт». — Моє ім'я Дейл Барбара, мене знову зарахували на службу до армії Сполучених Штатів, полковником.

Хвиля здивованих вигуків прокотилася залом.

— Рішення про відеотрансляцію звідси, з дороги Мала Курва, цілком лежить на моїй відповідальності, і, як ви, мабуть, зрозуміли, тут виникла суперечка між мною і виборним Ренні, котрий має дещо відмінний від мого погляд щодо того, чи варто продовжувати передачу.

Цього разу хвиля вигуків була голоснішою. І звучали вони несхвально.

— Ми не маємо зараз часу на з'ясовування деталей, хто чим керує, — продовжував Барбі. — Ми хочемо спрямувати камеру на те місце, куди мусить поцілити ракета. Буде чи ні продовжено цю трансляцію — цілком залежить від вашого другого виборного. Якщо він перерве передачу, долучіть це до його рахунку. Дякую за увагу.

Він вийшов з кадру. Якусь мить глядачі на танцмайданчику не бачили нічого, окрім лісу, потім камера знову повернулася, трохи опустилася і встановилася на завислому в повітрі знаку X. За ним вартові вантажили залишки свого майна до двох великих машин.

Вілл Фрімен, хазяїн і керівник місцевого салону «Тойота» (не товариш Джима Ренні), заговорив прямо до екрана: «Не втручайся, Джиммі, а то ще й цей тиждень не встигне закінчитися, як у Міллі буде новий виборний».

Почувся схвальний гамір. Люди заспокоїлися і стояли, очікуючи: чи продовжуватиметься трансляція цієї такої нудної й водночас хвилюючої телепередачі, чи її буде припинено.

17

— Що я мушу зробити, Великий Джиме? — запитав Рендолф, витираючи собі обличчя видобутою з задньої кишені штанів хустинкою.

— А що ти сам хотів би зробити? — відгукнувся Великий Джим.

Уперше з тієї миті, як він отримав ключі від зеленого автомобіля начальника поліції, Піту Рендолфу майнула думка, що він радо віддав би їх комусь іншому.