Під куполом

обхопивши голову. Барбі почекав, поки зникли машини, а тоді поспішно перетнув вулицю. Джуніор не підняв голови, а за мить і зовсім зник з очей Барбі за масивним, оповитим плющем будинком міськради.

Барбі піднявся сходами, трохи затримавшись, щоби прочитати повідомлення на дошці оголошень: МІСЬКІ ЗБОРИ В ЧЕТВЕР о 19:00, ЯКЩО КРИЗА НЕ ЗАВЕРШИТЬСЯ. Пригадалися слова Джулії: «Вам перехочеться недооцінювати Ренні після того, як почуєте його публічні промови». Отже, маємо шанс увечері в четвер; Ренні рекламуватиме себе як лідера, що контролює ситуацію. «І вимагатиме собі більше влади, — промовив голос Джулії в його голові. — Безперечно, він цього хоче. На добро місту».

Міську раду було збудовано з бутового каменю сто шістдесят років тому, тож у її вестибулі стояли прохолодні сутінки. Генератор було вимкнено; який сенс йому працювати, коли тут нікого нема.

Проте хтось таки там був, у головній залі. Барбі почув голоси, два з них дитячі. Високі дубові двері стояли розчинені навстіж. Він зазирнув і побачив за столом президії якогось худого чоловіка з сивою шевелюрою. Напроти нього сиділа гарна дівчинка років десяти. Між ними лежала шахова дошка; сивоволосий «хіпі» спирався підборіддям на кулак, обмірковуючи наступний хід. Унизу, в проході між лавами, молода жінка гралася в «жабки» з хлопчиком років п'яти. Гравці в шашки сиділи задумливі; жінка з хлопчиком сміялися.

Барбі хотів було відступити назад, та запізнився. Молодиця звела очі.

— Привіт! Вам кого? — І, підхопивши хлопця на руки, рушила до нього. Шашисти теж попідводили голови. Секретність пішла на пси.

Жінка простягнула йому вільну від підтримування хлопчика руку.

— Я Каролін Стерджес. А той джентльмен мій друг, Терстон Маршалл. Цього малого чоловіка звуть Ейден Епплтон. Привітайся, Ейдене.

— Привіт, — сказав Ейден тихеньким голоском і тут же вложив собі до рота великого пальця. Він дивився на Барбі круглими, синіми, трохи здивованими очима.

По проходу підбігла дівчинка і стала поряд з Каролін Стерджес. Услід за нею неспішно підійшов довговолосий. Виглядав він змореним і зніченим.

— Мене звуть Аліса Рейчел Епплтон, — відрекомендувалася вона. — Витягни палець з рота, Ейді.

Ейді проігнорував настанову.

— Приємно з вами познайомитися, — промовив Барбі. Себе їм він не назвав. Фактично, йому навіть майнула думка, як гарно було б зараз мати під носом фальшиві вуса. Але ще не все втрачено. Він був майже певен, що ці люди не є мешканцями міста.

— Ви хтось з офіційних осіб? — запитав його Терстон Маршалл. — Якщо ви офіційна особа в цьому місті, я бажаю подати скаргу.

— Я тут усього лише вахтер, — відповів Барбі, тут же згадавши, що вони, мабуть, бачили Ела Тіммонса. Чорт, либонь, навіть розмовляли з ним. — Ви, мабуть, знайомі з Елом, іншим.

— Я хочу до мами, — оголосив Ейден. — Я дуже скучив за нею.

— Ми з ним знайомі, — сказала Каролін Стерджес. — Він нам розповів, ніби за наказом уряду обстріляли ракетами якусь ту штуку, котра нас тут тримає, але ракети її не пробили, а тільки запалили пожежу.

— Це правда, — підтвердив Барбі, але, перш ніж він встиг продовжити, знову втрутився Маршалл.

— Я бажаю подати скаргу. Фактично, я хочу подати позов. На мене напав один так званий офіцер поліції. Він вдарив мене в живіт. Мені кілька років тому видалили жовчний міхур, і я боюся, що тепер маю внутрішні пошкодження. Каролін також зазнала усного кривдження. Її обзивали словами, які принижують її стать.

Каролін взяла його за руку.

— Перш ніж подавати якісь позови, Терсі, згадай, у нас була ТРАВА.

