— Довелось. Був поранений, а після Сомми демобілізувався по інвалідності. Зараз працюю особистим секретарем у депутата парламенту.
— Оце робота! Треба, напевне, багато метикувати?
— Навпаки. Майже нема чого робити. За дві-три години можна з усім упоратися. Марудне заняття. Відверто кажучи, не знаю, що б і робив, якби не було у мене невеличкого захоплення.
— Невже колекціонуєте жуків?
— Ні. Наймаю квартиру спільно з вельми цікавою людиною. Він — бельгієць, в минулому детектив. Оселившись у Лондоні, зайнявся приватною практикою, і його справи йдуть чудово. Він грандіозний спец, хоч і дуже малий на зріст. Безліч разів успішно проникав у таємниці, де поліція анічогісінько не могла зробити.
Супутниця слухала мене з широко розплющеними очима.
— Цікаво! Я у захваті від злочинів. Не пропускаю жодного детективного фільму. А коли в газетах пишуть про якесь убивство, я просто смакую таким повідомленням.
— Ви пам'ятаєте злочин у Стайлзі? — запитав я.
— Заждіть… Це не про ту стару пані, котру отруїли? Десь в Есексі?
Я ствердно хитнув головою:
— То була перша велика справа Пуаро. Якби не він, злочинець уникнув би покарання. Такий успіх не часто випадає детективові.
Захопившись спогадами, я розповів їй про всіх осіб, причетних до справи, і довів повість до переможної, хоча й несподіваної, розв'язки. Дівчина слухала, як зачарована. Ми обоє так заговорилися, що отямилися лише тоді, коли потяг зупинився в Кале.
Я кликнув двох носіїв, і за мить ми стояли на платформі. Дивакувата супутниця простягнула мені руку.
— На все добре. В майбутньому обіцяю бути ввічливішою.
— Невже не дозволите мені подбати про вас на кораблі?
— Можливо, я не поїду цим пароплавом. Мені необхідно впевнитись, що моя сестричка вже по той бік каналу. Дуже вдячна за ваші турботи.
— Гадаю, ми ще з вами зустрінемось. До речі, може, ви хоч скажете своє ім'я? — вигукнув я, коли вона вже рушила.
Дівча глянуло на мене через плече.
— Попелюшка, — кинула грайливо і розсміялась.
Хіба я був у змозі тоді уявити, де і за яких обставин знову зустріну Попелюшку?..
ПОКЛИК
Коли наступного ранку я увійшов до їдальні, годинник показував п'ять хвилин на десяту. Мій приятель Пуаро, як завше пунктуальний, уже розбивав ложечкою шкаралупу другого яйця. Побачивши мене, він радісно всміхнувся.
— Гадаю, добре виспались?.. І вже оговталися після виснажливого плавання через канал? Дивно, що сьогодні ви з'явилися майже вчасно. Даруйте, ваша краватка висить несиметрично. Дозвольте поправити…
Незвичайна людина цей Еркюль Пуаро. Маленький на зріст — лише п'ять футів чотири дюйми; завше схилена набік голова формою нагадувала яйце; в очах спалахували зеленкуваті вогники, коли він хвилювався чи був збуджений; вуса, що в того офіцера, — щетинисті, закручені; постава сповнена неабиякої гідності, завше охайний і причепурений. Охайність в усьому була його пристрастю. Цей низенький чоловічок нестерпно страждав, коли помічав бодай найменший ґандж в одязі людини, і заспокоювався лише, коли усував недолік. «Порядок» і «метод» були його ідолами. Він ставився дещо зневажливо до таких речових доказів, як відбитки ніг чи попіл від сигарет, і твердив, що самі по собі вони ніколи не приведуть детектива до розкриття злочину. Торкаючись цієї теми, він, бувало, постукував по своєму яйцевидному черепу і самовдоволено промовляв: «Розгадка тут. В маленьких сірих клітинах. Ніколи не забувайте про маленькі сірі клітини, мій друже!..»
Посівши своє місце біля столу, я знехотя запитав:
— Маєте цікаві листи?
Пуаро незадоволено захитав головою.
— Сьогоднішні ще не переглядав, але тепер пошта не приносить чогось цікавого. Нема вже великих злочинців, озброєних власним методом.
Він сумовито захитав головою, а я мимовільно всміхнувся.
— Не впадайте у відчай, Пуаро. Щастя ще всміхнеться вам. Розпечатуйте листи: можливо, саме зараз на вас чекає великий злочин.
Пуаро всміхнувся і, взявши маленький, вишуканої форми ножик, котрим завжди розрізав конверти, почав потрошити листи, що лежали на столі.
— Рахунок. — Ще один рахунок. Це свідчить, що я з роками стаю мов навіжений. А ось лист від Джеппа…
— Невже? — Я нашорошив вуха: Джепп — головний інспектор Скотленд-Ярду — неодноразово залучав нас до розслідування незвичайних злочинів.
— Він завжди у своєму стилі: дякує мені за допомогу, яку я подав у розв'язанні справи Аберіствіс. Я в захваті, що міг прислужитись йому.
Пуаро і далі переглядав пошту.
— Запрошення прочитати лекцію для місцевої організації бойскаутів… Графиня Форфанок буде вдячна, коли я завітаю до неї. Певно, знову зник її кімнатний песик. А це… Нарешті!
Я підвів очі — Пуаро цілком поринув у читання. Потім він простягнув мені листа.
— Це виходить за рамки звичайного, мій друже. Прочитайте!
Лист було написано рішучим почерком на папері іноземного виробництва.
«Вілла Женев'єв
Мерлінвіль-сюр-Мер,
Франція.
Вельмишановний пане! Мені необхідна допомога детектива, але з причин, що про них я повідомлю Вас пізніше, я не хотів би звертатися до офіційної поліції. Я багато чув про Вас, і не тільки як про фахівця високого класу, але і як про людину, що вміє мовчати. Не хочу вдаватися зараз до деталей, але на підставі відомої мені таємниці я щодня потерпаю за своє життя. Певен, небезпека вже нависла наді мною, і тому благаю Вас: не гаючи часу, сідайте на пароплав і їдьте до Франції. Якщо повідомите час приїзду, в Кале на вас чекатиме моя машина. Буду вдячний, коли Ви облишите усі свої справи і цілковито займетесь моєю. Будь-яка сума, котру Ви назвете, не буде завеликою. Можливо, я потребуватиму Ваших послуг досить довго, оскільки не виключено, що Вам доведеться їхати до Сантьяго, де я прожив кілька років. Назвіть, будь ласка, суму, яку я маю сплатити за Ваші послуги.
Знову запевняю Вас, що справа не терпить зволікань.
Відданий Вам
А нижче підпису був поспіхом надряпаний рядок, який ледь можна було розібрати:
«Заради Христа, приїжджайте!»