— Трава! — вигукнула Аліса. — Наша мама іноді курить маривану, бо вона допомагає їй, коли в неї ПЕРІОД.

— О, — кивнула Каролін. — Правильно, — невиразно усміхнулася вона.

Маршалл випростався на весь свій чималенький зріст.

— Володіння марихуаною — це дрібне порушення. А те, що вони мені зробили, це вже напад, кримінальний злочин! У мене там жахливо болить!

Каролін кинула на нього погляд, у якому змішалися співчуття з роздратуванням. Барбі раптом зрозумів, які між ними стосунки. Сексуальна пані Травень зустріла ерудованого пана Листопада, і тепер вони нерозлучні, в полоні новоанглійського варіанта «Безвиході»[228].

— Терсі… Я не певна, що суд погодиться з означенням дрібне правопорушення, — вона вибачливо посміхнулася Барбі. — У нас її було багато. Вони її забрали.

— Можливо, вони самі ж і викурять докази, — сказав Барбі. Вона розсміялася. Її сивочолий бойфренд — ні. Він так і супив свої кущисті брови.

— Все одно я подам скаргу.

— На вашому місці я б не поспішав, — промовив Барбі. — Тут така ситуація… ну, скажімо, удар у живіт не розглядатиметься як щось серйозне, допоки ми перебуваємо під Куполом.

— Я вважаю це серйозною справою, мій юний друже, вахтере. Тепер уже в погляді молодиці читалося більше роздратування, ніж співчуття до нього.

— Терсі…

— З іншого боку, добре те, що в цій ситуації ніхто не звертатиме уваги на якусь там траву, — додав Барбі. — Може, це в масть, як кажуть картярі. А як ви познайомилися з цими дітками?

— Копи, котрі запопали нас у будиночку Терстона, побачили нас у ресторані, — пояснила Каролін. — Хазяйка сказала, що в них зачинено до обіду, але змилувалася, коли почула, що ми з Массачусетсу. Вона подала нам сендвічі й каву.

— Сендвічі з желе й арахісовим маслом та каву, — уточнив Терстон. — Більше нічого не було, навіть тунця. Я їй сказав, що арахісове масло залипає мені у верхньому мості, але вона відповіла, що в них зараз режим економії. Ви коли-небудь чули щось більш ідіотичне?

Барбі теж вважав це ідіотичним, але, оскільки ідея раціонування належала йому, він промовчав.

— Побачивши, що туди заходять копи, я була готова до нових неприємностей, — продовжила Каролін. — Але Ейді з Алісою, схоже, якось вплинули на їх притомність.

Терстон пхекнув:

— Притомності в них не вистачило, щоб вибачитися. Чи, може, я пропустив цю частину?

Каролін зітхнула і знову обернулась до Барбі.

— Вони сказали, що пастор Конгрегаційної церкви, можливо, знайде для нас порожній дім, щоб ми могли пожити там, поки це не закінчиться. Я гадаю, нам доведеться стати названими батьками, на якийсь час принаймні.

Вона погладила хлопчикові голову. Терстон Маршалл явно був менш ніж радий опинитися в ролі названого батька, але він все-таки обняв за плечі дівчинку і цим сподобався Барбі.

— Одного копа звуть Джууу-ньєр, — промовила Аліса. — Він добрий. І милий. Френкі не такий гарний на вид, але він теж був добрий. Він дав нам батончик «Мілкі Вей». Мама каже, щоби ми не брали цукерок у чужих, але… — Вона знизала плечима, показуючи, що все тепер змінилося, все інакше тепер, схоже, цей факт вони з Каролін розуміли краще за Терстона.

— Перед тим вони не були аж такими добрими, — докинув Терстон. — Не були вони добрі, коли били мене в живіт, моя дорогенька.

— Гіркі пігулки треба собі уявляти цукерками, — філософськи зауважила Аліса. — Так каже моя мама.

Каролін розсміялася. До неї приєднався Барбі, а за якусь мить і Маршалл також, хоча, сміючись, тримався за живіт і на свою подружку поглядав дещо осудливо.

— Я сходила до церкви, постукала у двері, — розповідала Каролін. — Ніхто не відгукнувся, тож я зайшла всередину, двері не були замкнені, але всередині нікого. Ви не знаєте, коли повернеться пастор?